Читати книгу - "Королівство шахраїв"

class="p1">Коли Аніка завершила свою докладну розповідь, Пім поділився деталями, які він дізнався щодо суду над Ван Еком. Загадкового Йоганнуса Рітвельда не знайшли, але щойно Ван Екові рахунки вичерпалися, одразу стало зрозуміло, що він скористався отриманою від Торговельної Ради інформацією, щоб скупити ферми юрди. Окрім того, що крамар обдурив друзів, незаконно втручався до перебігу аукціону і викрав свого власного сина, пліткували навіть, що він найняв команду, яка увірвалася до будинку фієрданського уряду, і, можливо, здійснив диверсію на своїх власних цукрових силосах. Ван Ека не випустили під заставу. Правду кажучи, не схоже було, що він взагалі найближчим часом вийде з в’язниці. Його син забезпечив батька коштами на адвоката, але суму в найкращому разі можна було назвати помірною.

Вілан вирішив витратити частину своїх нещодавно набутих статків на ремонт будинку. Він давав невеличкі суми Джасперові, щоб той міг грати на ринках, а також забрав додому матір. Люди на Ґельдстраат були приголомшені, побачивши, що Марія Гендрікс сидить у парку зі своїм сином або пливе каналом у човні з кимось із прислуги. Подекуди матір і сина можна було помітити з каналів — вони стояли у Ван Екових садах за мольбертами.

Еліс пожила якийсь часу них, але врешті-решт вони з тер’єром вирішили втекти подалі від міста і його пліток. Пологи мали відбутися в Гендріксовому будиночку біля озера, а люди казали, що Еліс досягла сумнівних успіхів на своїх уроках співу. Бреккер лише радів, що не живе по сусідству.

— Гарна робота, — похвалив Каз, коли Пім відзвітував. Він не думав, що хлопець має особливий талант до збирання інформації.

— Це Роедер написав звіт, — зізнався Пім. — Гадаю, він націлився на місце твого нового павука.

— Мені не потрібен новий павук, — відрубав Каз.

Пім здвигнув плечима.

— Мари немає. Люди пліткують.

Каз відпустив Аніку та Піма й довго сидів у тиші кабінету. Він майже не спав кілька минулих тижнів. Мало не половину життя він чекав, поки ця мить стане реальністю, і боявся, що, якщо дозволить собі поспати, усе може зникнути. Пекка Роллінз утік із міста й не повернувся. Казали, що він ховається зі своїм сином у заміському будинку, цілодобово оточеному озброєними людьми. Зважаючи на карантин у «Смарагдовому палаці», «Каельському принцові» та «Крамничці солодощів» і те, що господаря не було поруч, щоб налагодити справи, бізнес Пекки Роллінза опинився на межі банкрутства. Десятицентові Леви почали задумуватися про заколот. Їхній бос зник, а через справу, яку він вів із Ван Еком, вони мали вигляд не кращий, ніж посіпаки багатія. Могли так само бути і міською вартою.

«Цеглинка за цеглинкою». Кінець кінцем Роллінз випорпається з-під уламків. Каз мусить бути готовим до цього.

У двері постукали. Єдина проблема кабінету на першому поверсі — набагато вірогідніше, що тебе турбуватимуть люди.

— Надійшов лист, — повідомила Аніка й кинула його на стіл. — Схоже, ти не гаєш часу, Бреккере, — зауважила вона, посміхаючись.

Каз багатозначно дозволив своєму погляду ковзнути на двері. Йому нецікаво було дивитися, як Аніка кліпає своїми світлими віями.

— Гаразд, — зрозуміла дівчина і зникла, зачинивши за собою двері.

Каз подивився на лист проти світла. Печатку з блакитного сургучу прикрашав золотий двоголовий орел. Хлопець розрізав конверт, прочитав лист і спалив усе разом. Потім написав власну записку й запечатав її чорним сургучем.

Каз знав, що Інеж залишалася у Вілановому будинку. Час від часу він знаходив на столі нерозбірливу записку — крихти інформації про Пекку чи справи в Ратуші — і знав, що вона побувала в його кабінеті. Каз ковзнув у пальто, прихопив капелюх і ціпок і запхав папірець у кишеню. Він міг би знайти посильного, але хотів доставити цю записку власноруч.

Бреккер стрімко пройшов повз Аніку та Піма, виходячи з Рейки.

— Повернуся за годину, — кинув він, — і краще мені не бачити, що ви, ледацюги, досі гаєте тут час.

— У клубі навряд чи хтось є, — пояснив Пім. — Туристи занадто бояться чуми.

— То підіть до пансіонів, де налякані простаки перечікують паніку. Продемонструйте їм, що здорові, як бики. Переконайте їх, що щойно непогано зіграли в «Ожину на трьох» у «Воронячому клубі». Якщо це не спрацює, тягніть свої дупи до гаваней і привабте кілька простаків з-поміж робітників на човнах.

— Я щойно повернувся зі зміни, — запротестував хлопець.

Каз надів капелюх на голову і пробігся великим пальцем по крисах.

— Я не питав.

Він зрізав шлях на схід через місто. Казові хотілося зробити гак, аби лише на власні очі побачити, що відбувається в Західній Клепці. Через шуанську атаку і спалах чуми будинки задоволень майже збезлюдніли. На кількох вулицях звели барикади, щоб посилити карантин навколо «Крамнички солодощів» і «Звіринця». Подейкували, що цього місяця Гелін Ван Уден не покриє навіть витрат на оренду. Яка халепа!

Трапові човни не курсували, тож Казові довелося піти до фінансового району пішки. Прокладаючи собі шлях уздовж невеличкого порожнього каналу, він помітив, що від води здіймається густий туман. Уже за кілька кроків він став таким щільним, що Каз майже нічого не бачив. Мокрий і вологий туман чіплявся до пальта й абсолютно не пасував до цього теплого весняного дня. Бреккер зупинився на невисокому містку, що перетинав канал, і чекав, приготувавши ціпок. За мить ліворуч від нього з’явилося три постаті в каптурах. Ще три з’явилися праворуч. Попри відсутність вітру, їхні сині мантії хвилями розвівалися в повітрі. Щодо цього Каз мав рацію, але їхні маски не були зіткані з імли. Натомість справжня Рада Потоків — чи ті, хто надзвичайно вдало нею прикидався, — мала на обличчях щось, що створювало враження, наче дивишся в нічне зоряне небо. Чудовий ефект.

— Казе Бреккере, — озвався Плинороб, що йшов на чолі групи. — Де Кувей Юл-Бо?

— Помер і зник назавжди. Перетворився на попіл на Баржі Женця.

— Де справжній Кувей Юл-Бо?

Каз здвигнув плечима.

— Повна церква людей бачила, як його застрелили. Медик засвідчив його смерть. Більше нічим не можу вам допомогти.

— Ти не хочеш нажити собі такого ворога, як Рада Потоків, юначе. Жоден із твоїх кораблів більше ніколи не випливе з порту. Ми затопимо П’яту Гавань.

— Та будь ласка. Я більше не володію часткою в П’ятій Гавані. Якщо ви хочете зупинити мої вантажі, вам доведеться зупиняти всі кораблі, що припливатимуть до гавані