Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Я обернулася до полиць, швидко пробігши поглядом написи. Почерк Вельмора на флаконах завжди змушував мене мружитися, як короткозора сова.

— Від тиску, — пробурмотіла я собі під ніс, перебираючи пляшечки. Нарешті знайшла потрібне. На полиці стояли два флакони: "Для зниження тиску" й "Для підвищення тиску».

— Вам для зниження чи для підвищення? — запитала я, намагаючись бути максимально чіткою.

— Що? Я не чую, — знову сказав старий, і я нахилилася до нього ближче.

— Для зниження чи для підвищення? — прокричала я йому на вухо, відчуваючи, як мої щоки починають палати.

— Ааа, для зниження, — нарешті розібрав він.

Я запакувала пляшечку й, щоб не було соромно за свою крикливість, додала ще рідину для промивання вух.

— Тридцять арелів, — сказала я. На щастя, він поклав на стіл п'ятдесятку. Я швидко дала йому решту, намагаючись зберегти доброзичливу посмішку.

— На все добре! — вигукнула я.

Дідусь зупинився біля дверей, оглянувся й гучно хмикнув. Я просто махнула йому рукою, сподіваючись, що він нарешті піде. Дзвіночки дзенькнули знову, і я полегшено видихнула.

***

Повернувшись додому, я одразу побігла до Кассандра й потонула в його теплих, заспокійливих обіймах. Його аромат — суміш бергамоту, кориці та чогось невловимо теплого — наче ковдра в холодний вечір, моментально зняв напругу.

— Здається, Вельмор занедужав, — сказала я, притиснувшись до його грудей.

— Що з ним? — запитав Касс, трохи відсторонюючись, щоб подивитися мені в очі.

— У нього жар і дивний висип на шиї, — відповіла я, згадуючи ті червоні плями, які так мене стривожили. — Я пообіцяла, що ти провідаєш його.

— Дивно, — він нахмурився, вже обмірковуючи це в своїй голові.

Кассандр узяв портфель і кинув на мене короткий, але теплий погляд.

— Я скоро повернуся.

Перед виходом він ніжно поцілував мене, залишивши на губах солодкий, трохи терпкий присмак. Потім ще раз, ніби йому було важко відірватися, і врешті я змушена була його відпустити.

Після його відходу будинок здався порожнім і холодним, навіть незважаючи на тепло каміна. Я довго ніжилася в зігріваючій ванні, але коли повернулася у вітальню, Кассандра ще не було. Мені довелося вечеряти наодинці, і жодна страва не приносила задоволення. Здавалося, що навіть ароматна випічка з корицею втратила свій смак.

Я взялася за книгу й закінчила розділ про Квітковий пилок, але час йшов, і мене почала охоплювати тривога. Коли стрілка годинника наближалася одинадцятої вечора, я вже не знаходила собі місця, прислухаючись до кожного звуку.

Раптом я почула скрип вхідних дверей. Від полегшення серце підскочило, і я поспішила зустріти Кассандра. Але, побачивши його, одразу зрозуміла, що щось не так.

— Не торкайся мене, — сказав він, стоячи на порозі й знімаючи пальто. Його голос був напруженим, але спокійним.

— Що сталося? — запитала я, застигаючи на місці.

— У Вельмора Морха, — промовив він, і ці слова пролунали як грім серед ясного неба.

— Морха? — перепитала я, не розуміючи, але вже передчуваючи недобре.

— Це вірус, — пояснив він, струшуючи сніг із плечей. — Він передається повітряно-крапельним шляхом і через дотики.

Я завмерла, намагаючись усвідомити почуте. Віруси в Аларії? Це здавалося таким нереальним, майже як вигадка.

— Коли я повертався від Вельмора, то зустрів ще кількох жителів із цією хворобою, — додав Кассандр, знімаючи шарф й уважно стежачи за тим, щоб не торкатися нічого зайвого. — Мені довелося завести їх у крамницю, щоб дати настій від жару.

— У чому небезпека цієї хвороби? — запитала я, намагаючись залишатися спокійною.

— Жар вище 40 градусів кілька днів поспіль. Його потрібно постійно збивати, бо він лише зростатиме, — відповів Кассандр, притримуючи чоло рукою, ніби йому вже зараз було важко.

Я на мить замовкла, відчуваючи, як тривога поступово накриває мене.

— Остання епідемія була десять років тому й забрала декілька життів, — додав він, і ця інформація пройшла крізь мене, як холодна хвиля.

— Ти виглядаєш стомленим, — сказала я, намагаючись хоч трохи розрядити обстановку. — Тобі потрібно повечеряти.

Нола, завжди уважна, вже підігрівала їжу, хоча мені здавалося, що вона давно спить. Я пішла на кухню, щоб зварити чай із липи та звіробою. Поки вода нагрівалася, я спостерігала, як пара підіймається з чайника, наповнюючи кухню легким, заспокійливим ароматом. Цей запах завжди нагадував мені про щось добре, хоча зараз навіть він не міг остаточно зняти тривогу.

Коли чай був готовий, я поставила чашку перед Кассандром. Він сидів за столом, похиливши голову, і виглядав абсолютно виснаженим.

— Ох… — я зойкнула, помітивши щось на його шиї.

На його блідній шкірі чітко виднілися червоні плями — той самий висип, який я бачила у Вельмора.