read-books.club » Фентезі » На лезі клинка 📚 - Українською

Читати книгу - "На лезі клинка"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На лезі клинка" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 142 143 144 ... 159
Перейти на сторінку:
будуть не надто обережними. Саме сподівався, бо якщо вони ретельно все перевірять, це буде повний пиздець.

Він спостерігав, як Тридуба приладнав на руку щит, розчохлив меч, розім’яв шию, а тоді взявся чекати, великий і нерушимий, перегороджуючи дорогу з ближнього боку моста. Здавалося, він сам-самісінький в цілому світі.

Шукач уже чув гучний тупіт копит і гуркіт возових коліс поза деревами. Він дістав кілька стріл і повстромляв їх вістрям у землю так, щоб було легко дотягнутись. Він докладав усіх зусиль, щоб придушити страх. Його пальці весь час тремтіли, але це не мало жодного значення. Вони зроблять свою роботу, коли буде треба.

— Чекай сигналу, — шепотів він сам до себе. — Чекай сигналу.

Він наклав стрілу на тятиву і ледь-ледь натягнув її, цілячись у бік моста. Чорт забирай, як же йому хотілось сцяти!

Спочатку над гребенем пагорба вигулькнуло перше вістря списа, потім інші. Шоломи, кольчуги, кінські морди — мало-помалу вершники піднялись, рухаючись до моста. Віз, разом із візником і двома чудними пасажирами, котився позаду, запряжений кошлатим ломовиком.

Вершник попереду нарешті помітив Тридуба, котрий чекав на нього за вигином моста, і пришпорив коня. Решта тісною купкою охоче поквапилась за ним, і Шукачеві трохи полегшало. Схоже, Форлі сказав усе так, як домовлялись — вони очікували лише на одну людину. Шукач бачив, як Тул визирає з-під порослої мохом арки, поки над ним тупочуть коні. У нього шалено трусилися руки. Він боявся, що випустить стрілу з недотягнутої тятиви і все зіпсує.

Віз спинився на дальньому березі, а двоє чоловіків на ньому звелись і націлили свої дивні луки на Тридуба. Шукач гарненько прицілився в одного з них і натягнув тятиву до самої межі. Більшість вершників вже сягнула моста, і їхні коні фиркали та крутилися, невдоволені тиснявою. Той, що вів переді, зупинився перед Тридубою, наставивши на нього списа. Одначе здоровань і вухом не повів. Це було не в його стилі. Він лише насупився, не даючи вершникам проходу, змушуючи їх тіснитися на мості.

— Ну і ну, — почув Шукач їхнього ватажка. — Руд Тридуба. Ми гадали, що ти вже давно гигнув, старий.

Він знав цей голос. Це був один із старих карлів Бетода, так званий Паршивець.

— На пару бійок мені пороху ще стане, — сказав Тридуба, не відступаючи.

Паршивець роззирнувся, придивляючись до дерев. Він був не надто обережним, хоч і розумів, що позиція у них слабка.

— А де решта? Де той виблядок Доу, га?

Тридуба стенув плечима.

— Є тільки я.

— Возз’єдналися з землею, га?

Шукач так і бачив, як Паршивець посміхається під шоломом.

— Шкода. Я сподівався власноруч прикінчити цього брудного виродка.

Шукач поморщився, частково очікуючи, що зараз Доу вилетить з-за того каміння, але той не з’являвся. Принаймні поки що. Може, хоч раз він дочекається сигналу.

— Де Бетод? — запитав Тридуба.

— Король не виходить до таких, як ти! Та й у будь-якому разі він в Енґлії, надирає дупи Союзу. Поки його нема, за головного принц Кальдер.

Тридуба пирхнув.

— Принц, та невже? Я пам’ятаю, як він мамину цицю ссав, і навіть це йому вдавалось з тяжкою бідою.

— Багато що змінилося, старий. Багато що.

Шукач від щирої душі бажав, аби вони вже почали, чи так, чи інак. Він ледве стримувався, щоб не обісцятись.

— Чекай сигналу, — шепотів він сам собі, намагаючись заспокоїти руки.

— Навколо все кишить плоскоголовими, — казав Тридуба. — До наступного літа, якщо не раніше, вони прийдуть на Південь. Треба щось робити.

— Раз так, то чому б тобі не піти з нами, га? Ти зможеш особисто попередити Кальдера. Ми навіть прихопили для тебе воза. В такому віці вже важко ходити пішки.

Кілька вершників розсміялись, але Тридуба їх не підтримав.

— Де Форлі? — гаркнув він. — Де Найслабший?

Вершники знов загиготіли.

— О, він поряд, — відповів Паршивець, — зовсім поряд. Залазь на воза, і ми відвеземо тебе прямо до нього. Тоді ми зможемо сісти і потеревенити ладком про плоскоголових.

Шукачеві це ніскільки не подобалось. У нього було кепське передчуття.

— Ви мене, мабуть, приймаєте за голову з вухами, — сказав Тридуба. — Я не зрушу з місця, поки не побачу Форлі.

Паршивця це розсердило.

— Ти не в тому становищі, щоб висувати нам умови. Може, колись ти і був великим цабе, але ті часи давно минули, і це факт. Віддавай свій клинок і залазь на блядського воза, як я тобі й велів, поки мені не урвався терпець.

Він спробував підштовхнути свого коня вперед, але Тридуба не ворухнувся.

— Де Форлі? — гаркнув він. — Відповідай прямо, поки я тобі кишок не випустив.

Паршивець заусміхався до своїх товаришів, які стояли в нього за спиною, а ті вишкірились у відповідь.

— Гаразд, старий, якщо ти вже так питаєш… Кальдер просив, щоб ми з цим зачекали, але мені забаглося побачити вираз твого обличчя. Найслабший у возі. Принаймні більша його частина.

Він усміхнувся і скинув щось із сідла. Коричневий мішок, в якому щось було. Шукач уже здогадувався, що саме. Мішок упав біля ніг Тридуба. Те «щось» викотилось, і Шукач побачив по обличчю здорованя, що він вгадав правильно. Голова Форлі.

Ну, все. Нахуй сигнал. Перша стріла Шукача влучила одному з чоловіків на возі прямо в груди. Той заволав і полетів назад, потягнувши за собою візника. Це був гарний постріл, але тішитися було ніколи — він саме хапався за наступну стрілу і кричав. Навіть не знав, що саме, — просто кричав. Мовчун, мабуть, теж стріляв, бо один із карлів на мості скрикнув, злетів з коня і шубовснув у течію.

Тридуба присів, ховаючись за щитом і задкуючи, поки Паршивець штрикав у нього списом, підводячи коня до стежки за мостом. Вершник позаду протиснувся повз нього, воліючи забратися з моста, і наблизився до брил.

— Йобана мерзота!

Доу вилетів з-за каміння і врізався у вершника. Вони покотилися клубком, сплівшись у мішанині кінцівок і зброї, проте Шукач бачив, що Доу взяв гору. Він зробив кілька різких помахів сокирою. Однією проблемою менше.

Шукач так кричав, що його друга стріла пролетіла далеко від цілі, проте вона впилася у круп одного з коней, і це дало непоганий результат. Кінь почав ставати дибки і брикатись, і за мить уже всі коні біснувалися й іржали, а їхні верхівці лаялися і вертілись, розмахуючи списами. Шум і веремія лише посилювалися.

Вершника позаду раптом розтяло навпіл, і тільки кров бризнула навсібіч. Це Грозова Хмара, вибравшись із річки, підкрався до них ззаду. Жоден обладунок не здатен захистити від такого удару. Велетень заревів і ще

1 ... 142 143 144 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"