Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

А ось що писав про цей з’їзд черкаський полковник Яків Водяний: «…Я не міг вийти з дива, що на з’їзді не було представника уряду Центральної Ради. Ігнорація урядом так важної і популярної тоді військової організації… мені була тоді цілком незрозуміла. (Генеральний) Секретаріат Центральної Ради, на чолі котрого стояв В. Винниченко, своїм знехтованням першого з’їзду Українського Вільного Козацтва спричинився до того, що Головним Отаманом Вільного Козацтва вибрано для уряду небажаного генерала бувшої російської армії Павла Скоропадського. А я пригадую, що з’їзд так патріотично і прихильно був настроєний до Центральної Ради, що коли б на з’їзді був представник Уряду, то, певно, провадив би зборами так, як це було би потрібно Урядові, і на Генерального Отамана був би вибрав бажаного для Генерального Секретаріату кандидата».[929]

Яків Водяний помилився. Представник Центральної Ради на з’їзді був — Іван Полтавець-Остряниця. Саме його відрядив до Чигирина Генеральний військовий комітет. Інша справа, що він там руїнницької політики Центральної Ради не вів.

Згадав черкаський полковник і таку істотну деталь. «Певна група, — писав він, — на чолі з Полтавцем підтримувала думку вибрати гетьмана, але ця група була скоро збита поміркованими елементами…»[930]

Справді, Іван Полтавець, розуміючи небезпеку подальшого керівництва соціалістичних провідників Центральної Ради, вже у жовтні 1917 року планував відсторонити їх і поставити на чолі України гетьмана.

Але доля воліла продовжити випробування України…

Перебуваючи у Генеральному секретаріаті у справах свого корпусу, Павло Скоропадський через поручника П. Скрипчинського отримав телеграму з Чигирина про своє обрання «отаманом всіх Вільних Козаків». Це для нього стало повною несподіванкою — адже з ним попередньо нічого не узгоджували. Генерал помітив, що подія «викликала надзвичайно неприємне враження» у Генеральному секретаріаті. На питання Скоропадського, що означає обрання його отаманом, Скрипчинський відповів, що це «почесна посада, не пов’язана з якоюсь діяльністю» і що подробиці будуть відомі лише тоді, коли Полтавець-Остряниця повернеться з Чигирина.[931]

Павло Скоропадський вирішив дочекатися Полтавця, і коли той наступного дня прибув до Києва, генерал сам поїхав на зустріч з ним, щоб розібратися, в чому справа. Полтавець-Остряниця на Скоропадського «справив добре враження». Полтавець розповів «весь підспідок» діячів Генерального секретаріату і проінформував про козацький рух. Під час розмови Скоропадський збагнув, що Вільне козацтво «може стати тією здоровою течією, яка врятує Україну від того розвалу, що сильно виявилося і серед військових, і в колі мирних громадян». Генерал сказав, що зайнятий формуванням корпусу, а козацтвом нехай поки заправляє Полтавець».[932]

10 листопада 1917 року наказний отаман Вільного козацтва Полтавець-Остряниця з генеральною старшиною переїхав до встановленого з’їздом постою — містечка Білої Церкви на Київщині. На одному із засідань Генеральна козацька рада дійшла висновку, що Центральна Рада не спроможна створити Української держави. Вирішено було поставити на чолі України гетьмана. Вибір упав на Павла Скоропадського.

Гетьманський лад, на переконання генеральної старшини, закладе фундамент Української держави, стане її передумовою. Від того часу основними політичними засадами Вільного козацтва були такі принципи:

«1. Самостійна Українська козацька держава.

2. Тверда національна державна влада — диктатура.

3. Організація козацького війська як головної підвалини самостійності і державності України.

4. Розв’язання земельного питання на користь малоземельного і безземельного козацтва та громадянства.

5. Союз з козацькими і кавказькими державами.

6. Забезпечення законом соціальних прав та інтересів українських робітників.

7. Негайне проголошення автокефалії Української Православної Церкви».[933]

Голова Генерального секретаріату Винниченко був вкрай занепокоєний з’їздом, що відбувся в Чигирині, а особливо його наслідками — обранням «царського генерала Скоропадського» військовим отаманом. Щоб опанувати козацтво, при секретаріаті було створено департамент Вільного козацтва.

«В цілях внесення розколу та гальмування розвитку Вільного Козацтва, — стверджував Демид Гулай, — Секретар Внутрішніх Справ п. В. Винниченко призначає директором департаменту Вільного Козацтва свого партійного однодумця, соціал-демократа П. Певного. Пан Певний, призначаючи повітових інструкторів по організації Вільного Козацтва, дав такий наказ: «Їдьте, працюйте та глядіть, щоб у вас не наросло Вільного Козацтва, як після дощу грибів…»

Призначений на Переяславський повіт пан А., котрий оповідав мені про це, заявив п. Певному, що було б нечесно з його боку одержувати платню й шкодити розвоєві козацького руху. Та й з яких причин він мусить це робити? Пан Певний пояснив: «Чи Ви маленький і не розумієте, що Вільні Козаки багнетами викинуть нас і поставлять гетьмана?..»[934]

Так виникло два центри: Генеральна козацька рада з наказним військовим отаманом полковником Полтавцем-Остряницею в Білій Церкві та департамент при Генеральному секретаріаті внутрішніх справ у Києві, «роботу котрого свідомо спрямовано на гальмування розвитку Вільного Козацтва».[935]

І все ж «козацький рух ширився, змагаючи зробитися національною фортецею, він починав вже набувати значіння державно-творчого чинника, — писав Полтавець-Остряниця, — але обставини для козацтва склались несприятливо — соціальні питання поділили сили Нації на кілька груп, а все-ж-таки в кождій з них козацтво збройно відбувало службу та шукало можливостей і долі для своєї Батьківщини. Сотки, тисячі вояцьких та козацьких могил вкрили сьогодні Україну і свідчать, як Козацтво виконало постанову Всеукраїнського Козацького З’їзду в місті Чигирині».