Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Спробуй. Я знаю, що ти хочеш. Ти не можеш мене обдурити.

Жазель глянула в очі воїну, бажаючи зрозуміти, жартує він чи ні. Звідки знає? Чому вона не може його обдурити?

- Боги кажуть лише правду? - спитала Жазель, запитливо вигнувши брови.

- Звісно, мила. - лагідно відповіла Амайанта. - Щодо тебе я часто мовчу, бо не хочеться визнавати твою красу гідною піднесення. Але тебе легко помітити серед тисяч інших.

Жазель розплющила рота, ловлячи кожне її слово. Амайанта зітхнула і похитала головою:

- Навіть не хочеться тебе зараз обзивати. Ти як кошеня, що дивиться в очі, поки летить з моста у воду.

- Тримай. Спробуй. - Максуд простяг на долоні кілька крихт сиру. - Вічність чекати ми не маємо наміру.

Амайанта звичайно ж зробила дуже гордий вигляд, задерла підборіддя, склала губи бантиком, навіть хвіст на голові тугіше затягнувся. За мить вона підлетіла до руки. Очі її горіли шаленим бажанням.

- Тільки не нюхай. - попередив Максуд. - Є продукти, які смачні, але... смердять.

Амайанта трохи насторожилася, але взяла найменший шматочок від крихти. Жазель застигла здивовано. Амайанта взяла до рук щось реальне! З нашого світу! Вона покрутила секунду крихту в руках і проковтнула, майже не розжовуючи. Максуд усміхався, чекаючи на її реакцію. Амайанта справді відчула смак. Стало ясно, що богиня і сама була приголомшена таким відкриттям. Спочатку запах, потім відчуття на шкірі, тепер смак. Життя помалу поверталося до неї! Айя була готова злетіти в небо і парити там роками безперервно. Максуд відчував ті самі почуття. Повільно посмішка почала танути на обличчі воїна. Вираз став більш запитальним.

- Що? Ти щойно була задоволена. Тепер зла. Чому? - дивувався Максуд.

- Бо ти ідіот. Спочатку я про це забула і зраділа, а потім знову згадала.

Максуд зітхнув і загорнув сир. Він простягнув його Жазель, яка спритно сховала його до кишені.

- Ти відчула смак. Не кажи мені, що це не так. - На ходу намагався витягнути деталі з богині Максуд.

- Не хочеться цього визнавати, але ти маєш рацію. І так, я була задоволена, потім зла. Задоволена, бо відчула смак їжі через тисячі років. А зла, тому, що ще ніколи у своєму житті не куштувала настільки огидну смердючу желеподібну гидоту.

Ну і буркоту. Жазель прицмокнула. Примхлива богиня. Такій спробуй догоди. Звичайно, клерк сама не куштувала цей сир, але, якщо врахувати, що вчора вона їла найсмачнішу їжу за останні п'ять років, то сир просто повинен бути приголомшливим.

Ось вони й дійшли чемпіонів. Як завжди, два стражники перегородили їм шлях. Двері за ними відчинилися.

- А я все чекав, коли ви прийдете. - сказав чемпіон, зупинившись за спинами стражників.

Нині він був без шолома. Довге біле волосся якимось чином зібране так, щоб не лізло в обличчя і не закривало вуха. Чому вона не побачила волосся раніше? Адже воно не розміщується під шоломом. Жазель швидко поглянула на охоронців. Тепер зрозуміло. Вони носили подобу шарфів. Чорних, які закривали шию ззаду і спереду доходили до підборіддя, залишаючи невелику ділянку відкритої шкіри.

- Я збираю генералів. - владний голос Максуда здавався Жазель навіть ще сильнішим, ніж у чемпіона.

Схоже, чемпіон теж помітив це.

- Щодо управління та структурування нового війська?

- Саме із цього приводу. - підтвердив Максуд.

- Зодема! - обернувшись, гукнув чемпіон. - Четвертий протокол із червоної лінії.

Жазель усміхнулася ледь помітно. Генерал чемпіонів, або яке там у них було прийнято носити звання, величезний чоловік у важких обладунках, стояв зараз за двома стражниками. Відчуття складалося таке, що він ховався за ними. А на вигляд дорослий чоловік.

- Він боїться? - пошепки запитала Жазель.

- Ні. - так само пошепки відповів Максуд. - Такий протокол. Чекає на охоронця. А поки що не має права вийти з-під охорони.

Жазель закотила очі і похитала головою.

- Кожне таке правило… - продовжив воїн. - пишеться після чиєїсь смерті. Інакше кажучи, весь їхній протокол написаний кров'ю.

Дівчина перестала посміхатися. Вона не була впевнена, що правильно зрозуміла сенс, який Максуд намагався до неї донести. Кожне правило написане кров'ю. Значить, колись хтось вийшов без охоронця і був убитий. Тепер командир ходить із охоронцем. Хтось вийшов з-за спин стражників без охоронця і був убитий. Тепер чемпіон, пов'язаний правилами, стояв і чекав, щоб усе було за протоколом. І кожен пункт у їхньому протоколі з'явився після чиєїсь смерті? Жазель стало недобре і вона здригнулася. Краще б Максуд нічого не казав. Ні, він це спеціально сказав. Щоб вона не ставилася так легковажно до їхніх проблем. Адже протоколи чемпіонів корінням сягають у глибоке минуле. Навіть Максуд про них знає. А йому тисячі років. Жазель стало соромно за те, що вона так поставилася до них. Тепер вони в її очах перестали бути прибахнутими занудами. Цікаво, Ейр теж знає про те, що їй розповів Максуд?

Тихий брязкіт металу. Дівчина звела очі. Вийшов другий воїн. У шоломі з маскою на обличчі. Такі ж лати. Тільки цей воїн менший. Ну, набагато більше Максуда, але менше їх командира. Загалом, порівняно з іншими чемпіонами, цей виглядав меншим. Жазель одразу ж кинула погляд на їхні шарфи. Той самий матеріал. Напевно, їх можна було натягувати і як маску, як зробив воїн, що стояв перед ними. Зодема. Як же звати командира?

Стражники розступилися, і чемпіони вийшли до неї та Максуда. Останній повернувся і пішов. Жазель ще кілька секунд заворожено дивилася на чемпіонів, які стояли перед нею. І скільки разів вона їх уже бачила? І говорила з ними, і сперечалася. Але все одно не могла відвести погляду. Чорні обладунки з багатьох широких пластин, красиві рогаті шоломи. Нехай командир і тримав свій шолом у руці. Схаменулась дівчина тільки тоді, коли її мало не штовхнули чемпіони. Вона ледь скрикнула і побігла наздоганяти Максуда, лаючись на себе. Дорогою вона не говорила. Чемпіони трималися надто близько, щоб вона могла щось запитати у Максуда. Вести невимушену розмову вона не хотіла. З Максудом було зручно навіть мовчати. З кожним кроком їхнього шляху всередині Жазель зростала впевненість. Напевно, так діяв монотонний стукіт заліза на кожен крок чемпіонів. Їй навіть порівняти його не було з чим. Але він однозначно діяв на неї заспокійливо.