Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Що ж ви за люди такі?! - сяк-так розігнувшись, дівчина клацнула пальцями і час зупинився. – Давно так треба було зробити.

Вона намагалася не думати, на що схоже зараз її обличчя. Думка, що вона знову перетвориться на немічний стару вселяла в неї жах.

Піднявшись на ноги, Арел обтрусила спідницю, що забруднилася в чиєму праху. Подивившись на всі боки, вона зробила кілька пасів руками, перетворивши наближених графа на попіл.

- Що за дурні створіння? - закотивши очі, дівчина наблизилася до графа. Коли з нього спало закляття він став у паніці озиратися, стискаючи амулет, що висів на грудях. Зацікавившись, Арел простягла до нього руку. Чоловік відсахнувся.

- Хто ти така?! – заволав він.

Зірвавши з його шиї амулет, Арел запхала його в кишеню.

- Мене звуть Арел, і я дочка тих, кого ти вирішив занапастити! - сказала вона, додавши в голос льоду.

   Граф схопився за горло, звалившись перед нею на коліна.

- Я та яку колись називали Смертю! - стиснувши зуби, Арел холоднокровно дивилася, як чоловік перед нею задихається.

Їй не приносили радості його муки, але й дарувати йому швидку смерть вона не хотіла. Якщо одного разу ця людина не послухала Ангела Смерті, то до її слів йому доведеться прислухатися. Посмертно.

Залишивши його вмирати, Арел пішла до краю скелі. Імпульси стали сильнішими. Розправивши крила, дівчина злетіла до застиглих хвиль.

Води за наказом розступилися, відкриваючи риф. Стиснувши долоні в кулаки, дівчина, відкинувши голову назад, закричавши. У застиглому світі крик пролунав особливо голосно. Вона майже спізнилася!

Про що взагалі вони думали, коли стрибали у воду? На диво? Арел вилаялася, кинувшись до хлопця та дівчини, що лежали на рифі. Життя по краплі залишало їхні тіла.

Уколовши палець, Арел приклала закривавлений палець до кільця печатки. Заплющивши очі, вона почала вимовляти слова стародавнього заклинання. Вода поруч із нею завібрувала.

- Зірка Іліоти! Я хочу, щоб час пішов у зворотному напрямку! - накресливши в повітрі кілька рун, Арел схрестила руки на грудях, а потім скинула одну вгору.

Тільки вона це сказала світ ожив. Час пішов у зворотному напрямку. Але не так, як вона це робила рік тому. Все, що сталося напередодні, залишилося, як є. Утримуючи над ними купол, Арел спостерігала, як життєва енергія знову наповнює тіла Гармонії.

Було б простіше повернути час і не дати їм опинитися у пастці. Це б уберегло їх від подальших кошмарів, але чогось позбавило б. Не переживаючи труднощі, вони не стали б тими, ким повинні.

Арел полегшено видихнула, коли потворні зморшки зникли з її рук та обличчя. Збільшивши свій зріст у кілька разів, дівчина підхопила непритомні тіла, і змахнувши крилами злетіла вгору. Вода під нею миттю зімкнулась, закриваючи підступний риф.

Політ був недовгим. Приземлившись на березі, Арел опустила їх на пісок, і лише тоді набула людського вигляду. Ноги самі собою підкосилися, і вона впала без сил поруч із ними.

- Коли прокинетеся, ви про мене навіть не згадаєте... - користуючись тим, що вони сплять, Арел згорнулася біля них, обійнявши Альбрехта і несподівано задрімала.

На жаль, її сон тривав недовго. Сили вже відновилися. Та й вони могли будь-якої миті прокинутися. Йти не хотілося. Витерши тильною стороною долоні сльози, Арел поцілувала Раду з Альбрехтом у щоку і вставши на ноги, свиснула. Золота колісниця миттю спустилася з неба. Застрибнувши до неї, володарка часу полетіла.