Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

 Інші жителі Свериду лише посміювалися, спостерігаючи за Верховною пані.

- Дівчатка, може, поки що зберемо квіти для вінка! - запропонувала Лессі. – Поки всі не обірвали.

Арел енергійно закивала головою, радіючи, що тема змінилася. Одягнувши подаровані сережки, дівчина побігла слідом за рештою.

Біля багаття залишилися лише Альбрехт, Оракул та Ліан. На якийсь час там залягло мовчання. У малознайомій компанії Альбрехт намагався відмовчуватись. Ліан колупав сухою гілкою землю, занурений у свої думки.

На той час більшість народу розділилося на групки, що розташувалися навколо вогнищ. Осторонь їх розкинувся густий ліс. Дівчата повернулися за півгодини, коли сонце вже торкнулося горизонту.

- А ось і я! – плеснувши друга по плечу, Рада сіла поряд. У неї на голові красувався найбільший вінок - Не нудьгував?

Арел відчувала себе щасливою. Вони з Радою весь час, що збирали квіти балакали, у якийсь момент розмова зайшла за хлопців. Тут черга червоніти прийшла Раді. Вона навіщось стала доводити, що Альбрехт просто її друг, хоча бачила в очах у тієї глузування.

- Тоді ти не проти, якщо цієї ночі він буде моїм? – засміялася Арел, спостерігаючи за реакцією.

  - В сенсі?! Навіщо він тобі? – одразу ж округлилися очі Ради, і Арел відчула по шкірі холодок.

- Ну, ви ж просто друзі, я ось і подумала ... - Арел опустила вії. Вона уявити собі не могла такої розмови. – У тебе на нього все одно нема планів.

- Е-е-е! Руки геть від мого Альбрехта! Бач, що надумала!

- Вибач. Я пожартувала! - посміхнулася Арел, бачачи, як в очах матері промайнула ревнощі. - Це не моя справа. - хоча це стосувалося її найбільше. - Ви гарна пара. У мене, до речі, є хлопець!

На цьому розмова добігла кінця, оскільки вони повернулися до багаття.

  Всю ніч люди на березі веселилися, танцювали, співали, стрибали через багаття. Їхні голоси та музику чути було навіть у місті. Рада, як тільки опинилася тут, зрозуміла, що свято Первородного Духу чимось нагадує земне Івана Купала.

- Гарне місце. Колись воно стане столицею веселощів та музики. - Оракул як ні в чому не бувало підкинув хмиз у вогонь.

- В сенсі? Европер?!! – Рада забула, про що говорила до цього. – Звідки ви це знаєте?

- Ну… - тепер Оракулу довелося викручуватись. Він сказав це, не подумавши. - Я володію даром пророкування! Трошки…

Рада одразу пожвавішала.

- Розкажи моє майбутнє!

– Ні. У мене не завжди виходить ... – спробував він відмовитися.

- Ора, якщо ти побачив, що тут буде Европер, це для тебе буде не складно! Ну, я дуже хочу дізнатися. – Рада зробила жалібні очі.

- А ти певна, що хочеш цього? Адже із цими знаннями доведеться жити! - чоловік зітхнув, він не зміг їй довести, що видіння не приходять до нього просто так.

- Немає проблем! Тільки ти, будь ласка, поясни майбутнє!

- Я ще не вмію контролювати це…

Оракул здригнувся, стиснувши гілку, що до цього крутив у руці, і вона тріснула навпіл. Перед очима зіткалася чорна пелена. Іноді в ній миготіли розпливчасті білі постаті, що належали чи то людині, чи якійсь істоті. Десь на краю свідомості чулися крики та брязкіт зброї. А потім з'явився чіткий контур білого замку, і картинка стала детальнішою. На руїнах танцювала Гармонія, піднявши руки до небес. Навколо них палало полум'я.

Земля затремтіла і обриси Гармонії попливли натомість з'явилося щось величезне.

Оракул мотнув головою намагаючись прийти до тями. Бачення зникло, він знову повернувся до реальності. Рада з цікавістю дивилася на нього, чекаючи на пророкування. А він не знав, що їй розповісти, адже те, що він побачив, було жахливо.

– Бачу білий замок! Ви скоро опинитеся у Віджио! – Відповів він перше що спало на думку.

– Ми це знаємо! Завтра поїдемо туди! Це що все?! – Рада була відверто розчарована його здібностями.

Але незабаром вона про це забула, побігши танцювати разом з усіма.

Коли свято вже добігало кінця першим пішов Ора, пославшись на сонливість.

Вранці похолоднішало, тому, закутавшись у плащ він побрів далі в ліс. Під шкіряними чоботями хрумтіли сухі гілки.

Зупинившись біля лісової галявини, Оракул притулився до стовбура дерева і спостерігаючи за зайцями, замислився. Раптом із-за дерев на них накинулася лисиця. Тварини запанікувала, не чекаючи нападу, і стали легкою здобиччю. Тільки одному вдалося втекти.

Спостерігаючи за кривавим сніданком лисиць, Оракул згадав своє нічне ведіння. «На битву вирушать четверо, повернеться лише один».