Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Я не знаю який ти правитель, Зуре, але ти огидний батько. Тому моє перше бажання полягає в тому, щоб ти провів тут зі своїм сином три дні! - Заявила Енн.

Погляд Зура миттю став колючим, гарні губи щільно стиснулися від невдоволення. Набравши більше повітря та голосно видихнувши, намагаючись заспокоїтися, холодним тоном він запитав її:

- Ти будеш тут?

- Звичайно, я спостерігатиму, як ти спілкуєшся з дитиною, - кивнула Енн, не приховуючи своєї зловтіхи.

- Добре, ці три дні я проведу із сином, але ці три ночі … ти проведеш зі мною, це тобі моє перше бажання, - задоволено усміхнувся Зур, помітивши, як стерлася усмішка з її обличчя. - Я ж тобі сказав, Енн, що грати я теж люблю, дивись, не викопай собі яму. Пішли? - Він простяг їй руку.

Стиснувши зуби, Енн спробувала видавити усмішку, знехотя беручи його за руку. Вона ненавиділа програвати Зуру! Вона могла тисячу разів програти кожному з братів, та тільки не йому!

- Ваша високосте! - вклонився йому Харг, - Не очікував, що ви вшануєте нас своєю присутністю!

- Харгу, нехай нам приведуть дитину. Я маю намір пробути тут три дні і ... три ночі, - навмисне зробивши наголос на останніх словах, сухо кинув Зур, - Я хочу познайомитися з сином!

Схвильований Харг квапливо вийшов, не зумівши приховати свого подиву.

- Ти хоч знаєш, як звати твого сина? - Сердито запитала Енн, кинувши на Зура косий погляд.

- Я якось витримаю цей день, і буду втішати себе наближенням ночі, - кинув їй у відповідь Зур, - Ти навіть не знаєш, як мене принижує споглядання моєї ганьби!

- Це дитина, Зуре! Це жива душа, і вона не може бути ганьбою, тому що це твоя дитина, твоє продовження – це дар! І він не винен! Він же маленький, йому потрібні любов та ласка! Це злочин змушувати страждати його маленьке серце, він же виросте черствим та кровожерливим ... точнісінько як ти!

- Заткнися, Енн! Тільки не треба читати мені нотацій, я ще раз повторюю, що ти не розумієш моїх почуттів!

- Я взагалі дивуюсь, що вони в тебе є! - Прошипіла вона. - Приблизно, я уявляю, що це для тебе, і, звичайно ж, ти звинувачуєш у цьому тільки мене! Але це твоя плоть та кров, Зуре, і він має вирости гідним химером, а ти перетворив його на вигнанця.

- Батьківські вчинки взагалі важко оцінити. От я, наприклад, ніколи б не подумав, що наш батько так легко віддасть свою улюблену дочку на смерть! – Зур уважно подивився на її розгублене обличчя. - Чи ти захищатимеш Тіара? Все, що ти пережила там, із викрадачами – це тобі його батьківський подарунок! Не здивована?

- Я не хочу зараз про це говорити, - буркнула Енн, опускаючи очі.

- Тоді не треба казати мені про мораль, радість моя!

- Я не твоя! – уперто скинулася вона, зустрівши його іронічну усмішку.

- Згоден, проблем із тобою більше ніж радості. Але посперечаємось, що ти моя? - Насолоджуючись її злістю, промовив Зур.

Харг привів за руку чотирирічного малюка химера, який полохливо поглядав на гостей, худенького, з майже прозорою сизою шкірою, але з неймовірно розумними темними очима.

- Ось, Дале, привітай свого батька, правителя Зура, - шанобливо промовив Харг, знову кланяючись.

- Дякую, Харгу, ви можете йти, далі ми впораємося самі, - швидко промовила Енн. - Привіт, - м'яко сказала вона, присівши біля малюка, - як тебе звуть?

- Дал, спадкоємець роду Ардосів, - тихо прошепотів хлопчик, боячись глянути у бік батька, ніби відчуваючи його неприязнь.

Взявши його долоні у свої, ніжно погладжуючи його довгі пальчики, Енн усміхнулася, розглядаючи його обличчя.

- Він такий схожий на тебе, Зуре! Просто викапаний ти у дитинстві! - Вона озирнулася на похмурого Зура, який навіть не зрушив з місця.

 Енн піднялася і знову підійшла до нього. Торкнувшись його щоки, вона м'яко вимовила:

- Ну, будь ласка, Зуре ... поспілкуйся із ним. Не буде дня …не буде й ночі.

Зур мученицькі скривився та підійшов до хлопчика. Погладивши його по голові, він холодно запитав:

- Ти слухаєшся своїх наставників, Дале?

- Ти ж у вигляді людини, він не розуміє, стань химером, - вигукнула Енн. - У мене зовсім вилетіло це з голови!

Після того, як Зур прийняв свій природний образ, Дал з очікуванням глянув на Енн, але вона лише розсміялася, похитавши головою.

- Ні, я не химера, я не міняюсь! Я така завжди, можеш до мене доторкнутися, не бійся, - вона обійняла малюка, який злякано здригнувся від прояву таких емоцій. - Мене звуть Енн, я сестра твого батька.

- Не сестра, - хитаючи головою, прошепотів Дал.

- Справді, що це ти брешеш дитині, – втрутився Зур. - Правильно малий, вона мені не сестра, вона твоя прийомна мати з раси людей. Ми виросли разом, але незабаром вона стане моєю дружиною.

- Що ти таке верзеш?! - обурилася Енн, невдоволено насупившись.

- Ти ж хотіла, щоб я спілкувався з дитиною, я спілкуюся! - Уїдливо зауважив Зур, не перестаючи посміхатися.

- Але ж я не збираюся за тебе заміж!

- А хто тебе тепер буде питати, ти забула, адже ми граємо! - З глузуванням в голосі промовив він, знову набуваючи людського вигляду. – А ходімо, політаємо! - Запропонував Зур, - Ти, Енн, за штурвалом, покажеш, де ти блукала, а ми подивимося на гори. Ти ж не літав ще на кораблі, Дале? – його очі з болем опустилися на чотирирічного хлопчика, який нерішуче похитав головою.

Утрьох вони вилетіли на невеликому кораблі, який пілотувала Енн, невимушено сидячи в кріслі пілота.

- Не забула ще, ці кораблі трохи відрізняється у навігації? - Замислено дивлячись на неї, мовив Зур, поставивши сина в сусіднє крісло, щоб він краще бачив оглядовий екран.

- Я дуже добре пам'ятаю все, чому ти вчив мене Зуре, все чому вчила нас з тобою наша піратська доля, це здорово мені допомогло в житті, - просто відповіла Енн, дивлячись перед собою, але потім зітхнувши, додала, - Є речі, які ніколи не забудеш, це вже прописано на рівні клітинної пам'яті.