Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Замовляю собі ще одну порцію чаю, вивчаю поглядом обстанову. А після сповзаю по диванчику нижче, прикрившись меню від чужої уваги.

Я чесно сказала Шварцу, що не збираюся ховатися і брехати про нашу близькість. Але все ж не хочу зараз розбиратися з недоречними запитаннями, які неодмінно будуть.

Ну чому саме сьогодні Волошин приїхав сюди? Чорт його забирай.

- Я знову весь твій, - Мирон повертається швидко, із запахом тютюну і напруженим поглядом. - Усе гаразд?

- А в тебе? Виглядаєш схвильованим.

- Я просто... Вибач, але схоже, вечір буде зіпсованим. Обіцяю компенсувати.

- Тобі потрібно виїхати?

- Ні. Я помітив на стоянці Іру. Навряд чи буде спокійно. Може переміститися в інше місце, якщо хочеш.

- Ну ні! Досить їй псувати все навколо. Серйозно, як вона вічно знаходить мене? Може на телефоні якась програма стоїть? Таке можливо?

- Краще... Хм. Забудь про жучка.

- Що? Чому?

Мирон киває в бік, я розвертаюся, намагаючись простежити за його поглядом. Ох, точно, Волошин. Не встигла про нього попередити, але хіба це важливо? Куди більше мене хвилює Іра, яка вже пливе по залу. Не озирається, рухається точно вперед.

І... Впевнено вмощується за столик Волошина.