Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

і предмети першої потреби (ч. 1 ст. 108 КВК), оплачувати ліку­вально-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням ліка­ря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування (ч. 6 ст. 115 КВК), відшкодовувати витрати на своє утримання (ст. 121 КВК) тощо.

Одержані за переказами гроші зараховуються на особовий рахунок засу­дженого, оскільки, згідно з ч. 7 ст. 102 КВК України, зберігання засудженими при собі готівкових грошей не допускається. У зв’язку з цим, у ч. 2 ст. 114 КВК України встановлюється, що гроші, виявлені в посилках (передачах), банде­ролях і листах, що надходять на ім’я засудженого, вилучаються, про що поса­довою особою складається відповідний протокол. Вилучені гроші разом з про­токолом негайно, але не пізніше трьох діб, здаються черговим помічником нача­льника установи до бухгалтерії, де вони реєструються у спеціальному журналі (п. 42 ПВР УВП).

Залежно від конкретних обставин ці гроші можуть бути зараховані на осо­бовий рахунок засудженого або за рішенням суду передані в дохід держави (ч. 4 ст. 59 КВК).

2. Засудженим дозволяється також відправляти грошові перекази без об­межень родичам, а іншим фізичним і юридичним особам — з дозволу адміністрації виправної колонії. Відправляти можна як гроші, зароблені у колонії, так і за гроші, отримані за переказами, тим же особам чи іншим особам. Від­правлення грошового переказу здійснюється за письмовою заявою засудженого бухгалтерією установи через установи банків чи зв’язку. У разі відправлення грошових переказів стороннім особам засуджений повинен указати причину відправлення такого переказу. Засуджений повинен бути повідомлений про відправлення грошового переказу під розпис на квитанції, яка має долучатися до особової справи.

Відмова адміністрації виправної колонії стосовно відправлення грошових переказів стороннім особам може бути оскаржена в судовому порядку чи осо­бам, указаним у ч. 4 ст. 113 КВК України.

3. Як правило, за переказами відправляються гроші, зароблені засудженими у виправній колонії, для матеріальної підтримки своєї сім’ї, батьків чи інших родичів; відшкодування шкоди, завданої злочином; розрахунків по платних цивільно-правових договорах, стороною яких є засуджений; вирішення своїх житлово-побутових питань перед звільненням від відбування покарання, бла­годійної чи меценатської діяльності тощо.

Право на відправлення грошових переказів стимулює залучення засудже­них до праці, підвищує ефективність виробництва, сприяє і активізує процес виправлення засуджених.

Стаття 115. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі

1. Особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма жилої площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою трьох квадратних метрів, у виховних колоніях і у виправних колоніях, призначених для тримання жінок, — чотирьох квадрат­них метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних ко­лоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у ста­ціонарі — п’яти квадратних метрів.

2. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Во­ни забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах — спеціальним одягом і взуттям.

3. Вагітним жінкам і матерям-годувальницям створюються поліпшені жит­лово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування.

4. Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у бу­динках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам — понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одер­жують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білиз­на і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

5. Норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

6. Засуджені з дозволу адміністрації можуть з коштів, які знаходяться на особових рахунках, додатково придбавати взуття і одяг, у тому числі спортив­ний, оплачувати лікувально-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням лікаря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування.

1. У виправних колоніях повинні створюватися належні матеріально-по­бутові умови для відбування засудженими покарання. Це випливає із ст. 48 Конституції України, де зазначається, що кожна людина має право на достат­ній життєвий рівень, який включає достатнє харчування, одяг, житло; ч. 1 ст. 7 КВК України, де вказано, що держава поважає і охороняє права, свободи й за­конні інтереси засуджених, створює необхідні умови для їх виправлення і ре- соціалізації; ч. 2 ст. 102 зазначеного Кодексу, де підкреслюється, що режим у виправних колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі; це повинно сприяти підвищенню відповідальності засу­джених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

Належні матеріально-побутові умови повинні створювати у засуджених впевненість, що держава все ж таки поважає їх честь і гідність, незважаючи на їх злочинну діяльність у минулому, і сприяє їх виправленню, а це, своєю чергою, повинно формувати в них позитивні навички та звички, установку на право- слухняну поведінку; активізувати їх трудову діяльність і участь у соціально- виховній роботі; знімати напруження у взаємовідносинах між засудженими; сприяти зменшенню конфліктів між засудженими, адміністрацією і персона­лом виправної колонії.

При цьому слід пам’ятати, що засуджені до позбавлення волі не просто ізо­льовані від суспільства — вони відбувають покарання і повинні дотримувати­ся норм режиму, суворо регламентованого розпорядку дня. Тому задоволення всіх їх матеріально-побутових потреб не завжди є доцільним, виправданим або можливим на даному етапі розвитку держави і суспільства. У зв’язку з цим, у ст. 115 КВК України йдеться про необхідне, а не про належне чи достатнє ма­теріально-побутове забезпечення засуджених. Між тим, створення належно­го матеріально-побутового забезпечення — це вимога міжнародних норматив­но-правових актів поводження із засудженими і з часом Україні доведеться їх виконати.

2. На сьогоднішній день засуджені у виправних колоніях розміщуються у спеціально обладнаних гуртожитках, які побудовані за типовими проектами і передбачають розподіл позбавлених волі по відділеннях соціально-психоло­гічної служби. Гуртожитки