Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ключ? — запитав Ґегаловуд. — Більш нічого?
— А від чого той ключ?
Я уважно розглянув той ключ і його форму. І раптом згадав:
— Шафа у фітнес-клубі в Монберрі!
За двадцять хвилин ми вже були в роздягальні фітнес-клубу. В шафці номер 201 лежав оправлений стос паперу і написаний від руки лист.
Любий Маркусе!
Якщо ви читаєте ці рядки, то довкола вашої книжки зчинилася неабияка буча і вам потрібні відповіді.
Це може бути цікаво для вас. Ця книжка і є правда.
Гаррі
Стос паперу був не дуже грубий, видрукуваний на друкарській машинці рукопис, що називався:
Гаррі Л. Квеберт
ЧАЙКИ АВРОРИ
Роман
— І що це означає? — запитав Ґегаловуд.
— Не знаю. Здається, це його неопублікований роман.
— Папір старий, — зауважив Ґегаловуд, розглядаючи аркуші.
Я швидко погортав текст.
— Нола часто говорила про чайок, — мовив я. — Гаррі згадував, що вона любила їх. Тут має бути якийсь зв’язок.
— А чому він пише, що це і є правда? Може, тут ідеться про те, що сталося сімдесят п’ятого року?
— Хтозна.
Ми вирішили прочитати той машинопис потім, а тимчасом подалися в Аврору. Мій приїзд там помітили. Перехожі кидалися на мене і всіляко висловлювали зневагу. Біля дверей «Кларксу» Дженні, обурена тим, як я змалював її матір, і не вірячи, що її батько писав анонімні листи, прилюдно обзивала мене послідущими словами.
Єдина людина, яка захотіла з нами поспілкуватися, була Ненсі Геттевей, і ми пішли до її крамниці.
— Не розумію, — казала мені Ненсі, — я ж нічого не говорила вам про Нолину матір.
— Але ж ви мені казали, що бачили синці. А ще розповідали, що вас намагалися переконати, що Нола занедужала, коли вона на тиждень утекла з дому.
— Там був лише батько. І він не пускав мене в хату, коли Нола того ж таки липня наче крізь землю провалилася. Про матір я жодного разу вам не казала.
— Ви мені розповідали, що її били залізною лінійкою по грудях. Пам’ятаєте?
— Що били, казала. Та не казала, що била її мати.
— Я записав ваші слова! Це було 26 червня. І ось запис, погляньте на дату.
Я ввімкнув плеєр.
— Дивно, що ви так відгукуєтеся про панотця Келлерґана, панно Геттевей. Я бачився з ним декілька днів тому, і він видався мені радше м'яким чоловіком.
— Він може справляти таке враження. Принаймні на людях. Казали, в Алабамі він просто дива чинив, то його покликали на допомогу, бо парафія Сен-Джеймс геть занепала. І справді, щойно він очолив її, як по неділях у храмі стало повнісінько людей. А щодо іншого… хтозна, що коїлося в домі Келлерґанів.
— Що ви хочете сказати?
— Нолу били.
— Що?
— Так, її страшенно лупцювали. Пам'ятаю один жахливий епізод, пане Ґольдмане. На початку літа. Я тоді вперше помітила синці в неї на тілі. Ми пішли купатися на Ґранд-біч. Нола була сумна, я думала, через хлопця. Був там один хлопчина, Коді, старшокласник, він залицявся до неї. А потім вона зізналася, що дома її сварять, кажуть, що вона капосне дівчисько. Я спитала чому, і вона відказала, що був один випадок в Алабамі, та більше нічого не захотіла розповідати. А потім, коли вона роздяглася на березі, я побачила в неї на грудях страшенні шрами і синці. Я відразу ж запитала, що це таке і, уявіть собі, вона сказала: «Це мама, вона мене в суботу покарала, відлупцювала залізною лінійкою». Я, звісно, не повірила своїм вухам, гадала, чогось не втямила. Та вона повторила: «Це правда. Це вона мені каже, що я капосне дівчисько». У Ноли був такий засмучений вигляд, що я не стала наполягати. Потім ми пішли до нас додому, і я намастила їй груди бальзамом. Сказала, що їй треба з кимось побалакати про свою матір, наприклад, із медсестрою в школі, пані Сендерс. Але Нола більше не хотіла говорити про це».
— Ось! — вигукнув я, поставивши плеєр на паузу. — Ось бачите, ви говорите про матір.
— Ні, — відказала Ненсі. — Я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда про справу Гаррі Квеберта», після закриття браузера.