Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

І знову слово Демиду Гулаю: «В Чигирині не знайшлось помешкання, яке вмістило б велику кількість прибулих, а тому нарада представників відбулась на майдані біля собору. Місце, де мала відбутись нарада, козаки оточили великим колом. На середині був високий поміст, вкритий кармазином. Біля помосту стояли старі козаки та гості з Дону й Кубані. Перед ними маяв отаманський бунчук та запорізький малиновий прапор.

Перед початком наради відбувся молебінь, по закінченні його задзвонили дзвони, і коли їхній передзвін затих, довбуші вдарили у литаври. Це був знак, що Рада почалася. Литаври замовкли. На поміст зійшли старі запорожці — д-р Луценко,[924] Модест Левицький[925] і кооператор, громадський діяч Б. Левицький. Вони тримали отаманський бунчук, прапор і пірнач.

Промову почав д-р Луценко. В короткому, натхненному козацьким духом слові виразно змалював він минувщину і сучасне нашої Батьківщини. Не раз слова його покривались гучним «Слава!». Промову свою д-р Луценко закінчив пропозицією вибрати Військового Отамана. Почали вигукувати прізвище Полтавця-Остряниці, котрого піднесли вгору і поставили на помості. Пролунало гучне «Слава!». Полковника Остряницю вкрили прапорами.

Подякувавши за обрання, полковник Остряниця поклав всунутий йому в руку пірнач і відмовився.

Вигуки прізвища Полтавця-Остряниці летіли зо всіх кінців майдану.

Знову подякувавши за шану, Полтавець категорично відмовився і запропонував вибрати на Військового отамана командира 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, а на почесного Отамана — проф. Михайла Грушевського, після чого їх і було вибрано одноголосно».[926]

Обрання Павла Скоропадського військовим отаманом Вільного козацтва було кроком до відновлення гетьманату. А от його пропозиція обрати Михайла Грушевського почесним отаманом вільних козаків була тактичним ходом: Полтавець, працюючи в Генеральному військовому комітеті, знав про негативну позицію професора Грушевського до ідеї створення сталого війська, а Вільне козацтво відновлювалося саме як збройна формація українського народу.

Бачу тут геніальний жарт Полтавця-Остряниці, який використав популярність Михайла Грушевського проти нього ж, всупереч його поглядам, та ще й при цьому «освятив» ім’ям професора свій задум. І зняв із себе перед політичним керівництвом України відповідальність за результати з’їзду: Полтавець-Остряниця прекрасно знав про недоброзичливе ставлення до Павла Скоропадського соціалістичних керівників Центральної Ради, які небезпідставно боялися, що генерал силою зброї розжене їх.

Зрозуміло, Остряниця не питав у Михайла Грушевського згоди стати «на чолі» козацтва. Як, й у генерала Скоропадського, з яким навіть не був знайомий.

З’їзд у Чигирині закінчився — Полтавця-Остряницю обрали наказним військовим отаманом, а до складу Генеральної козацької ради увійшли д-р Іван Луценко, Семен Гризло,[927] хорунжий Кіщанський, Антін Шкільний