Читати книгу - "Сонячний Птах"

Її волосся спадало на спину, мов чорний дим, а на щоках червонів рум’янець. Гай не відривав від неї погляду, й вона раз у раз дивилася на нього й сміялася без причини.

Вітер віяв по їхньому траверзу, й, коли вони пливли понад острівцями, краплі води летіли від носа суденця їм в обличчя, й вода здавалася холодною в теплому сяйві сонця. Гай акуратно провів човна майже непомітним проходом в очереті, й вони випливли в тиху й захищену від вітру лагуну, де поверхню, поцятковану синню та золотом, встеляло темно-зелене листя водяних лілей і їхні квіти. Водяне птаство плавало, плюскалося й літало над цими тихими водами.

Вітер сюди не долітав, і Гай узяв довгу жердину, яка лежала на палубі, і, стоячи на кормі, штовхав човен через лагуну до пляжу зі сліпучим білим піском. Стрибнувши у воду, яка була йому по коліна, він витяг човна на пляж.

Серед відполірованих чорних каменів, які лежали вище від пляжу, Гай спорудив накриття з клаптя полотна, допоміг Айні перейти через пісок і прилаштував її під накриттям.

– Чашу вина, старенька матусю? – турботливо запропонував він.

– Ви надто добрі до мене, святосте.

Вони залишили її там мирно хропіти в затінку й, узявшись за руки, пішли по смужці пляжу за поворот затоки. Під пальмами кольору слонової кістки Гай розстелив плащ на твердому чистому піску, й вони звільнилися від одягу й лежали вдвох, розмовляючи, сміючись і кохаючись.

Потім скупалися вдвох у чистій теплій озерній воді й лежали голі на мілководді, відчуваючи, як маленькі хвильки ліниво накочуються на них, табунець сріблястих риб завдовжки з палець підійшов до них, лоскочучи їхню голу шкіру. Таніт засміялася й стала відштовхувати ногами їхні беззубі ротики.

Вони вийшли полежати на сонці й висохнути, й Гай дивився на Таніт, яка стояла над ним. Волосся в неї було мокре й спадало важкими чорними пасмами вниз по спині та грудях. Сонце зробило її плечі блискучими, й краплі води скапували з її вій. Вона гордо стояла під його пильним поглядом, підтримуючи свої груди руками.

– Ти не бачиш, щоб у мені щось змінилося, святий отче? – запитала вона таким тоном, ніби його піддражнювала.

Гай усміхнувся й похитав головою.

– Придивися краще, – наполягала вона, й тоді йому здалося, що її груди стали повнішими й більш випнутими, він помітив, що вони змережані синіми венами під білою шкірою.

– Ну? – запитала Таніт і пробігла долонями вниз по тілу, виокремивши живіт. – А тут? – запитала вона. – Тут щось змінилося? – І надула живіт, зі сміхом дивлячись на нього.

– Ти потовщала, – докірливо сказав їй Гай, повертаючи їй її сміх. – Ти їси забагато.

Таніт похитала головою.

– Те, що я маю тут, святий отче, прийшло мені не через рот.

Сміх поступово завмер у глибинах Гайового горла, й він подивився на неї приголомшеним поглядом.

Гай лежав у темряві, досі ошелешений і приголомшений. Йому здавалося неможливим, щоб одне з тих сімен, які він сіяв так недбало, закоренилося в лоні Таніт. Хіба жриці Астарти не навчені таємних способів уникати такого результату? Ця подія справді дорівнювала землетрусу, штормові чи поразці в битві. Тут необхідно вжити якихось радикальних заходів.

Розум Гая легко перестрибнув на думку про бридких старих відьом, які жили біля гавані й знали, як виправляти такі помилки. Він негайно відкинув таку можливість.

– Ні.

Він заговорив уголос, а тоді прислухався до дихання Таніт, сподіваючись, що не розбудив її. Він почав міркувати, чи не змінити йому свої плани; можливо, не варт удаватися до таких радикальних дій, можливо, йому вдасться організувати відкриття нового святилища десь у далекому закутні держави, й там, не боячись доскіпливих очей і злих язиків, він зможе дочекатися народження сина. Не буде ніякої складності в тому, щоб знайти жінку, якій він зможе довірити виховання дитини. Існувало чимало ветеранів його легіону, людей, покалічених у битвах, які тепер живуть простим життям в одному з маєтків Гая. Ті чоловіки мають плодоносних жінок, чиї груди завжди повні, й для них не проблема вигодувати ще одне немовля.

Вони зможуть навідувати свого сина настільки часто, наскільки виникатиме в них нагода. Він уже уявляв собі, яке то буде щастя, скільки сміху, уявляв, як його син із круглим животиком булькає і дриґає ніжками під яскравим сонцем.

Гай обережно засунув руку під укривала, обережно примостив її на голий живіт Таніт і почав досліджувати його.

– Ти ще нічого не можеш відчути, – тихо мовила Таніт й обернулася, щоб обняти його. Вона прошепотіла в його бороду: – Я не робила того, чого навчала мене жриця. Я вчинила неправильно, чи не так? Ти сердитий на мене, мій володарю?

– Ні, – сказав Гай. – Я дуже задоволений тобою.

– Я так і думала, – тихо засміялася Таніт і пригорнулася до нього, а тоді сказала сонним голосом: – Я хотіла сказати, ти будеш задоволений, коли звикнеш до цієї думки.

Стукіт і крики розбудили їх обох, і Гай схопив сокиру з грифами раніше, ніж прокинувся. Коли перша паніка заспокоїлася й домашні раби завдяки власним крикам і крикам у відповідь переконалися, що нічну тривогу підняли солдати з царської охорони, Гай відклав сокиру й запалив ще одну лампу.

– Святий отче, – постукав у двері спальні один із рабів його особистої обслуги.

– Що там таке?

– Охоронець царя. Великий Лев не може заснути. Він наказує, щоб ти взяв свою лютню й прийшов до нього.

Гай сів на краю кушетки й тихо, але сердито вилаявся, зануривши пальці в бороду та у волосся, намагаючись прогнати сон зі своїх очей.

– Ви мене чули, святий отче?

– Я тебе чув, – прогарчав Гай.

– Великий Лев сказав, що не прийме жодного вибачення і щоб я зачекав, доки ви одягнетесь, й особисто супроводжував вас до палацу.

Гай підвівся на ноги й потягся до туніки, але зупинив руку, коли побачив, що Таніт дивиться на нього. Її очі здавалися величезними у світлі лампи, а розкуйовджене волосся робило схожою на дитину. Гай підняв укривало й ковзнув до неї на ложе.

– Скажи царю, що палець, яким я натягую струни, болить, що горло в мене застуджене, що лютня в мене розбита і що я п’яний, – закричав він і обняв Таніт.

Шейх Гасан обмив пальці у срібній чаші й обтер їх клаптем шовкової матерії.

– Він намагається справити на нас враження, демонструючи свою силу, – промурмотів Омар, його молодший брат.

Гасан подивився на нього. Його брата вважали знаменитим чепуруном. Борода в нього вимита, напахчена, і