Читати книгу - "Драматичні твори"

Карпо. Нічого, згодом палама язика.

Тара с. Налама, палама - - цс правда! В учебпій команді зразу теж сильно важко і незрозуміло, а як язик наламаєш — пішов!

Сергій. Само собою — пішов!

Тарас. А як бувши в столиці Петербурзі...

Вбігає Василина, за нею Демид.

ЯВА V

Т і ж, Демид і Василина.

Василина. Доброго здоров’я, дядюшка! (Цілується з Тереиіком.)

Тарас (до Сергія). Настояща дама серця... підходяща!

Сергій. Само собою.

Василина (до всіх). З празником!'

В цей мент Демид говорить тихо до Карпа.

Тарас. Унтер-офицер конногвардійського полка Тарас Гупаленко, із Петербурха!

Василина робе кніксен і відходить до Карпа. Тиха розмова. Карпо її цілує,

а потім Демида.

(Тим часом до Сергія.) Ловка і всі формальності зна! Сергій. Само собою — зна!

Терешко. А що, хіба не краля?

Тарас. Не ждав таку в хахландії найти... Думав шукать у Петербурзі... Дама настояща, і формальності... і все... неначе в Петербурх попав, прямо на Невський! Терешко. А я ж казав!

Тарас. Дядюшка Терентій, ідіть зразу в атаку на приступ! (До Сергія.) Настояща дама серця!

Сергій. Само собою — з серцем.

Карпо (до Василины і до Демида). Ну, слава богу, що так сталось! Дуже, дуже рад!

Терешко. А що, Василино, скоро нас покличеш на весілля?

Тарас (до Сергія). Ловко атакує.

Василина. Ще не знаю.

Терешко. Мабуть, без дядька не обійдеться... Треба буде поклопотать... а?

Василина. А не обійдеться!

Тарас (крутить вус і дивиться на часи). А коли що, то й ми поможемо...

Василина. Спасибі!

Тарас (до Сергія). Чуєте? Які формальності! Василина. Коли ласка, то за боярина прошу.

Тарас. Не в согласії! Бажаю стать у першу шеренгу! Карпо. Опізнились! Василина іде заміж за Демида Семеновича!

Терешко. Оце так!

Тарас (відходе, до Сергія). Промах!

Терешко. А чом же ти відразу не сказав?

К а р п о. Бо й я не знав. А поки ми тут говорили, їх там, у мене, благословила мати.

Тарас. Неприятний промах! (До Сергія.) Так нам тут нічого робить.

Сергій. Само собою.

Карпо. Просимо з нами пообідать, зап’ємо .заручини! Балакають тихо з Василиною і Демидом, Василина весело сміється.

Терешко. Пообідаємо, справді!

Сергій. Само собою.

Тарас. Та вам нічого, а я осоромився. Тепер — ні в сих ні в тих; не той узяв приціл — і не попав в мішень. Шпак сміяться буде в вічі; ні, краще ретируюсь! Прощайте!

Прощаються.

Карпо. Ви ж нашої хати не минайте!

Сергій. Само собою! (Виходить.)

Тарас. Не надіявся. Тепер хоч не показуйся в Петер-бурх-столицю... Попорчена мендаль! (Вийшов.)

Терешко (чухає голову, про себе). Пропала поросна свиня!

Карпо. А ви, дядьку, зостанетесь?

Терешко. На чиїм возі їдеш, того й пісню співай! Прощайте! А на весіллі погуляєм! Пошли вам боже щастя. Ха-ха-ха! Пропала вся пиха столична у Тараса. (До Карпа.) Ти думаєш, що я не розумію, що — він, а що — Демид? Розумію! Маладець учитель! Хвалю! І Василину хвалю: до пари вибрала дружину!

Виходить, КаргГо за ним.

Бач, столична птиця кирпу гне, а «ла-мер», «ла-пер» і не нюхав...

Вийшли.

ЯВА VI

Василина і Доми д, потім Карп о.

Демид. Ще кілька хвилин, і я б зоставсь в дурнях!

Василина. Чого так?

Демид. Якби я перший не посватав, то Гупаленко б вас узяв.

Василина. А хто його зна.

Входе Карпо.

Він гарний!

Демид. От бачите! І гарний, і багатий!

Карпо. І дурний, і нахаба, і самопевний! Звичайний старший городовий із Лубень, а послухали б, що він тут говорив: кругом хахландія, мужики... і нема йому кумпанії! А? Самий противний покруч посліднього сорта і той глузує над хахлом! І таких немало і меж осв-іченими, і неосвіченими бездарами! їх обійшла природа своїми дарами: творила, бачите, дуже хапко, наскоро і забула покласти їм у голови хоч грудочку доброго, простого мужицького мозку, а через те вони і крутяться усе життя, мов в ополонці, не пристаючи ні до якого берега!.. Я рад, що на обід він не зостався. Немає гірше, як чоловік, зопсований життям і оточенням, потеряє натуральний розум: в голові макітриться, все ходе вверх ногами, і він сам ходе у тьмі та стукається лобом то об той, то об другий чужий одвірок і до смерті вже не вийде на шлях простої, звичайної людини!

Демид. Браво, браво! Чудовий малюнок!

Василина. А цей малюнок, знаєш, зачіпає трохи і мене...

Карпо. Ха-ха-ха!

Демид. Може, колишню, давню?

Карпо. Був той гріх! Ну, а тепер ти вийшла вже на шлях простої, натуральної людини. (Цілує її.) І через те модність і формальність, як каже Гупаленко, тобі будуть противні.

Входе Іван, одягнений в нову пару.

ЯВА VII Ті ж і Іван.

Василина. Гляньте, як Іван нарядився!

Іван. «Хоч горя набрався, зате ж у робу вбрався»,— як кажуть херсонські каботажні матроси!

Карпо, Демид і Василина обступають Івана і, ніби пробують матерію, пощипують його.

Карпо. Нічого.

Іван. Ай!

Демид. Добре сукно.

Іван. Та ну тебе!

Василина хоче піймать за рукав, Іван ухиляється, Васплппа пада на Демида.

Демид її обніма.

Карпо. Ага, піймалась! Ну, користуйся ж случаем — цілуй!

Демид хоче поцілувать Василину, вона ухиляється і дає йому тумака в спину.

Д е м и д. Ого!

Карпо. Це перша проба. (Сміється.)

Іван (сміється). Чудовий настрій! Певно, щось тут без мене сталося доброго? Ну, признавайся, Демиде!

Карпо. Е, брат, що “тут сталося,— довго розказувать! А коротенько: Василина іде заміж за Демида!

Василина тікає в двері, Іван її придержує.

Іван. Стривай, лисичко!..

Василина хова лице на груди Івана. Він її обнімає і цілує. Поздравляю з закінченням лікарських курсів.

Сміх.

Входе Макар. Василина, сміючись, виривається від Івана, біжить до Карпа і тулиться до нього; всі сміються.

ЯВА VIII Ті ж і Макар.

М а к а р. От як у вас весело! Певно, Іван смішить? Гляньте, яка тютя! Прямо-таки предсідатель земської управи! ( Сміється.)

Карпо. Тут, тату, загальна радість. Василину посватав Демид, і мама вже дала своє благословення. Тепер ще ждали вас, щоб і ви поблагословили!

Де м н д (бере Василину за руку і підходить до Макара в парі, стають навкольиіки). Благословіть, тату!

М а к а р (по паузі). Благословляю і благаю господа милосердного (підводе їх і цілує),

Входе Тетяна і Явдоха.

щоб він послав вам любові і згоди в сім’ї на многі літа!

Тетяна. Та тільки знайте, що я