Читати книгу - "Королівство шахраїв"

class="p1">— Принаймні тепер ми можемо дозволити собі придбати тобі новий капелюх, — повідомив стрілець.

— Цей зручний.

— Я приїду додому, та. Коли з міста знімуть блокаду. Коли Вілан улаштується.

— Він хороший хлопчина.

«Занадто хороший для мене», — подумав Джаспер.

— Я сподіваюся, що ти справді приїдеш у гості. — Кольм опустив погляд на свої великі долоні. — Тобі слід зустрітися з такими, як твоя мати. Та дівчинка, яку твоя мати урятувала стільки років тому... Я чув, що вона дуже могутня.

Джаспер не знав, що відповісти.

— Я... я б хотів. Вибач за все це. За те, що втягнув тебе в це. За те, що мало не втратив усе, що ти збудував такою важкою працею. Я... здається, насправді я хочу сказати, що вчинок не матиме відлуння.

— Перепрошую?

— Сулійською це звучить краще. Я намагатимуся, та.

— Ти мій син, Джаспере. Я не можу захистити тебе. Можливо, мені не слід було навіть намагатися. Але я буду поруч, навіть якщо ти спіткнешся. Щоразу.

Джаспер міцно обійняв батька. «Запам’ятай це відчуття, — наказав він собі. — Запам’ятай усе, що можеш втратити». Він не знав, чи буде достатньо сильним, щоб дотриматись сьогоднішніх обіцянок, але міг спробувати.

Вони повернулися до елінгу і приєдналися до решти.

Інеж поклала руку Ніні на плече.

— Ми ще зустрінемося.

— Звичайно, зустрінемося. Ти рятувала мені життя. А я тобі.

— Гадаю, у цьому змаганні ти мене випередила.

— Ні, я не маю на увазі в глобальному сенсі. — Нінин погляд зупинився на кожному з друзів. — Я маю на увазі невеличкі порятунки. Посміятися над моїми жартами. Пробачити, якщо я поводилася як дурепа. Ніколи не змушувати мене почуватися нікчемною. Байдуже, мине місяць, рік чи десять років, — побачивши вас наступного разу, я пам’ятатиму все це.

Каз простягнув Ніні свою долоню в рукавичці.

— Зустрінемося пізніше, Зенік.

— Розраховую на це, Бреккере. — Вони потиснули руки.

Ротті заліз до лікарського човна.

— Готові?

Кувей повернувся до Джаспера.

— Тобі обов’язково слід навідати мене в Равці. Ми можемо навчитися користуватися нашими силами разом.

— А як щодо того, що я штовхну тебе в канал і ми подивимося, чи вмієш ти плавати? — запропонував Вілан, надзвичайно майстерно копіюючи розлючений Казів погляд.

Джаспер здвигнув плечима.

— Я чув, що він — один із найзаможніших людей у Кеттердамі. Я б із ним не сперечався.

Кувей ображено шмигнув носом і ліг на дно човна, акуратно склавши руки на грудях.

— Ні, — заперечив Каз. — Ні. Тілозбирачі не завдають собі клопоту складати їх.

Кувей простягнув руки вздовж тіла. Наступним був Кольм, і Джасперові негайно закортіло забути образ батька, що випростався, наче мрець.

Скориставшись ковдрою, вони підняли Матаяса на борт, а потім висмикнули з-під нього тканину. Ніна забрала з хлопцевих грудей квіти й розсипала їх по воді, а потім лягла поруч із ним.

Ротті відштовхнувся довгим дерев’яним веслом від піщаного дна каналу. Баржа відпливла від пристані. У темряві він нічим не відрізнявся від інших тілозбирачів, що везли каналами свій моторошний вантаж. Лише чумні човни можуть вільно пересуватися містом і випливати з гавані, збираючи мерців, щоб відвезти їх для спалення на Баржу Женця.

Ротті повезе їх через промисловий район, куди втекли після аукціону біженці-гришники, знявши свої сині мантії, які вдягали, щоб видати себе за Раду Потоків. Каз знав, що перевезти так багато Гриш, не привернувши уваги, неможливо. Тож вони скористалися таємним переходом між посольством і шинком, а потім урочисто прошпацирували містом у синіх роздмуханих мантіях, прикриваючи обличчя імлою і проголошуючи свою силу, замість того щоб приховувати її. Джаспер підозрював, що це був йому урок, якщо він захоче його вивчити. Серед гришників було лише чотири справжніх Плинороби, але цього було достатньо. Авжеж, була ймовірність, що на аукціоні з’явиться справжня Рада Потоків, але, зважаючи на кількість згадок про неї, Каз вирішив, що варто ризикнути.

Гришники і Штурмгонд чекатимуть посадки неподалік від Солодкої Жили. З ними на борту Ротті повеслує з гавані, а потім запустить сигнальну ракету там, куди слід буде приплисти Штурмгондовому кораблю, щоб забрати їх. Це був єдиний спосіб вивезти з міста групу гришників-біженців, фермера, який допоміг обдурити цілу Торговельну Раду, і хлопчика, який — ще кілька годин тому — був найрозшукуванішим заручником у світі.

— Вам доведеться не ворушитися, — пробурмотіла Інеж.

— Я заклякну, як у могилі, — запевнила Ніна.

Баржа ковзнула до каналу, і дівчина підвела руку, щоб попрощатися; її долонька здавалася яскравою білою зіркою на темному тлі. Усі ще довго стояли біля крайки води, аж поки човен не проковтнула темрява.

Якоїсь миті Джаспер помітив, що Бреккер зник.

— Він не з тих, хто прощається, правда? — пробурмотів стрілець.

— Він не прощається, — погодилася Інеж. Вона не відводила погляду від вогнів каналу. Десь у садку защебетала нічна пташка. — Він просто дозволяє піти.

43. Каз

аз поклав хвору ногу на невисокий ослінчик і слухав звіт Аніки про заробітки «Воронячого клубу» та стан справ із потоком туристів до Східної Клепки. Від Кувейового аукціону й чумної паніки минуло три тижні, і в кабінеті Пера Гаскеля на першому поверсі Рейки тепер оселився Каз. Ночував він і далі під дахом, але вести справи було зручніше з Гаскелевого барлогу. За прогулянками вгору та вниз сходами Бреккер не сумував, а його старий кабінет тепер здавався порожнім. Хай би де він сідав, намагаючись трохи попрацювати, одразу помічав, що прикипає поглядом до віконного виступу.

Місто поки що не повернулося до нормального життя, але це подарувало кілька цікавих можливостей. Люди приготувалися до затяжного спалаху чуми, ціни в Клепках упали, і Каз швиденько скористався перевагами. Він придбав будівлю поруч із «Воронячим клубом», щоб вони могли розширитися, і навіть став власником невеличкого приміщення в Ліді. Коли паніка вщухне й повернуться туристи, Каз чекав на баранців значно вищого класу, з яких можна буде настригти грошенят. Також він викупив за розумну ціну частку Пера Гаскеля у «Воронячому клубі». Зважаючи на проблеми в Бочці, Каз міг отримати її задарма, але не хотів, щоб хтось занадто жалів старого.

Коли до міста повернеться Пекка Роллінз, Каз знайде спосіб ізолювати його від бізнесу. Найменше Бреккерові хотілося, щоб результати його тяжкої роботи опинилися в кишенях Роллінза.