read-books.club » Наука, Освіта » Драматичні твори 📚 - Українською

Читати книгу - "Драматичні твори"

233
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Драматичні твори" автора Іван Карпенко-Карий. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 144 145 146 ... 199
Перейти на сторінку:
не обманював: мене не питали — я промовчав!

Наташа. Ох... ох! Боже мій! Жінка.мужика! Від нас же одступиться все фешенебельне панство. Як же я тепер людям покажусь? Що батько бідний буде почувать? Генерал — і мужики! Слава богу, що він осліп,— принаймні не побачить своїх сватів.

Михайло. Що ти говориш, опам’ятайся! Наташа, мила моя!..

Наташа. Не підступайте до мене близько. Від вас житнім хлібом пахне! Ви — мужик, я вас не люблю, я з вами розведусь!

Михайло. Розумні люди будуть сміятись над твоїм горем!

Наташа. Неправда! Всі пожаліють мене, нещасну. Ах, ах! Яка подлість на світі завелась: мужик кінчає університет, і його не пізнаєш, хто він? Попадає в вище коло людей, їде на Рів’єру і ловить благородну з діда-прадіда дівчину, як дурну рибку в сітку, обнімає її ніжний стан своїми мужицькими лапами, цілує її мужицькими губами... Фі! Обман, низький обман, від якого не можна навіть і встерегтись!..

Михайло. Ха-ха-ха!

Наташа. Він ще й сміється! Нахал, мужик!

Михайло. Неправда! Твій муж статський совітник, а ти дурочка! (Підходе до неї.)

Наташа. Ай! Не підходьте! Я не вииосіо запаху житного хліба!

Входе генерал.

ЯВА X

Ті ж і генерал, його веде В а н я.

Генерал. Чую — баталія! Ну, думаю, Федір за картами! Пробили барабани, і зелене поле одкрилось...

Наташа. Ваня, вийдіть! Я вас покличу.

Г е не рал. Що з тобою, Наташа? Ти заговорила таким голосом, неначе зосталась на великім шлемі без п’яти.

Наташа. Ах, таточку, голубчику, я все програла! Я нещаснійша людина! (Хлипа.)

Генерал. Що там? Пропала провизія на кухні, розбили вино?

Н а таа ш а. Осудовисько, осудовисько!

Г е н е р а л. Заспокойся! Все можна достать в ресторані; хоч і дорожче, але що робить? Де ж Миша?

Михайло. Я тут.

Генерал. Що з нею?

Михайло. Я одібрав лист з дому...

Г е й е р а л. Ну і що ж?

Михайло. Сьогодні буде моя мати, а може, й батько.

Г єн ер а л. Ну, і слава богу! А все ж таки не розумію: в чім же тут осудовисько, Наташа?

Наташа (плачучи). Його мати... і тато (реве)... мужики!

Генерал. Ха-ха-ха! Ну і прекрасно! Через мужа і ти зіллєшся з великим народним океаном, обновиш кров дітей, не будеш рождать сліпих! А Михайло, твій муж, через науку єсть благородна щепа!.. Розумієш? От проста яблуня, її коліровали, прививку зробили — і родяться кальвілі, вищий сорт яблук... Корінь простий, а яблука кальвіль! Ха-ха-хаІ Я думав, бог зна що трапилось... Ну, заспокойся!

Наташа. Як? І тобі, таточку, нічого? І це тебе не обража?

Г е п е р а л. Ні краплі!

Михайло його цілує.

Я знав давно, мені сказав дядя Федір: із формуляра видно! Тепер тільки дурні носяться з своїм, може, незаслуженим, часто случайним, аристократизмом... Чесність, образования, наука, ум, талан — важно, а решта — плювать!

Наташа. Таточку! Ти не смієшся? А батько, мати... вони мужики і сьогодні приїдуть.

Г е н е р а л. Сьогодні приїдуть, а завтра поїдуть... Ну, помирись! Я чую, що ти образила Мишу!

Наташа (поглядає на Михайла). Миша!..'Іди сюди!

Генерал. Ні, брат, ти іди до нього...

Наташа (підходе І обніма Михайла). Прости! (Цілує його.)

Михайло. А чим пахну?

Наташа. Духами... трефль!

Михайло. Як скоро випарився житний хліб.

Дзвінок.

Наташа. Гості! (Кидається в залу.)

Михайло (підбігає до дверей). Акіла Акілович, гості!

Акіла, в дверях.

Акіла. Єрунда!

Михайло (бере генерала під руку). Зараз одкриється кумпанія на зеленім полі; присоглашаю як воєнного посредника!

Генерал. Ха-ха-ха! Ну, брат, признайся, що без посредника і тобі було погано!

Михайло. Аякже, замість пороху запахло житним хлібом!

Обидва сміються і виходять.

ЯВА XI

Виходе Акіла, іде до зали, загляда в двері.

Акіла. П’ять утроб! Директор, баронеса і ще один, два, три,— так, п’ять! Єрунда! (Іде до дверей.) П’ять стаканів!

ГІо хвилі офіціант несе на підносі чай, сухарі і другі потрібні до чаю

приправи.

А ром? Дарина! Ром! От єрунда!

Дарина подає, установляють на підносі.

Взяв і забув! Директор любе з ромом.

Дзвінок.

(Загляда у двері.) Ще три... Наші учителі — єрунда, підождуть.

О ф і ц і а п т вертається.

Три ІДЄ.

Дзвінок.

(Загляда.) Один. (До офіціанта.) Наливай чотири.

Дзвінок.

Підожди, щоб разогл... От єрунда, як розходились! Ну, носіть чай з Данією,— я приймусь готовити десерт. (Пішов.)

Часто дзвонять. Ходять в залу то Даша, то офіціант; туди несуть чай, назад — порожні стакани. Пізніше, по хвилі, дружний сміх, вигуки трьох-чотирьох голосів: «Я цього не люблю! Грать так грать, нічого постоли морщить. Хто ж з ренонса ходить? Бабський ход! Ну, грач!»

Появляється Акіла, подивився в двері.

Двадцять два чоловіка.

і

Крик: «Козиря, козиря! Чим же крить?»

Директор уже кричить!

Входе М и х а й л о.

ЯВА XII

Акіла і Михайло, потім Наташа.

Михайло. Спасибі вам, Акіла Акілович! У вас знаменитий порядок...

Акіла. Порядок і дисципліна, решта єрунда! Думаю подать десерт, єсть гулящі дами, нехай гризуть і їдять,— ніколи буде гризти ближніх!

М и х а й л о. Ха-ха-ха!

А к і л а. Єрунда! (Пішов.)

Із залу входе Наташа.

Михайло. І ти покинула гостей?

Наташа. Там ніколи угору глянуть: Марія Петровна і Глафіра Афеногеновна розбирають родословну Зімича; Катерина Александровна і Міхаліна Купир’яновна завели спор про оперу: одній Фігнер 15 до серця припав, а другій — Собі-нов 16, решта слуха. Така розмова затягнеться довго; а я запримітила, що ти вийшов, і собі... Милий, ти не сердишся?

М и х а й л о. О пі, ні! Я, знаєш, сам тривожусь нащот приїзду батьків!.. Бачиш, те, що ти говорила про мене,— дитяче непорозуміння з фактом; але справді, ввести батька і маму в наше коло, де розбирають родословну Зімича, і знову баронеса... прямо-таки страшно... За чоловіка страшно.

Наташа. Ах, ах! Не говори! У мене голова болить.

Михайло. Ти краще подумай, що робить! Власне, кажучи, все єрунда, як говорить Акіла; а от нема смілості ввести своїх батьків, одягнених у селянську одежу, в залу. Чортзна-що! Це холуйство, — я розумію, і от за всім тим мучусь: що скаже баронеса! Ще хоч би одежа друга, знаєш, загальна... Мама і тато дуже розумні люди, лишнього не скажуть... але одежа... одежа! Особливо жіноча... а!

Н а т а ш а. Миша, я твою

1 ... 144 145 146 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Драматичні твори"