Читати книгу - "Останній дон"

Лас-Веґаса студійним літаком. Атена і решта акторів приїхали зі знімального майданчика у своїх особистих житлових автопричепах, так само як і Діта Томмі. Сенатор Вейввен мав репрезентувати штат Неваду, крім нього — ще й губернатор цього штату, що його дібрав на ту посаду сам Вейввен.

Данте й Лоузі мали дістатися два номери в одній з вілл, решту з шести номерів зайняли Лія Вацці та його люди. Сенатор Вейввен, губернатор та їхній почет мали зайняти іншу віллу. Кросс улаштував для них приватний обід із добірними дівчатками з вар'єте. Кросс сподівався, що присутність сенатора й губернатора допоможе запобігти будь-яким можливим розслідуванням того, що станеться. Вони вживуть увесь свій політичний вплив, аби притлумити розголос і не довести справу до суду.

Кросс ламав усі правила. Атена дістала віллу, правда, Клавдія, Діта Томмі і Моллі Флендерс теж мали апартаменти в цій віллі. Ще в двох номерах оселилося четверо людей із загону Дії Вацці,— вони мали охороняти Атену.

Четверту віллу віддали Бенцові, Скіппі Дієру та їхньому почту. Решту вілл, а їх було ще три, зайняли два десятки людей Дії Вацці, вони заступили звичайних охоронців. Проте жоден солдат Дії Вацці не був залучений до самої операції, вони не знали, що саме планує Кросс. Лія і Кросс мали бути єдині виконавці.

Кросс закрив на два дні належне до вілл казино «Перлина». Більшість голлівудських акторів і продюсерів, хоч який вони мали успіх, не могли дозволити собі грати із звичайними для казино ставками. А супербагатіїв, що вже забронювали собі вілли, повідомили, що вілли потребують ремонту та онови і не зможуть дати їм притулок.

Плануючи, Кросс та Дія Вацці вирішили, що Кросс уб'є Данте, а Лія вб'є Лоузі. Якщо дон визнає, що вони винні, і з'ясує, що Данте вбитий руками Вацці, він може винищити всю його родину. А якщо дон виявить правду, він не поширить своєї помсти й на Клавдію: адже в її жилах, зрештою, кров Клерікуціо.

Лія, крім того, що його живило чуття вендети, спрямоване на Лоузі, ненавидів усіх державних службовців, — чого ж тоді не поєднати трохи особистої втіхи з таким небезпечним бізнесом?

Найтяжча проблема полягала в тому, як ізолювати обох ворогів, а потім заховати їхні тіла. Адже всі американські «родини» взяли собі за правило, що в Лас-Вегасі не виконуватимуть жодних вироків, щоб посприяти прихильному ставленню громадськості до азартних ігор. Дон усіляко підгримував це правило. Кросс гадав, що Лоузі й Данте не сподіватимуться пастки. Вони не знають, що Лія знайшов тіло Шаркі, а отже, й довідався про їхні наміри. Ще один клопіт був пов'язаний із намаганнями запобігти ударові Данте по Кроссу, і Лія послав шпигуна в табір Данте.

Моллі Флендерс вилетіла в день урочистостей рано-вранці, в неї з Кроссом були свої справи. З собою вона привезла суддю Верховного суду штату Каліфорнії і монсеньйора католицької єпархії в Лос-Анджелесі. Вони правитимуть за свідків, коли Кросс підпише заповіт, який Моллі вже склала і везла з собою. Кросс знав, що його шанси лишитися живим мізерні, і ретельно обдумував, на що має піти його половина готелю «Ксанаду». Належна йому частка становила п'ятсот мільйонів доларів, і на таку суму начхати годі.

Заповіт залишав дружині Лії та його дітям пристойну довічну пенсію. Решту, мали поділити між Клавдією та Атеною, проте Атена мала порядкувати своєю частиною за дорученням від імені своєї дочки Бетані. Кросса вразило, що на світі нема більш нікого, жодної дорогої для нього людини, якій можна було б заповісти свої гроші.

Коли Моллі, суддя та монсеньйор дісталися в апартаменти на даху, суддя привітав Кросса з тим, що здоровий глузд підказав йому написати заповіта в такому молодому віці. Монсеньйор спокійно позирав на пишноту апартаментів, немов зважував подумки тяжкість гріхів. Обидва добродії були приятелями Моллі, що задля добра спільнота надавала їм безкоштовні юридичні послуги. Вона запросила своїх видатних клієнтів на осібну вимогу Кросса, що хотів мата свідків, яких не підкупили б і не залякали Клерікуціо.

Кросс запропонував напої, і заповіт був підписаний. Гості підвелися: вони, хоч і були запрошені, не хотіли заплямувати своєї репутації участю в урочистостях на честь закінчення фільму в гральному пеклі Лас-Вегаса. Адже вони, зрештою, не виборні представники штату.

Кросс і Моллі зосталися в кабінеті самі. Моллі віддала йому оригінал заповіту.

— Ти ж залишила собі копію, так? — запитав Кросс.

— Звичайно. Мушу признатись, я була здивована, коли та давав мені свої настанови. Я й не знала, що та такий близький з Атеною. Крім того, вона й сама нівроку багатенька.

— Їй може знадобитися більше грошей, ніж вона має, — пояснив Кросс.

— Через доньку? — запитала Моллі. — Я знаю про неї. Я особистий адвокат Атени. Маєш рацію, Бетані можуть придатися ті гроші. А я думала про тебе інакше.

— Справді? І як саме?

— Гадала, ніби та подбав про Боза Сканнета. Гадала, ніби та мафіозі, що не відає милосердя. Згадувала того бідолашного хлопця, якого я врятувала від кари за вбивство, і пам'ятала, що та говорив про нього. І що його вбили начебто під час якоїсь оборудки з наркотиками.

— А тепер та бачиш, як помилялась, — усміхнувся їй Кросс.

— І я була дуже вражена, коли та дозволив Боббі Бенцу видерта в тебе твою частку прибутків від «Мессаліни», — холодно подивилась на Кросса Моллі.

— Та то копійки, — махнув рукою Кросс, думаючи про дона та Девіда Редфеллоу.

— Атена післязавтра летить до Франції, — сказала Моллі. — Десь на кілька днів. Ти полетиш із нею?

— Ні, зараз у мене багато справ.

— Гаразд. Я побачу тебе на перегляді фільму й на вечорі. Може, навіть цей сирий варіант дасть тобі втямки, наскільки Бенц обмахлював тебе.

— Це пусте, — не переймався Кросс.

— Знаєш, Діта зробила вставку на початку фільму. Присвячену Стівові Столлінгсу. Від такого Бенц аж запіниться від злоби.

— А це чого?

— Бо Стів злягався з усіма тими жінками, до яких Бенцові було зась. Яке лайно оті чоловіки, — відповіла Моллі і вийшла з кімната.

Кросс вийшов і сів на балконі. На вулиці внизу товкся натовп, люди заходили у готельні казино обабіч вузької смужки асфальту, неонові конструкції спалахували їхніми назвами: «Цезар», «Піски», «Міраж», «Аладдин», «Пустельний заїзд», «Зоряний пил»; фіалкові, червоні й зелені вогні утворювали мішану веселку, якій не було кінця-краю, аж поки піднімеш очі до пустелі