Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Ні! Це просто дивовижно, але вони мов сестри одна одній. Узагалі-то, кілька місяців тому мені довелося дати ляпаса Латіфі, то Інчилі, як скажена, накинулася на мене, захищаючи свою подругу. Звичайно ж, я її відшмагав за таку непокору.

Султан кивнув, показуючи своє розуміння.

— Ти мудро вчинив, друже мій. Жінки потрібні лише для одного, їм повсякчас слід нагадувати, хто їхній господар. — Він поплескав візира по плечу. — Не варто тужити, друже! Тебе не буде якихось кілька місяців, і уяви лишень собі, як чекатиме Інчилі на твоє повернення.

Два чоловіки дружно засміялися, а потім султан сказав:

— Якщо Латіфа з Інчилі — подруги, Цико, то чому б не запросити їх обох водночас до твого ліжка? Узяти двох жінок одразу — це надзвичайна насолода. — Він притишив голос так, щоб його чув лише Цикалазаде. Очі візира звузилися, потім широко розплющилися, і він відповів:

— Я спробую це, коли повернуся додому, мій господарю. Це має бути щось неперевершене.

Очі султана стали мрійливими.

— Так воно і є, мій друже. Неперевершено. — Потім він повернувся до справ: — Я доручу Якуб-бею перевірити готовність твоїх військ. Він має стати твоїм першим помічником. Відпочинь кілька днів із красунею Інчилі на своєму острові, але будь готовий вирушати за тиждень. Іди з Аллахом.

Ранок добігав кінця, коли Цикалазаде-паша повернувся до свого палацу.

— Доправте Інчилі на острів Тисячі квітів за кілька годин, — наказав він Гаммідові. — Я хочу, щоб на острові було вдосталь фруктів, горіхів, кави, шербету, яєць та солодощів. Щовечора ми маємо отримувати гарячу їжу. Я дозволю лише двом слугам обслуговувати нас на острові. Відішли туди служницю Інчилі Мару й одного молодого євнуха.

Десь опівдні Кат уже пливла до Босфору у візировому човні. Сьюзен сиділа навпроти неї з широко розплющеними очима, а молодий євнух примостився на носі човна.

— Чому, — запитала Сьюзен, — ми так поспішаємо на острів?

— Тому що візир від’їжджає, щоб придушити заворушення і його не буде кілька місяців. — Вона говорила тихенько шотландською мовою. — Ще трохи, Сьюзен, і я позбудуся його аж на кілька місяців.

Вона не розповідала своїй служниці, що сьогодні торговка, що продавала коштовності в гаремі візира, вклала до її руки цидулку від Естер Кіра. У ній було написано: «Вигадай привід, щоб залишитися на острові, коли візирові настане час їхати».

Прочитавши, вона спалила папірець у жаровні, дивуючись, що Кіра вже знає про наміри візира, коли вона сама тільки-но про них дізналася.

Незвикла до Сходу, вона не знала, як важливо теревенити з подружками, щоб бути обізнаною з усіма новинами. Той час, що візир провів із султаном, Естер Кіра провела з матір’ю султана. Після того, як візир поїхав із палацу, султан вирішив випити кави зі своєю матір’ю та її літньою подругою. Він розповів, посміюючись, як неохоче його добрий друг Цика залишає свою нову дружину. Разом вони добряче покепкували з візира. А Естер Кіра, повернувшись додому, повідомила Френсісові Стюарту-Гепберну, що за кілька днів він возз’єднається зі своєю дружиною.

їхній задум був насправді дуже простий. Вони мали зачекати кілька днів, доки візир зі своїми військами відійде від міста, а потім лорд Босвелл разом із Коналлом захоплять острів, повбивавши рабів. Доки в господарстві візира помітять, що Інчилі та Мара зникли, мине кілька днів. На той час вони будуть уже в Егейському морі.

Кат навіть гадки не мала про це все. Коли вони прибули на острів, вона захоплено показувала Сьюзен сади. Вони були зовсім самі, якщо не рахувати світлошкірого євнуха Фейзала: човен поплив назад до палацу візира. Кат показала слугам дві крихітні кімнатки, у які вони мали зникнути одразу після приїзду господаря. Слуги мали бути корисними, але якомога непомітнішими.

Не встиг візир приїхати, як він наказав Кат зняти увесь одяг. Вона обурилася:

— Я витрачаю купу грошей на вбрання та коштовності, щоб подобатися вам, мій господарю Цико, а ви майже не дозволяєте мені їх носити.

— Вихваляйся ними перед своїми подругами. Я люблю тебе такою, якою тебе створив Аллах.

Похнюпившись, вона скорилася йому й повільно, дратівливо скидала по черзі все своє вбрання, а очі в нього пожадливо мерехтіли. Потім Сьюзен подала їм гарячу вечерю. Кат зауважила, що в їжі повнісінько складників та спецій, що, як вважають, надають сил для кохання. Вона ледь помітно здригнулася, зрозумівши, що найближчі три дні будуть виснажливими.

Коли посуд прибрали, візир сказав Сьюзен:

— Ти можеш іти спати, Маро. Але перекажи Фейзалові, щоб він залишався у своїй кімнаті, готовий з’явитися на наш виклик.

— Так, господарю, — відповіла Сьюзен і вийшла з кімнати.

Тепер він пильно дивився на Кат.

— Іди сюди, Інчилі. — Вона обійшла круг невисокого столу й опинилася біля нього. Він силоміць усадовив її собі на коліна й задоволено зітхнув, коли його руки взялися її пестити. — Поглянь на мене, — наказав він, і вона, звівши свої зелені очі, наштовхнулася на погляд його сіро-блакитних очей. У цьому погляді відбивалося все те, чого вона боялася. Зіниці в нього були розширені, і в них витанцьовували крихітні золотаві вогники. Він, вочевидь, спожив чимало афродизіаків і був просто невситимим. Вона затремтіла, а він почав сміятися, ніби прочитавши її думки.

Його глибокий голос був низьким, спокусливим:

— Нам не треба поспішати, кохана моя. Тож ми й не поспішатимемо, — і його вільна рука ковзнула між її ніг і там почала пестити її. Вона відчувала, як її сили слабнуть, як її огортає звична знемога. Спершу його дотики були обережними, але швидко вони почали дратувати її. Вона намагалася вивернутися від нього, але він міцно тримав її.

Кат почала відчувати тепло від його дотиків, і з її губ злетів стогін. Вона сама не могла в це повірити, але швидко втрачала владу над собою, злітаючи у веселковий світ, де одні незрівнянні почуття приходили на зміну іншим, доки вона не захлинулася пристрастю, якої не могла зупинити. Десь у куточку свідомості майнула думка, що він нагодував її такими самими афродизіаками, які вживав сам.

Перелякавшись, вона скрикнула й спробувала сісти рівніше, але він ласкаво підняв її зі своїх колін і обережно вклав на кольорові подушки, і її світла шкіра яскраво вирізнялася на тлі пістрявого різнобарв’я оксамиту та атласу. Він височів над нею, немов якийсь велетень, скидаючи свої широкі