Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

повноважень Верховного Суду СРСР і Верховних Судів союзних республік судова система поступово звільнилася від впливу виконавчих структур. Апофеозом цього процесу стала ліквідація Міністерства юстиції СРСР і міністерств юстиції союзних республік. При цьому відбувалися децентралізація органів юстиції та певне розширення прав союзних республік, чому, зокрема, сприяли ліквідація спеціальних судів СРСР та передача їхніх функцій судам союзних республік.

Упродовж усього досліджуваного періоду зміцнювався кадровий склад судових органів. Дедалі більшого значення у доборі кадрів набувала наявність юридичної освіти. Помітно демократизувалася процедура виборів народних суддів, хоча загалом вона залишалася під щільним партійним контролем.

Судочинство у цей час втрачає характер надзвичайного, на порядок денний знову висувається гасло відновлення соціалістичної законності. Важливе значення у цьому відношенні має прийняття змін до конституцій СРСР та союзних республік, загальносоюзних основ законодавства про судоустрій, цивільне та кримінальне судочинства, а на їхній основі — відповідних законів і кодексів УРСР.

Здобутки реформ періоду «відлиги» дають змогу зробити висновки, що в СРСР і УРСР було започатковано процес виокремлення самостійної і відносно демократичної судової влади. Але, звільнившися з-під опіки виконавчих структур, суддівський корпус залишився органічною й невід’ємною складовою партійної номенклатури, що гарантувало партійне керівництво судами. Втім, форми цього керівництва теж удосконалювались і дедалі більше виключали можливість прямого примітивного диктату місцевих партійних керівників. Високе, хоча й нижче, ніж у прокурорських працівників, місце суддів у партійній номенклатурі до певної міри було й засобом захисту від висування до них незаконних вимог. Партійне керівництво держави періодично також здійснювало спеціальні заходи з метою убезпечення суддів від місцевих впливів[994].

10.5. Судівництво СРСР і УРСР в 1964–1991 рр

Усунення на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС М. С. Хрущова від влади формально ніяк не змінило попередньо задекларованого партійного курсу на демократизацію радянського правосуддя. На цьому пленумі у черговий раз було заявлено про розроблення заходів з подальшої демократизації життя партії та держави[995].

Проте, як показала практика законотворення і на союзному, і на українському республіканському рівнях, значних реформ власне у сфері судівництва не було аж до 1981 р., а ті зміни, що вносилися до чинного судоустрою, мали переважно характер уточнення окремих його елементів.

Такого роду нормативно-правовим актом був Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 вересня 1967 р. Про внесення змін і доповнень до Положення про Верховний Суд СРСР[996]. Відповідно до оновленого положення Верховному Суду СРСР надавалися право нагляду за судовою діяльністю судових органів і право законодавчої ініціативи, розширювалася компетенція Пленуму Верховного Суду СРСР. Вищий судовий орган Союзу РСР також дістав право проводити перевірку застосування судовими органами союзних республік загальносоюзного законодавства, а також виконання постанов Пленуму Верховного Суду СРСР. Заступники голови Верховного Суду СРСР тепер могли вносити до Верховного Суду СРСР протести на рішення й вироки Верховних Судів союзних республік, а в президії та пленуми Верховних Судів союзних республік — на рішення, вироки та постанови судів союзних республік — у разі, коли вони суперечили загальносоюзному законодавству або порушували інтереси інших союзних республік. Так само опротестовувалися вироки, рішення й ухвали ВТ видів Збройних Сил, округів, груп військ, флотів і окремих армій.

Водночас у сфері юстиції відбулися значні зміни ретроградного характеру. В постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 30 липня 1970 р. Про заходи з покращення роботи судових і прокурорських органів[997] наголошувалося, що партійні організації керують добором, розстановкою, політичним і професійним вихованням кадрів судових і прокурорських працівників на місцях. При цьому здійснене раніше скасування органів юстиції з частковим перекладанням їхніх функцій на судові органи вищої ланки було визнано помилковим. Результатом виконання наведеної постанови стало прийняття Указів Президії Верховної Ради СРСР від 30 серпня 1970 р. Про утворення союзно-республіканського Міністерства юстиції СРСР[998] та від 12 серпня 1971 р. Про внесення змін і доповнень у законодавство СРСР у зв’язку з утворенням союзно-республіканського Міністерства юстиції СРСР[999].

На відроджене міністерство покладались організаційне керівництво судовими органами союзних республік і ВТ, керівництво адвокатурою, нотаріатом та іншими установами юстиції; систематизація й підготовка пропозицій про кодифікацію законодавства; здійснення інших функцій відповідно до законодавства Союзу РСР і союзних республік. Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік було доповнено статтею 38-1, яка закріплювала, що «організаційне керівництво судами в межах і порядку, передбачених законодавством Союзу РСР, союзних і автономних республік», здійснюють: МЮ СРСР — стосовно судів союзних республік і ВТ; міністерства юстиції союзних республік — стосовно всіх судів на території республіки, крім ВТ; відділи юстиції виконкомів місцевих Рад — стосовно районних (міських) народних судів.

Розкривалися також форми згаданого «організаційного керівництва». До їх числа належали: розроблення пропозицій щодо організації судових органів, проведення виборів суддів і народних засідателів; керівництво роботою з кадрами судових органів; перевірка організації роботи судових органів, вивчення й узагальнення в координації з Верховним Судом СРСР судової практики; організація ведення судової статистики; внесення пропозицій Верховному Суду СРСР щодо надання судам керівних роз’яснень з питань застосування законодавства. Підкреслювалося, що всі центральні й місцеві органи юстиції покликані всіляко сприяти досягненню цілей правосуддя і здійсненню завдань суду із суворим додержанням принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону.

Відповідні приписи на республіканському рівні були втілені в Указі Президії Верховної Ради УРСР від 6 жовтня 1970 р. а також Положенні про Міністерство юстиції Української РСР від 4 вересня 1972 р.

Відроджені органи юстиції вже не мали права,