Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Тоні… — тихо гукнула я, коли він, повідомивши комусь на тому кінці, що це його більше не стосується, поклав слухавку і телефон полетів на канапу, а сам колишній бос звівся на ноги та зірвався з місця, відтепер нарізаючи кола по вітальні. Спитати напряму було лячно — що як я спровокую його? Все тільки погіршу? Він і так нестабільний як вибухівка, в якої сапери перерізали не той дріт. Тому я лишень нагадала йому, що все ще поряд, й сподівалася, що він сам усе розповість, без зайвих питань. На емоціях.

Яка вірогідність того, що Петра виявилася донькою Джованні, якщо порівнювати з неможливістю клонувати динозаврів? Невже це справді так? Як? Чому? Її пазуристі лапи настільки довгі, що здатні дістати аж до Чикаго? Чи їй допоміг колишній — або й дійсний, бо публічне розірвання заручин це ще не все, — коханчик Джаспер? Я відмовлялась вірити, що результати аналізів справжні, простіше вже запевнити себе, що маму на небі дійсно хтось чує. Так, підробити їх без участі довбаного ФБР майже неможливо, та все ж я підсвідомо не воліла сприймати дійсність, в якій Тоні Соретті геть не Соретті, а Петра, навпаки… Дідько, та вона навіть зовні не схожа на італійку, скоріше на доньку Снігової Королеви!

— Це Вінченцо був… — мовив Тоні. Я одразу ж стрепенулася й кинула погляд на нього, нехай від цього мене могло захитати. — Шеф-кухар «Рубіроси», — пояснив він трішки згодом, навіть не збагнувши, що я зеленого поняття не мала, хто такий той Вінченцо. Тоні перебував десь у своїх думках, дуже болісних думках, гадаю. І голос його лунав так відсторонено. — Там щось сталося. Він розлючений і нажаханий. Тараторив як бляха репер. Я майже нічого не розібрав. Щось там про ту навіжену… Вона нібито намагалась влаштувати в ресторані пожежу… Маячня якась…

— Та вона геть розум втратила! — розлючено верескнула я, миттєво відчувши полегшення. Піднялася з канапи, ще раз подивилась на телевізор, покалічений келихом, і зітхнула — розберемося з цим потім. — Зараз я перевдягнуся, а ти виклич водія. В такому стані тобі за кермо зась.

— Навіщо? — спантеличено нахмурив він брови. І навіть спинився.

— Бо нам варто з’їздити до «Рубіроси» і впевнитись, що все гаразд, хіба ні? — притамувавши кроки, втім я все ще продовжувала простувати крізь вітальню.

— Я сказав це Вінченцо, повторю і для тебе, Бесс, нехай ти була поряд і все чула: це мене не обходить, відсьогодні більше ні, — похитав Тоні головою.

Загальмувавши на порозі кімнати спиною до колишнього боса, я не встигла відповісти, коли він продовжив, зриваючись з нотками істерики та люті, щоразу підвищуючи голос:

— Я стільки вклав в це… Все своє довбане життя. Щоб бути Соретті, щоб перевершити тат… татка… — назвавши так Великого Джо Тоні запнувся. Скривився презирливо. І почав з того місця, на якому урвав речення. — Нехай не його шляхом, та все заради того, щоб уславити бісові ресторани, зробити їх відомішими, популярнішими… Я одружитися готовий був заради них! — так, я пам’ятаю, зі мною. Ти збирався одружитись зі мною. Це змусило мене розвернутися й глипнути на Тоні. Не з підозрілістю, але в душі щось дряпнуло один раз, потім другий. Чи покинув він ті плани? Чи лише пішов іншим шляхом, довшим, і кохання тут не відіграє жодної ролі, а він просто будував ілюзію навколо мене, щоб в потрібний момент знов спитати, чи не остаточно я втратила здоровий глузд, що дозволити вдягти мені каблучку на палець? Я не противниця шлюбу загалом, та я проти одруження з такою метою як в нього, я проти одруження з підступу та через брехню. — Я пішов би на вбивство, тільки щоб «Вітторія» дісталась мені. І що виявляється? Я бляха довбаний байстрюк! — реготнув Тоні з ненавистю до самого себе. — Я точнісінько такий самий як Петра. Не маю жодного права зазіхати ані на «Орегано», ані на «Рубіросу», ані на… — він видав болючий видих і його голос впав, — «Вітторію». Я ж вірив, Бессі, що вони вже мої, будував плани на майбутнє, обіцяв щось друзям, партнерам… Я блазень. Брехло і блазень. І що його бляха тепер робити? От лайно собаче!

— Бачиш, довготривалі плани на майбутнє іноді тільки шкодять…

Тоні звів очі на мене й похитав головою в проханні не заспокоювати його.

— І ти був блазнем, серденько, від самого початку, від нашого першого дня знайомства і особливо на передзаручинах Петри. І це, на жаль, не завадило мені запасти на тебе. Та зараз я воліла б побачити того чарівного лихого генія, що своїм розумом та здатністю будувати бісові плани й сумнівні оборудки, які приносять йому грубі гроші, здатен підкорити увесь Нью-Йорк, якщо забажає, і геть не того незрілого хлопчака, котрий зірвався від цигарки одної брудної білявої курви. Але вирішувати тобі, Тоні, ким ти будеш, тільки тобі.

Осатанівши, він звичним жестом підняв руку до ланцюжка, обгорнув той коло пальця, котрий тремтів, і, згадавши, про що він довідався трохи раніше, зірвав Діву Марію з шиї. Та жбурнув на підлогу як сміття. І кинув на мене темний порожній погляд людини, що раптово втратила себе.

Тож таки хлопчак. Зрозуміло.

Стрімким кроком я повернулась назад до Тоні. Підійшла впритул. Глибоко вдихнула та влупила йому ляпаса, бо він так важко дихав, немов хтось поклав йому каменюку на груди і його ось-ось розірве зсередини на шматочки.

Тоні здригнувся всім тілом. З глибин карих очей піднялося обурення, це добре, ліпше ніж нічого; його пальці міцно вхопили мене за зап’ясток, але я більше не збиралася його бити. Одного разу достатньо.

Тоді я потягнулася вперед, притулилася вустами до його червоної щоки, а вже за мить знайшла його губи. Поцілунок тривав недовго, рівно стільки, щоб Тоні прийшов до тями після мого нападу.

Відсторонившись, я спитала:

— Краще?
— Нібито, — невпевнено зізнався він.

— Нехай тобі важко зараз, ти спантеличений і злий, та той тест потрібно було зробити, Тоні, розумієш? Ваш… Джованні не впорався б з вами, а ваша гризня набирала обертів…

— Ти не тямиш, що кажеш, Бессі… — знов почав він заперечувати, так і не звільнивши моєї руки.