Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

до моєї кімнати, я спіймав себе на тому, що вкотре загадуюся, як, щонайперше, мене спіткав цей небажаний талант. Не згадуючи вже про те, як довго вже я його маю. Не було способу про це дізнатися, тому що люди, як правило, не пишуть некрологів живих персон. Такого не роблять навіть у «Нью-Йорк Таймс», вони там просто складають необхідну інформацію, щоби була під рукою, якщо помре хтось знаменитий. Я міг бути здатним на таке все життя, але якби не написав той гівняний жарт про Джерому, так ніколи б про це й не дізнався. Я подумав про те, як я, першим ділом, опинився в працівниках «Неонового цирку»: завдяки написанню непроханого некрологу. Людини, яка вже померла, це правда, але некролог є некрологом. А талант бажає єдиного, невже ви не розумієте? Він бажає проявити себе. Він бажає одягнути смокінг і вистрибом вибігти на сцену.

На цій думці я і заснув.

За чверть до полудня мене розбудив телефон. То була Кейті, і була вона збурена.

— Ти мусиш приїхати в редакцію, — сказала вона. — Зараз же.

Я сів у ліжку:

— Що трапилося?

— Розкажу, коли ти дістанешся сюди, але одну річ скажу тобі вже зараз. Не смій робити того знову.

— Бігме. А я думав, що сам це тобі казав. І то більше, ніж один раз.

Якщо вона мене й почула, то не звернула уваги. Просто кип’ятилася далі:

— Ніколи в житті! Навіть якщо там буде сам Гітлер, ти не смієш того робити. Якщо твій батько приставить ножа до горла твоїй матері, ти не смієш того робити.

Вона перервала зв’язок раніше, ніж я встиг щось запитати. Я загадався, чому вона не призначила цю надтермінову зустріч у себе у квартирі, яка надавала набагато більше приватності, ніж тісний барліг «Неонового цирку», і на думку мені спала лише одна відповідь: Кейті не хотіла опинитися зі мною наодинці. Я став небезпечним фертом. Я зробив тільки те, чого від мене хотіла вона зі своєю подружкою, такою ж жертвою зґвалтування, але факту це не відміняло.

Тепер я став небезпечним фертом.

Вона привітала мене усмішкою та обіймами на догоду декільком наявним працівникам редакції, котрі глитали свій пообідній «Ред булл» і знехотя втикалися в комп’ютери, але сьогодні жалюзі в кабінеті були опущені, тож та її усмішка щезла, щойно ми опинилися за ними.

— Я перелякана на смерть, — почала вона. — Тобто лячно мені було і вчора ввечері, але в той момент, коли ти це робиш, тоді…

— Це ніби й приємно. Йо, я знаю.

— Але зараз мій переляк набагато сильніший. Я весь час думаю про ті пружинні пристрої, які треба стискати, щоб зміцнити собі пальці і передпліччя.

— Про що ти говориш?

Вона мені не пояснила. Не тоді.

— Я мушу розпочати з середини, з дитини Кена Вондерлі, а потім продовжити в обох напрямках.

— Клятий Кен мав дитину ?

— Сина, так. Припини перебивати. Я змушена починати з середини, тому що замітка про того сина була першою, на яку я натрапила. Замітка з’явилася сьогодні вранці в рубриці «Повідомлення про смерть» у «Таймс». Урешті-решт вони там почали прочісувати інтернет. У «ГаффПо» або у «Дейлі Біст» когось за це погонять до дровітні, бо трапилося це якийсь час тому[332]. На мій здогад, родина вирішила зачекати, поки пройде похорон, перш ніж оприлюднювати новину.

— Кейті…

— Замовч і слухай. — Вона нахилилася до мене. — З’являються супутні втрати. І це дедалі гіршає.

— Я не…

Вона затулила долонею мені рота.

— Заткнися. На хер. Помовч.

Я замовк. Вона прибрала руку.

— Джерома Вітфілд, з неї все почалося. Наскільки я, скориставшись «Гуглом», можу судити, вона одна-єдина у світі. Була, я маю на увазі. Хоча знаходяться тонни Джеромів Вітфілдів, дякувати Богу, вона була в тебе першою, бо інакше вона могла б дістати інших Джером. Деяких з них, щонайменше. Найближчих.

— Вона?

Кейті подивилася на мене як на ідіота.

— Твоя сила. А твоя друга…

Вона затнулася, гадаю, тому що першим їй зринуло в голові слово «жертва».

— Твоїм другим об’єктом був Пітер Стефано. Також не найпоширеніше у світі ім’я, хоча й не зовсім чудернацьке. А тепер подивися на оце.

Вона взяла зі свого столу кілька аркушів. Звільнила перший із-під зажима, який тримав їх укупі, і подала його мені. Там було три некрологи, всі з маленьких газет — одна виходила в Пенсильванії, друга — в Огайо, а третя — на півночі штату Нью-Йорк. Пенсильванський Пітер Стефано помер від інфаркту. Той, що з Огайо, упав із драбини. Того, який жив у Нью-Йорку, — в містечку Вудсток — уразив інсульт. Усі троє померли того самого дня, що й скажений продюсер, із яким вони мали однакові імена і прізвища.

Я впав на стілець.

— Цього не може бути.

— Уже є. Добра новина та, що я знайшла по Сполучених Штатах два десятки інших Пітерів Стефано і з ними все гаразд. Гадаю, це завдяки тому, що всі вони живуть далі від виправного центру Ґованда. В’язниця стала епіцентром. Звідти розлетілася шрапнель.

Я дивився на неї, ошелешений.

— Наступним був Клятий Кен. Знову нестандартне прізвище, слава Богу. У Вісконсині й Міннесоті ціле гніздовище Вондерлі, але, я гадаю, це занадто далеко. От тільки…

Вона вручила мені другий аркуш. Першою йшла та новина з «Таймс»: «ПОМЕР СИН СЕРІЙНОГО ВБИВЦІ». Його дружина розказала, що Кен Вондерлі-молодший випадково застрелився, коли чистив пістолет, але в повідомленні підкреслювалося, що цей «випадок» із ним трапився менш як за дванадцять годин після смерті його батька. Чи було це насправді самогубством, залишалося на здогад читачам.

— Я не вважаю, що це було самогубство, — сказала Кейті. Обличчя в неї під гримом було дуже блідим. — Не думаю я також, що це був випадковий збіг. Воно цілить по іменах і прізвищах, Майку. Ти ж це розумієш, правильно? І воно не розбирається в деталях написання, що робить усе це ще гіршим.

Некролог (я вже починав ненавидіти саме це слово) нижче від замітки про сина Клятого Кена стосувався певного Кеннета Вандерлі з Парамеса в штаті Нью-Джерсі. Як і Пітер Стефано з Вудстока (невинна людина, яка, либонь, у житті не вбивала нічого, окрім часу), Кен Вандерлі з Парамеса помер від інсульту.

Точно, як і Джерома.

Дихання в мене пришвидшилося, я обливався потом. Яйця в мене підтягнулися так, що вчувалися не більшими за персикові кісточки. Відчуття було, що я зараз зомлію, а також бажання блювати, втім, я спромігся утриматися від того й іншого.