read-books.club » Фентезі » Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

37
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!" автора Олена Гриб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 146 147 148 ... 162
Перейти на сторінку:

І тіло, і найстрашніший спогад.

Не розумію, як, але мої пальці зімкнулися на горлі Маргета. Клянуся, страх в його погляді, що на мить пробився крізь пелену магії, був справжнісіньким!

Потім стихли навіть прокльони Керьяла…

– Будь ласка, прокинься! – давним-давно в безтурботному минулому житті ці слова не раз вимовляв тремтячий від хвилювання ніжний голосок.

Тоді вони означали, що чергова подружка до глибини тонкої дівочої душі вражена жорстокістю свого батька-брата-дядька-друга сім’ї і обіцяє зробити все можливе, щоб полегшити сумну долю мого старанно (але найчастіше несильно і невміло) побитого тіла.

Чомусь здавалося, зараз усе буде трохи по-іншому.

– Няве, маленький мій, розплющ очі, – і Рех мене забери, якщо я раніше не чув цей тон. – Ну ж бо, малюче, прокинься… Ти сильний хлопчик, ти зможеш! Синку…

Вириватися з солодкого напівзабуття, в якому мене обіймають м’які жіночі руки, а голос, що чимось невловимо нагадує мамин, заспокійливо шепоче на вухо різні приємності, не хотілося. Навіщо? Щоб знову опинитися в похмурому підземеллі, де на одного живого тисячі мертвих? Ну ні, знайшли дурня! Надто неприваблива довкола реальність, щоб обмінювати на неї чудові міражі.

– Навагреме, або ти зараз же відповіси, або ми поміняємося місцями!

Цей голос мені зовсім не сподобався. Він погрожував? Дивна якась загроза, якщо чесно. Що такого страшного станеться, якщо я прокинуся, а він засне? Чи ми якось по-іншому можемо помінятися?..

– Дозвольте мені, пані, – взяв слово черговий невідомий. – У мене є певний… е-е-е… досвід!

– Та дайте дитині спокій! Буде навіть краще, якщо він нічого не відчує! – так-так, четвертий доброзичливець…

– Ви ще запропонуйте задушити його уві сні! – пожартував хтось п’ятий.

– А вам би хотілося повечеряти ним востаннє?

Ого, та навколо багато людей, і головна тема обговорення, як не дивно, я.

– Ні, я хотів би разом із ним пообідати вами, шановний!

– Досить! – жінка з ніжним голосом перервала перепалку. – Он інша дитина, нею займайтеся!

– Недоумкуватим магом? Спасибі, він встиг у мене погостювати.

– Так-так, нехай лежить, коли нарешті заснув.

– Хто його зачепить – на шматки порву! І тихіше! Не дай боже, прокинеться!

Скільки я не намагався знову розчинитись у блаженному забутті, галас навколо заважав навіть з думками зібратися, не кажучи вже про те, щоб дрімати. Неначе мелоський базар розшумівся! Тонкий квітковий аромат тягнеться від ельфійки біля лотка з прянощами, свіжою зеленню пахне дріада, тролі привезли «на міну» прекрасно вироблені лисячі шкурки, а навколо нічного навіть у настільки людному місці витає запах смерті…

– Не прикидайся, тут немає ворогів. – Нарешті я зрозумів, кому належить найгучніший дратівливий голос! – Ця орка занадто за тебе хвилюється. Вона хто? Поводиться як мати, але ти не схожий на напівкровку.

Орка? Мати? Всередині все похололо. Що вона тут робить? Невже теж навіщось знадобилася Дайлену? А Карран? Занора? Вони просто так не віддали б свою кохану і господиню!

Я схопився. В голові відразу ж бахнули дзвони, ноги ледь не підкосилися… Схоже, Маргет вдарив мене без поблажок на вік.

Перше, що впало в очі, – маленький райдужний світляк, який шаленою дзиґою крутився по периметру невеликого, вщент заповненого приміщення.

Дивний спосіб освітлювати темницю…

– Малюче, ти як? – Дара підвелася навшпиньки, щоб заглянути мені в очі.

– Красуня! – мрійливо зауважив Керьял, і я поспішно примружився. Не треба всяким вампірам задивлятися на мою орку!

– Няве? Няве, як ти почуваєшся?

«Помру, якщо не поцілую тебе!» – хотілося крикнути і впитись у її губи.

Мара, що трохи відпустила в Крайніх горах, знову захопила думки, і клянуся: цього разу все було набагато серйозніше.

– Маленький мій, чому ти мовчиш? – Обличчя орки опинилось так близько, що я відчував тепло її подиху.

Ще трохи – й історія малюка Ррікара закінчилася б найганебнішим чином.

– Хлопче, ти віриш у любов з першого погляду? – з дивним придихом запитав хтось поруч.

Не стверджуватиму, начебто я миттю протверезів, але якась подоба самовладання до мене повернулася. Що за жарти? Керьял, між іншим, про заміжню жінку говорить!

– Навагреме! Та що це коїться? Прокинься, нарешті, і скажи цій красуні, що з тобою все гаразд! Якщо вона і далі так дивитиметься, то я… я… І чого вона панькається з тобою як із немовлям?

Ех, від нічного іноді буває поміч! І каже він часто розумні речі, треба тільки прислухатись і вловити підтекст.

Отже, все стало на свої місця. Перше – це не любов, а лише прокляття. Друге – зараз материнські почуття орки спрямовані не тільки на мене, а й на вампіра, тому віддача подвійна. І третє – Керьял має побачити, що, на відміну від нього, я контролюю себе в будь-яких ситуаціях! Досвід, як-не-як, є.

– Даро, зі мною все гаразд, – голос майже не тремтів. – А де ми? І де Карран? Хто це навколо? – питання посипалися з мене як пшоно з порваного мішка.

– Цікавий хлопчина, – перш ніж орка встигла сказати хоч слово, в нашу розмову вклинився сам Дайлен. – Не знав, що перевертні звуть батьків на ім’я.

Мене аж пересмикнуло. Яке він має право втручатися? Це з його вини… що?!

Дайлен?!

Якого Реха він робить серед своїх жертв?

– Хлопче, поки ти відпочивав, розстановка сил злегка змінилася, – надумав просвітити мене Керьял. – І, повір, затія Дайлена була безневинною витівкою у порівнянні з тим, що тепер загрожує нашому світу!

Сподобався роздiл?
Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 146 147 148 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"