Читати книгу - "Останній дон"

— То був не мій задочок, — відповіла Атена, — але, хай там як, дякую.

Раптом Лоузі схопив її за руку.

— Ви найвеличніша жінка, яку я коли-небудь зустрічав, — промовив він.

— Чом вам не спробувати справжнього хлопця замість отих фальшивих педерастичних акторів?

— Я теж актриса, і ми не фальшиві, — відказала йому Атена, вивільняючи руку. — На добраніч.

— Може, я зайду до вас чогось випити? — спитав Лоузі.

— Шкода, нічого не вийде, — відмовила Атена й подзвонила біля дверей вілли. Двері відчинив слуга, якого вона раніше й не бачила.

Лоузі ступив уперед, щоб зайти разом з нею, і тут, на подив Атени, слуга вийшов надвір і притьмом запхав її в двері. Троє охоронців утворили барикаду між Лоузі і дверима.

— Що це, в біса, означає? — зневажливо подивився він на перешкоду.

— Це охорона міс Аквітан, — відповів слуга, що лишився надворі. — Ви маєте піти звідси.

Лоузі дістав своє посвідчення поліцая.

— Бачите, хто я? — запитав він. — Зараз я з усіх вас повитрушую лайно, а потім заарештую вас.

Слуга подивився на посвідчення й промовив:

— Ви з Лос-Анджелеса. Не та юрисдикція. — І дістав власне посвідчення.

— Я з лас-веґаського округу.

Весь той час Атена зоставалась у дверях. Вона здивувалась, коли її новий слуга виявився агентом поліції, але тепер уже почала розуміти.

— Не робіть з цього бучі, — мовила вона й зачинила за собою двері.

Обидва поліцаї заховали свої посвідчення. Лоузі пильно подивився на кожного охоронця по черзі:

— Я запам'ятаю вас, хлопці.

Ніхто не озвався. Лоузі розвернувся й пішов. Йому треба смажити куди більшу рибку. Протягом наступних двох годин Данте Клерікуціо приведе Кросса Де Лену на їхню віллу.

Данте Клерікуціо, насунувши на голову ренесансного капелюха, щиро тішився на святковому вечорі. Він завжди вдавався до жартів, аби підготуватись до важких операцій. Його увагу привернула дівчина з кінообслуги, та вона не дала йому жодних заохочень, задивляючись на якогось каскадера, той загрозливо поглядав на Данте. Його щастя, думав Данте, що цієї ночі я маю справи. Інколи він позирав на годинник: може, друзяка Джім уже спромігся заманити Атену? Тіфані ніде не показувалась, хоч її пообіцяно. Данте вирішив почати операцію на півгодини раніше. Через телефоніста подзвонив по приватному номеру Кроссові. Кросс відповів.

— Мені треба негайно побачити тебе, — сказав Данте. — Я в бальній залі. Вечір на славу.

— Що ж, приходь, — відповів Кросс.

— Ні, на це є накази. Не по телефону і не в твоїх апартаментах. Спускайся.

— Іду, — відповів Кросс після довгої паузи.

Данте став так, щоб можна було бачити Кросса, коли він пробиратиметься крізь залу. Здається, навколо нього немає охорони. Данте приплеснув капелюха і згадав про своє з Кроссом дитинство. Кросс був єдиним хлопцем, що наганяв на нього страх, і через той страх він часто бився з ним. Але йому подобалась Кроссова зовнішність, він часто заздрив йому. І заздрив його впевненості. Як прикро, що...

Убивши Піппі, Данте знав, що не може залишити живим Кросса. Тепер, після цього, йому доведеться зіткнутися з доном. Але Данте ніколи не сумнівався, що дід любить його, він завжди виявляв свою любов. Донові це може не сподобатись, але він ніколи не вдасться до свого страшного гніву, щоб покарати улюбленого онука.

Кросс стояв уже перед ним. Тепер його треба завести на віллу, де вже чекає Лоузі. Все буде просто. Він застрелить Кросса, а потім вони завезуть його тіло в пустелю й закопають його. Ніяких вигадок, як завжди повчав його Піппі Де Лена. Позаду вілли була вже припаркована машина, щоб перевезти тіло.

— То що? — гостро запитав його Кросс. Він начебто нічого не підозрював і навіть нітрохи не стривожився. — Який у тебе гарний капелюх, — похвалив Кросс і усміхнувся. Данте завжди заздрив тій усмішці, Кросс неначе знав усе, про що думає Данте.

Данте грав свою роль дуже повільно, тихим, низьким голосом. Узяв Кросса за руку й відвів його вбік, ставши перед величезним барвистим балдахіном над дверима, що обійшовся готелеві «Ксанаду» в десять мільйонів доларів. Сині, червоні та фіалкові спалахи, трохи забілені пустельним місяцем, затоплювали їхні обличчя холодним сяєвом.

— Прилетів Джорджіо, він на моїй віллі, — зашепотів Данте. — Цілком таємно. І хоче бачити тебе просто зараз. Ось чому я нічого не міг сказати по телефону. — Данте втішився, побачивши, що Кросс нібито стривожився. — Він звелів мені не казати тобі нічого, але дуже сердитий. Я думаю, він знайшов щось про твого батька.

По цих словах Кросс похмуро, майже неприязно подивився на Данте. Але сказав:

— Гаразд, ходімо, — й повів Данте прилеглими до готелю землями до огорожі навколо вілл.

Чотири охоронці біля брами впізнали Кросса й, махнувши рукою, дозволили їм зайти досередини.

Данте манірно відчинив хвіртку і скинув свого ренесансного капелюха:

— Після вас, — і підступно заусміхавсь, усе його обличчя освітила зловтіха.

Кросс ступив уперед.

* * *

Джім Лоузі виповнився холодного гніву, повертаючись від Атениних охоронців до своєї вілли. Проте якась частина його мозку оцінювала ситуацію, застерігала його. Що тут роблять ті всі охоронці? Хай йому біс, таж вона кінозірка, а сумний досвід із Бозом Сканнетом залякав її до самої смерті.

Лоузі відкрив двері своїм ключем, на віллі, здається, не було нікого, всі подалися на вечір. У нього ще більше години, щоб приготуватися зустрічати Кросса. Лоузі підійшов до валізи й відімкнув її. Там лежав, полискуючи металом, чисто витертий від мастила його австрійський пістолет «глок». Лоузі відкрив другу валізу, що мала таємну кишеню, там лежав магазин з патронами. Вставив магазин, почепив кобуру на плече й сунув туди пістолета. Тепер він готовий. Лоузі помітив, що він геть спокійний, він ніколи не нервувався в таких ситуаціях. Саме завдяки цьому він став чудовим поліцаєм.

Лоузі вийшов зі спальні й попрямував на кухню. Скільки тут усіляких передпокоїв! Із холодильника Лоузі дістав пляшку імпортного пива й тацю з канапками. Кинув одну до рота. Ікра. Лоузі аж зітхнув з утіхи, він ніколи не їв чогось смачнішого. Отак тут живуть. І отак житиме він до кінця своїх днів, матиме ікру, дівчат з вар'єте, а колись, може, й Атену. Треба тільки впорати сьогоднішню роботу.

Узявши тацю