Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Еге. То що на це тобі сказав батько?
— Нічого. Його я теж заблочила.
Тиміш порскнув сміхом, і це додало мені впевненості.
— Власне, так, я молодець! — розправила плечі я. — Сказала те, що дійсно думала, і диви — світ усе ще стоїть, а у мене тепер навіть є власний вівтар! — Я махнула рукою й ізнов поглянула на вівтар.
Тиміш прикріпив голову-гарбуз до тулуба манекена, а той одягнув у один зі своїх светрів кольору індиго. Так мило! Рукава були розкинуті в сторони, ніби запрошуючи до обіймів. Лівий накривав коробку з книжками.
— А це що? — нахилилася до неї я.
— Де? — прослідкував за моїми рухами Тиміш. — А! Це книжки, які я ще не прочитав, тому не можу розставити по полицях.
— «Ваша вагітність», — прочитала я назву горішньої. — «Практичний порадник від зачаття до народження»?.. [1]
Я питально подивилася на Тимоша — він стенув плечем:
— Замовив кілька, перш ніж ми виявили, що тест набрехав.
— Але… навіщо?
— Мені здалося, ти сумніваєшся щодо аборту, — чухав потилицю Тиміш. — Подумав, краще бути готовим до всього.
— Ти здавався мені таким нажаханим… — промурмотіла я, опустивши погляд на книжку. — Того ранку, коли я сказала про затримку.
— Повір, ти й сама була не ліпша, — пирхнув Тиміш.
Я обернулася до нього:
— Тимоше, я б зробила аборт.
— Але навіть якщо ні…
— Я не хотіла тебе прив'язувати.
— Ну, про це варто було спитати мене. Так-то я не проти, щоб ти мене прив'язала.
Я відчула, як починають пашіти щоки, а тоді мотнула головою:
— Ти розумієш, про що я, Тимоше. Я б нізащо не поставила тебе у положення, де ти б вважав, наче мусиш бути зі мною через дитину. І якщо коли-небудь так станеться, що я дійсно завагітнію, знай, що запевняння по типу «дитині потрібні двоє батьків» не працюють, якщо ці батьки просто терплять одне одного. Коли мої розійшлись, я сумувала за батьком, так, але тепер розумію, що так було краще для всіх. Навіть мені було ліпше з однією мамою, ніж з мамою, батьком і нескінченними скандалами з приводу й без.
Тиміш слухав мене з нечитабельним виразом на обличчі. А втім, не таким, як раніше. Іншого штибу.
— Отож, якщо так станеться… якщо я дійсно завагітнію й вирішу народжувати, знай, що ти не мусиш одружуватися зі мною чи продовжувати зустрічатися зі мною. Для того, щоб бути гарним батьком, не обов'язково підтримувати романтичні стосунки з матір'ю. Ми можемо поділити опіку над дитиною, доглядати її потижнево чи ще як… Є варіанти.
Я закінчила, і запала тиша. Тиміш довго дивився мені в очі, а тоді рівно запитав:
— Це все, що ти хотіла сказати?
— Загалом, — кивнула я.
Кивнув і він. За цим кивком я впевнено могла заявити: щось у моєму монолозі йому прийшлося не до вподоби. І це якщо виражатися м’яко.
— Почнімо з того, що я був нажаханим не тому, що відтепер «мусив бути з тобою найближчі вісімнадцять років», а тому, що не був готовий до батьківства — це геть різні речі. Я не знав, чи зможу бути гарним батьком. Чи щонайменше — чоловіком, гідним тебе. До того ж зі стабільного доходу в мене тоді була лише стипендія, а діти в наш час обходяться до біса дорого.
Я кивнула, хоча й того літа, і навіть зараз купівлю пелюшок у своїх рефлексіях дивним чином оминала.
— А тепер щодо тієї абракадабри зі зв’язуванням. Знов таки, не тим, про яке я волів би зараз говорити, — розвів долоні Тиміш, а тоді зробив крок вперед і обхопив ними моє обличчя: — Якщо хочеш пограти, ніби тримаєш мене насильно, я руками й ногами «за». Але це буде тільки гра. І тільки в ліжку.
— А як щодо душової кабіни?
— Лізо, — сказав Тиміш тоном, від якого всередині мене все напнулося.
Як хтось може говорити так серйозно й так проникливо-ніжно водночас?
— Схоже, я недостатньо чітко висловився в листі… Але де й коли б ти не була, я хочу бути поруч. Бо я кохаю тебе. Бо кохав і кохатиму. Завжди.
«Бабум!» — сказало моє серце, а пальці зібгали тканину бузкового светра. Я подалася вперед, притиснувши Тимоша спиною до стіни коло шафи, і припала губами до його губ.
Цей поцілунок мав бути початком прелюдії, але в мене було відчуття, ніби ми вже кохаємося.
Тимошеві руки блукали моїм станом, плутались у волоссі, тягнули його в ритмі рухів наших язиків. Я терлася стегнами о його стегна, воліючи розтягнути цей момент солодкого передчуття насолоди навічно й водночас не ладна терпіти одягу між нами бодай ще секунду.
Згорток спортивних штанів першим полетів додолу. А відтак Тимошів светр, майка — я жадібно всотувала очима кожен сантиметр його оголеної шкіри, поки він розстібав ремінь на джинсах.
— Ми не маємо робити цього, якщо ти не налаштована, — прохрипів Тиміш, випроставшись переді мною в одних боксерах. — Не хочу, щоб ти відчувала, ніби винна робити це… через вівтар, зізнання чи ще щось.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.