Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"

— То її треба лікувати, — сказав Льюїс. — У неї вселився диявол, його треба вигнати.

— Ні, Джеремі! Тільки не це!

— Треба вигнати диявола, Девіде. Це єдиний спосіб звільнити її від зла.

— Я звільнив її, — мовив пастор Льюїс. — Кілька днів намагалися ми вигнати диявола з її тіла.

— Що за маячня? — пробурмотів я.

— Знаєте що! — вигукнув Льюїс. — Звідки така недовіра? Нола була не Нола: її тілом заволодів злий дух.

— Що ви з нею вчинили? — запитав Ґегаловуд.

— Зазвичай вистачає молитов, сержанте.

— Дозвольте вгадати: цього разу їх було замало!

— Диявол сильний! Щоб упоратися з ним, ми застромили її головою в балію зі свяченою водою.

— Утоплення, — сказав я.

— Але й це не допомогло. Тоді, щоб перемогти злого духа і змусити його вийти з Нолиного тіла, ми її били.

— Ви били дівчинку? — вигукнув Ґегаловуд.

— Не дівчинку — диявола!

— Льюїсе, ви божевільний!

— Ми повинні були її звільнити! І гадали, що нам це вдалося. Та в Ноли почались якісь приступи. Вони з батьком іще жили тут, і вона стала некерована. Почала бачити матір.

— Ви хочете сказати, що в Ноли були галюцинації? — запитав Ґегаловуд.

— Гірше. Це було роздвоєння особистості. Часом вона ставала власною матір’ю і карала себе за те, що скоїла. Якось я побачив її у ванні, вона кричала. Наповнила ванну і, міцно вхопивши себе за волосся, щосили занурилась головою в крижану воду. Так більше тривати не могло. І Девід вирішив виїхати звідціля. Якомога далі. Сказав, що йому треба покинути Джексон, покинути Алабаму, що від зміни обстановки Нола згодом напевно видужає. Саме тоді мені сказали, що аврорівська парафія шукає нового священика, і Девід більше не вагався. Отак він поїхав звідси, знайшовши притулок в іншому кутку Америки, в Нью-Гемпширі.

3. Election day [18]

— У вас на віку часом відбуватимуться визначні події. Згадуйте їх у книжках, Маркусе. Бо якщо з'ясується, що книжки погані, вони принаймні матимуть одну перевагу — там закарбується декілька сторінок Історії.

З газети «Конкорд джеральд» від 5 листопада 2008 року:

«Барака Обаму обрано сорок четвертим президентом Сполучених Штатів»

Кандидат від Демократичної партії Барак Обама під час президентських виборів здобув перемогу над республіканцем Маккейном і став сорок четвертим президентом Сполуечних Штатів. Штат Нью-Гемпширу де 2004 року переміг Джордж У. Буш, знову перейшов до табору демократів […]

5 листопада 2008 року

Наступного дня після виборів Нью-Йорк торжествував. Люди на вулицях до пізньої ночі святкували перемогу демократів, наче виганяючи бісів двох останніх президентських термінів. А я брав участь у народному тріумфі лише за посередництвом телевізора в кабінеті, звідки вже три доби не витикав носа.

Того ранку Деніза з’явилася до офісу в светрі з Обамою, з чашкою з Обамою, з бейджиком із Обамою і принесла пакет наліпок із Обамою.

— Ох, Маркусе, ви вже тут, — сказала вона в дверях, побачивши, що скрізь увімкнене світло. — Ви були надворі вчора ввечері? Оце перемога! Я вам принесла наліпки на авто.

Вона поклала речі на стіл, ввімкнула кавоварку, вимкнула автовідповідач і ввійшла до мого кабінету. Побачивши, на що він перетворився, вона аж очі витріщила.

— О боже, Маркусе, що тут сталося?

Я сидів у кріслі й дивився на стіну, яку вночі обліпив своїми нотатками і схемами розслідування, знову й знову слухав записи Гаррі, Ненсі Геттевей і Роберта Квінна.

— Я тут чогось ніяк не можу второпати, — сказав я. — І це не дає мені спокою.

— Ви тут цілісіньку ніч просиділи?

— Так.

— Ох, Маркусе, а я думала, ви надворі, розвіялися трохи від цієї справи. Адже ви так давно не відпочивали. Це роман так вам дошкуляє?

— Мені дошкуляє те, що я довідався минулого тижня.

— А що ви довідалися?

— Я й сам до пуття не знаю. Як учинити, коли раптом зрозумів, що людина, якою ти завжди захоплювався, з якої брав приклад, тебе зрадила і збрехала тобі?

На мить вона замислилася.

— У мене таке вже було. З першим чоловіком. Я заскочила його в ліжку зі своєю найкращою подругою.

— І що ви зробили?

— Нічого. Промовчала. І нічогісінько не вдіяла. Це сталося в Гемптонсі, в готелі на березі океану, ми поїхали туди на вихідні з подругою та її чоловіком. У суботу надвечір я пішла прогулятися. Сама, бо мій чоловік сказав, що стомився. Повернулась я набагато раніше, ніж планувала. Зрештою, гуляти самій невелика втіха. Пішла у номер, відчинила двері магнітним ключем і побачила їх у ліжку. Він розлігся на ній, найближчій моїй подрузі. Ті магнітні ключі — просто диво, можна зайти тихенько як мишка. Вони не бачили мене і не чули. Якусь хвилю я дивилася на них, спостерігала, як мій чоловік сіпається туди-сюди, а вона скімлить, мов сучечка. Потім так само нечутно вислизнула з номера, проблювалась у вбиральні внизу і пішла гуляти далі. Повернулася за годину; мій чоловік сидів у готельному барі разом із чоловіком подруги, пив джин і реготав. Я нічого не сказала. Ми разом повечеряли. Я вдала, ніби нічого не сталося. Увечері він завалився спати, сказав, що зморився від неробства. Я знову промовчала. Мовчала півроку.

— І зрештою подали на розлучення…

— Ні. Він покинув мене і пішов до неї.

— Ви шкодуєте, що нічого не вдіяли?

— Весь час. Щодня.

— Тоді мені треба діяти. Ви ж саме це хочете сказати?

— Так. Дійте, Маркусе. Не будьте обдуреною дурною гускою, як я оце.

Я всміхнувся.

— Денізо, ви хто завгодно, тільки не гуска.

— Маркусе, що сталося минулого тижня? Про що ви там дізналися?