Читати книгу - "Спомини"

кари[713]. Всі стоячи вислухали, а опісля міністер приступив до мене, подав мені руку, і те саме зробили всі вищі офіцери. Міністер спитав мене, чи я вдоволений, бо мене звільнила найвища влада в Совітськім Союзі. На це я відповів питанням: “Чи силою того акту я є реабілітований, тобто чи уневажнено тим актом всі попередні вироки, чи я тільки звільнений так, як мені виразно заявили в Москві в 1953 році?” На це міністер відповів, що в акті говориться тільки про звільнення. Тоді я йому поставив друге питання: “Чи моє звільнення означає привернення свободи Греко-Католицької Церкви, так як було рішено в Москві?” На те він знову відповів, що “в тій справі ви можете говорити в Москві, куди ви тепер і вибираєтеся”.

Ще два дні до полагодження пашпорта я задержався в гостиниці КҐБ, і опісля один урядник супроводжав мене до Москви, і я замешкав в готелю “Москва”. Там з’явився шеф протоколу МВД і сказав мені, що я поїду до Риму і що має приїхати відпоручник Ватикану, який має мене забрати. Я спитав його, чи не можна би того дещо відложити, бо я хотів поїхати до Львова. Одначе він сказав, що ні: “Бо ми обіцяли і мусимо додержувати”.

Я написав до о. Василя Величковського. Він приїхав, забрав мої річи, і 4 січня 1963 року я висвятив його на єпископа[714]. У міжчасі приїхав монсеньйор Іван Віллебрандс, і якийсь урядник припровадив його до готелю, до мене. Я предложив йому свої сумніви щодо положення нашої Церкви. Ми так дебатували цілий день, він думав, не спавши цілу ніч, і остаточно переконав мене, щоби їхати до Риму, бо таке є бажання Папи, і в тій справі він вручив мені автограф папи Івана XXIII.

На другий день прийшов протоєрей Боровой[715], який супроводжав нас на залізничий двірець. Шеф протоколу приніс пашпорт і візи, а перед тим протоєрей Боровой остерігав перед всякими підслухуваннями. При переїзді кордону до Польщі нас основно перевірило КҐБ, хоч мене Віллебрандс запевнював, що ніякої провірки не буде.

Йосиф Патріярх[716]

Написано під час ферій 1963 і 1964 р.

в монастирі Отців Пассіоністів в Неттуно[717]

ДОДАТКИ
І. Документи про переговори митрополита Йосифа Сліпого з радянською владою

Взаємини між УГКЦ і радянською владою ніколи не були легкими. Однак були певні моменти, коли, здавалося б, доходило до якогось потепління чи спроб порозуміння. У ці моменти дві непримиренні сили починали шукати якогось modus vivendi та вступали в переговори, ініціятором яких завжди виступала радянська сторона, а переслідувана УГКЦ в особі її глави лише відгукувалася на владні пропозиції. Таких моментів було принаймні три: на переломі 1944–1945 pp., влітку 1953 р. та у 1960–1961 pp. Про ці переговори збереглася низка документів, які проливають додаткове світло на постать греко-католицького єрарха. Вони багато в чому перегукуються з його “Споминами”