Читати книгу - "Сонячний Птах"

її розчісують доти, доки вона заблищить, його одяг пошитий із найтоншого шовку, а його капці та камізелька гаптовані шовковою та золотою ниткою. На пальці він носить криваво-червоний рубін, розмірами не менший за фалангу дорослого чоловіка. Очі в нього затуманені від люльки з гашишем, яка лежить поруч нього на подушках. Чепурун, либонь, і педераст поза всяким сумнівом, але при цьому він володіє глибоким розумом і витонченою інтуїцією, на які Гасан покладав великі надії.

Вони сиділи вдвох під старою смоковницею з широко розкинутим гіллям, що створювало глибокий затінок. Корабель, на якому вони прибули на цю зустріч, стояв на білому піску нижнього острова, й зі свого вигідного спостережного пункту їхній погляд через протоки, піщані береги й прибережні озера великої річки досягав до її північного берега.

Табуни морських корів лежали на піщаних берегах або напівзанурені на мілинах – великі сірі тіла, схожі на річкові камені, на яких безтурботно стояли білі чаплі.

На північному березі понад річкою тяглася тонка стрічка темно-зеленої рослинності, але вона відразу переходила в брунатні пагорби, що стояли за нею. Тут місцевість мала занедбаний вигляд пустки. Пагорби голі й непривітні, з заокругленими вершинами. Земля вкрита ріденькою жухлою травою, а дерева, вбиті посухою й давно мертві, простягували свої покручені й безлисті гілки до неба.

Проте, поки шейхи дивилися, сцена почала змінюватися. Над пагорбами простяглася чорна тінь, так ніби штормова хмара затулила сонце.

– Я не помилився, – сказав Омар. – Зараз почнеться вистава, яка відкриє наші вуха до його слів.

Гасан сплюнув у пилюку світло-червону цівку й витер бороду шовком, спостерігаючи, як голі пагорби наповнюються життям, як поширюється чорна тінь. Він ніколи раніше не бачив такого збіговиська людей. Полки й дивізіони рухалися стрункими колонами, поки вкрили всі пагорби. Гасан нервував, але його обличчя було спокійне, очі серйозні, й лише довгі коричневі пальці, що ковзали по оздобленому дорогоцінними каменями руків’ю кинджала, зраджували його тривогу. Він не сподівався нічого подібного. Він прибув сюди, думаючи, що вони обговорять питання торгівлі та взаємних кордонів із новим чорним імператором, який з’явився на тій таємничій і погано знаній землі, що лежала за річкою. Натомість він опинився перед однією з найбільших армій у світі, яку пощастило зібрати. Він подумав, що й Александр навряд чи мав колись під своєю орудою таку величезну кількість людей.

Омар затягнувся зі своєї люльки з гашишем, затримав у горлі дим, а тоді випустив його двома тоненькими цівками через ніздрі.

– Він намагається справити на нас враження, – повторив він, і Гасан відповів досить брутально:

– Якщо такий його намір, то він здобув успіх. Я вражений.

А полки досі виходили з-поза обрію густими, але чітко організованими колонами. Вони оберталися й ставали одним цілим, ніби один розум спрямовував їх – так табуни риб або перелітних птахів підкоряються командам, яких ніхто не висловлює. І справді, ця безліч людей здавалася не зібранням індивідів, а єдиним організмом, широко розкиданим, але добре скоординованим. Гасан дивився на нього й тремтів, попри полуденну спеку.

А на північному березі рух припинився, й важка тиша запанувала над щільними рядами чорних воїнів. Тиша здавалася ще погрозливішою, ніж рух, який їй передував, й очікувальна мовчанка зависла над долиною, відчуття дедалі більшої напруги ставало нестерпним, аж поки Гасан вилаявся й зробив такий рух, ніби хотів підвестися на ноги.

– Я не маю наміру потурати примхам дикуна. Це образа. Ходімо звідси. Він повинен прийти до нас, якщо хоче поговорити.

Але його намір підвестися на ноги так і не здійснився. Він упав назад на подушки й сидів роздратований у мовчанці, аж поки заговорив його брат.

– Схоже на те, – сказав Омар, – що світ, яким ми його знали, перемінився, брате. Те, що було істинним учора, сьогодні вже не істинне.

– І що ти порадиш робити?

– Спершу обміркуймо нові істини й осмислімо їх. Не виключено, що ми знайдемо в цих перемінах якусь вигоду для себе.

На пагорбах виникло якесь занепокоєння, ряди заворушилися, як ворушаться вершини високого очерету, коли між ними проходить лев. Шейхи напружили очі, гукаючи до своїх охоронців і просячи пояснити їм, що там відбувається, але будь-яка відповідь загубилася б в океані звуків. Земля здригнулася від тупотіння сотень тисяч ніг, повітря затремтіло від брязкоту списів об щити, і з густо заповнених пагорбів чорна безліч людей одним голосом зі своїх горлянок проревіла привітання царю.

Шторм вигуків прокотився долиною й завмер у відлуннях від неба та від південних пагорбів. Знову запанували мовчанка й тиша, потім великий військовий човен із п’ятдесятьма веслувальниками на кожному боці відплив від піщаного берега й помчав через зелені води до острова.

Якийсь чоловік вийшов із човна на білий піщаний берег і став сам-один підійматися вгору туди, де сиділи під кроною смоковниці шейхи. Один той факт, що він ішов без ексорту, був знаком зневаги, знаком його сили та невразливості.

На ньому був плащ із леопардової шкіри, а на ногах сандалі, але він не мав на тілі жодної прикраси й не мав зброї. Він стояв, високий і сухорлявий, нависаючи над шейхами, і вони, здавалося, втратили свою значущість перед його велетенським тілом.

Він подивився на них пронизливими жовтими очима хижого птаха, очима, які, здавалося, нишпорили в їхніх душах.

– Я Манатассі, – неголосно повідомив він, але його слова ніби грізно загуркотіли. – Я Чорний Звір.

Вони знали про нього досить, аби не здивуватися, що він вільно заговорив їхньою мовою.

– Я Гасан, шейх Софали, принц Мономатапи й віце-правитель імператора Чана.

– Ви любите жовтий метал, – сказав Манатассі таким тоном, ніби звинувачував, і Гасан був вибитий із рівноваги.

Він закліпав очима й подивився на Омара.

– Так, – підтвердив Омар. – Ми його любимо.

– Я дам вам його стільки, що ви подавитеся, – сказав Манатассі.

Омар облизав губи – то був неусвідомлений вираз жадібності – й усміхнувся.

– То ти маєш багато дорогоцінного металу? – запитав Гасан.

Такий прямий підхід до питань торгівлі був для нього бридкий. Цей чоловік дикун, він не розуміється на тонкощах дипломатії. Проте золото варте певної безтактності в переговорах, а надто в тих кількостях, на які натякнув цей самозваний чорний звір.

– Звідки воно тобі надходить?

– Зі скарбниці Ланнона Гікануса, Великого Лева Опета й царя чотирьох царств, – сказав Манатассі, й Гасан відразу спохмурнів.

– Я тебе не розумію.

– Тоді ти дурень, – сказав Манатассі, й Гасан густо почервонів під своєю брунатною шкірою. Відповідь швидко набігла йому на губи, але він відчув, як застережливі пальці брата здавили йому зап’ясток.

– Поясни мені, що ти