Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Ти їдеш додому. І я тебе відвезу, - одне око відкрив і повернув голову в її бік. Волосся впало на обличчя, змиваючи образ пещеного артиста. Без укладання для фотосесій цілодобових перед нею сидів звичайний хлопець. Розпатланий, п'яний, втомлений. Вона пам'ятала його таким. Простим. Давно, в Лос-Анджелесі. Коли вони гуляли за руку по місту, і здавалося, що весь світ лежить біля їхніх ніг.

- Викликай мені краще таксі.

- Стасе, будь ласка, я хочу допомогти. Не сперечайся. Вставай, - встала сама і потягнула його за руку. Він посміхнувся широко й з викликом.

- А ти підніми.

- Ти прекрасно знаєш, що я не зможу.

- Прояви кмітливість.

Настя розлютилася.

- Стасе, ти не дитина, щоб так себе вести. Досить тут сидіти і пити. Цим ти біль не заткнеш.

Він тільки плечима знизав.

- Спробувати варто.

- Не допоможе.

- Випий зі мною, Настю, - раптом голову на бік схилив, а очі ковзають уздовж її тіла. Нетверезий туманний погляд, але все одно її пробирає.

- Мені за кермо сідати ще. І тобі вистачить. Підемо! - простягнула руку, але він проігнорував. Чорт би його побрав. І як змусити його встати? Настя безпорадно по сторонам озирнулася. Нікого, хто б допоміг. Всі або в такому ж п'яному угарі, або ще гірше. Гаразд він, а інші чого так напиваються? Кретини! Настя помітила куточок ключів від машини Стаса, що стирчали з передньої кишені штанів. Нахилилася і швидко їх дістала.

- Якщо ти зараз же не поїдеш зі мною, я сяду в твою машину та поїду на ній, - повернулась і схопила зі столу пляшку текіли. - П'яною, - підняла і, закинувши голову, набрала повний рот.

- Еееее. - реакція не змусила на себе довго чекати. Похитуючись, він підірвався з дивана і вихопив пляшку. - Дурепа зовсім?

Настя миттєво взяла склянку і виплюнула в нього рідину.

- Не зовсім, - обняла його за талію, щоб він не надумав знову на диван завалитися, і потягла до чорного входу.

Стас руку її скинув і попрямував сам. Думала, буде гірше, а, виявляється, пересувається досить непогано.

- Здрастуйте, - зовсім молодий хлопчина раптом виріс перед ними. - Мене Юлія Анатоліївна до Вас відправила.

- А, так, - зрозуміла Настя. Дістала ключі з сумочки і простягнула йому. - Подгоніть, будь ласка, сріблясту тойоту до чорного входу. Вона біля магазину стоїть, метрів за сто звідси.

- Добре, - кивнув і швидко зник.

Настя зі Стасом вийшли з галасливого залу, пройшли повз кімнат, мабуть тих самих ВІП, з яких навіть зараз долинали балакучі звуки, і згорнули в слабо освітлений коридор, в кінці якого красувалися чорна двері. Стас не розумів, чому дозволяє їй себе вести. Ймовірно, йому самому хотілося, щоб його витягли з цієї вигрібної ями, в яку він сам і перетворив бар за допомогою своїх знайомих. Хіба багато йому потрібно? Ні. Не гроші. Не діаманти або перлина з дна океану. Звичайна, банальна турбота. Щоб хоч хто-небудь запитав, де він і як себе почуває. Подзвонив і запитав "Ти як? Може, потрібна підтримка? "Свєта надзвонювала весь вечір, але ось саме з нею говорити не хотілося. Знову пиляти почала б, обурюватися. Він би просто трубку кинув. Собі дешевше краще взагалі не брати.

Чортів організм ніби проти нього налаштувався, відмовляючись п'яніти. Або вже просто звик до такої кількості спирту за останні роки. Стас щиро намагався нажертися, але ніхрена не виходило. Ні, алкоголь діяв, але не настільки, щоб забутися повністю. Він навіть таблетками закинувся. Голова крутилась, відчуття легке, але безглузде. Напевно, Настя права, зараз навіть це не допомагає.

Він її коли там всередині побачив, серце зрадницьке здригнулося. А коли схилилася над ним, так у нього взагалі іскри посипалися з очей. Волоссям своїм марципановим весь алкоголь виветрила, який він цілий вечір збирав в організмі. Сука. Допомогти вона хоче. Краще б не приїжджала. Йому майже вдалося не думати про зраду Роми і про те, ким вона його вважала протягом п'яти років.

Штовхнув двері, і свіже повітря миттєво увірвалося в легені.

Нарешті. Настя вже дихати там не могла. З цього боку бару було набагато тихіше. Навіть чути як вітер злегка шумить. Весняна прохолода змусила тепліше у пальто закутатися. Стас мовчки відійшов в сторону. Навіщо вона тільки погодилася допомогти? Видно ж, що він не хоче їхати. Засунув руку в кишеню і дістав пачку сигарет. Настя тут же підскочила і вихопила її.

- Досить курити.

Широкі зіниці сконцентрувалися на ній, але погляд більше не здавався пливучим.

- Дай сюди, - простягнув руку, чекаючи, що Настя поверне пачку.

- Стас, на сьогодні досить!

- Я сказав, сюди дай!

- Та будь ласка! - психанула, засунув в долоню пом'яту пачку. - Трави себе далі.

Вийняв цигарку, засунув її до рота та підкурив.

Шум машини змусив повернути голови вправо. Світло фар вдарило в очі. Її машину пригнали. Відмінно. Відвезе його і додому.

Настя заплатила хлопцю, щоб зайвий раз язиком не тріпався, сіла на водійське сидіння, а Стас поруч завалився. З'їхав, впираючись колінами в передню панель. Ноги розставив, вікно опустив і курить. Машина розвернулася і поїхала повз червоного спорткара, виїжджаючи на нічну дорогу. Народ, не дивлячись на погоду, бродив, прогулюючись по тротуарах. За три місяці снігу скучили по весні, і ніякий холод зараз їм не перешкода.

Настя кинула швидкий погляд на Стаса. Він викинув недопалок у вікно і тепер, просто відкинувшись на сидінні, уперся поглядом в дорогу. Вітер тріпав його волосся, і Настя підняла скло. Точений профіль розслаблений, довгі великі пальці по колінах злегка тарабанять. Настя задивилася. Вона любила його руки. Ніжність, яку він міг ними дарувати. Пальці ці з вузлуватими кісточками бувало доводили її до нестями, коли він обводив ними чутливі соски, затверділі від бажання. Стас зловив її погляд на гарячому. Швидко очі на дорогу перевела, відчуваючи, що перебувати в такій близькості стає все складніше.