Читати книгу - "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем"

від двох юнаків, яких він часто бачив під вікном своєї камери. Один був рудий, другий чорнявий. Стоячи на площі, під великим деревом, що його віти заглядали до камери, ті двоє часом усміхалися до Перрі й робили якісь знаки — принаймні так йому здавалося. Вони не озивались ані словом і щоразу, постоявши після того ще з хвилину, йшли геть. Але в’язень переконав себе, що ті хлопці, спонукувані, як видно, жагою пригод, хочуть допомогти йому втекти. Отож він намалював план площі, позначив місце, де найкраще поставити машину для втечі, а внизу написав:

«Мені потрібне тільки полотно лучкової пилки, більше нічого. Та чи розумієте ви, що вас чекає в разі невдачі? (Якщо так, кивніть головою). Вас можуть надовго засадити в тюрму. Або ж убити. І все це задля людини, якої ви не знаєте. Добре про все подумайте! Серйозно! Крім того, звідки мені знати, чи можу я вам вірити? А що, як це просто пастка, щоб виманити мене вниз і вбити? Як буде з Гікоком? Усі приготування мають враховувати і його».

Перрі зібгав записку грудочкою і поклав напохваті, щоб кинути у вікно, коли знову з’являться ті хлопці. Але вони більше не прийшли, і ніде він їх потім не бачив. Зрештою він навіть почав сумніватися, чи були вони насправді: а може, це йому тільки здавалося (його завжди непокоїла думка, що він «не зовсім нормальний», хворий психічно,— «навіть у дитинстві, коли сестри сміялися з мене, бо я міг годинами дивитися на місяць»), Та хоч би хто були ті двоє — живі люди чи примари,— він перестав думати про них і тепер обмірковував інший спосіб порятунку — самогубство. Він уже винайшов, як це можна зробити всупереч усім пересторогам тюремного начальства (в’язням не давали дзеркал, поясів, краваток, шнурків до черевиків). Під стелею його камери також увесь час світилася лампочка, але, на відміну від Гікока, він мав у камері щітку з довгим держаком і, притиснувши ту щітку до лампочки, міг викрутити її з патрона. Одного разу йому навіть приснилося, що він викрутив лампочку, розбив її і гострою скалкою перерізав собі вени.

— Я виразно відчував, як мене залишає життя,— розповідав він згодом.— Стіни камери наче провалилися, наді мною спустилося небо, і я побачив великого жовтого птаха...

Усе життя Перрі — і коли він був нещасним затурканим хлопчиськом, і неприкаяним юнаком, і коли сидів у тюрмі — йому в сновидіннях незмінно являвся той величезний жовтий птах, схожий на папугу, ангел-месник, що люто карав його ворогів чи, як оце тепер, рятував його в хвилини смертельної небезпеки.

— Він підняв мене, мов пір’їнку, і ми злетіли вгору, все вище й вище. Я бачив під собою площу, людей, які безладно метушились і кричали, шерифа, що стріляв нам навздогін. Усі вони аж казилися з люті, бо я був вільний, летів у височінь, виявився кращим за них усіх.

Суд був призначений на 22 березня 1960 року. Протягом попередніх тижнів обидва адвокати часто відвідували обвинувачених. Ішлося, зокрема, про те, чи є рація просити суд перенести слухання справи в іншу округу. Але бувалий у бувальцях містер Флемінг відраджував свого підзахисного:

— Не має значення, в якому місті Канзасу буде суд. Почуття людей скрізь однакові. А в Гарден-Сіті для нас, може, навіть краще. Тут дуже релігійна громада. Двадцять дві церкви на одинадцять тисяч населення. Причому більшість священиків виступає проти смертної кари, бо вона, мовляв, несумісна з принципами християнської моралі. Навіть отець Кауен, духівник і близький друг Клаттерів, висловився проти її застосування у вашій справі. Пам’ятайте, найбільше, на що ми можемо сподіватися,— це зберегти вам життя. І я вважаю, що тут у нас не гірші шанси, ніж будь-де.

Невдовзі після того, як Смітові й Гікокові було поставлено обвинувачення, захисники з’явилися до судді Тейта з клопотанням про кваліфіковане психіатричне обстеження їхніх підзахисних. Зокрема, вони просили суд дозволити примістити обох ув’язнених до державної лікарні в Ларнеді — зразково обладнаної психіатричної клініки — з метою встановити, «чи не є вони душевнохворими або розумово неповноцінними і чи здатні усвідомлювати своє становище й захищатися в суді».

Ларнед лежить за сто миль на схід від Гарден-Сіті. Гікоків захисник, Гаррісон Сміт, повідомив суд, що він їздив туди напередодні й радився з кількома лікарями.

— У нашій окрузі кваліфікованих психіатрів немає. По суті, Ларнед — єдине місце в радіусі двохсот з лишком миль, де можна знайти фахівців, здатних провести серйозне психіатричне обстеження. Звісно, на це потрібен час. Від чотирьох до восьми тижнів. Але лікарі, з якими я розмовляв, кажуть, що вони згодні взятися до діла негайно, а оскільки це державний заклад, то все воно не коштуватиме громаді ані цента.

Проти цього плану виступив спеціальний помічник прокурора, Логен Грін. Він був певен, що супротивна сторона спробує висунути на суді версію «тимчасового потьмарення розуму», і боявся, що пропозиція захисту зрештою потягне за собою, як він висловився у приватній розмові, появу перед судом «цілої бригади свідків-ескулапів», що співчуватимуть підсудним («Знаю я таких — завжди ллють сльози над убивцями. А до жертв їм байдужісінько»). Приземкуватий і зачіпливий уродженець Кентуккі, Грін передусім нагадав, що в питаннях визначення осудності закон штату Канзас виходить з так званого припису Мак-Нотена, запозиченого із старобританського права, а саме: якщо обвинувачений знав, що він чинить злочин, то він є цілком осудним і повинен відповідати за свої вчинки. До того ж, провадив далі Грін, у жодному з канзаських законоположень нічого не говориться про те, що лікарі, залучені до визначення розумового стану обвинувачених, повинні мати якусь спеціальну кваліфікацію.

— Звичайні лікарі. Дипломовані медики з загальною практикою. Оце все, чого вимагає закон. Нам щоразу доводиться встановлювати осудність обвинувачених, і ніколи ми не залучали до цього людей ні з Ларнеда, ні з будь-яких психіатричних закладів. Цим завжди займаються наші місцеві лікарі. Не така вже велика штука визначити божевілля, душевну хворобу чи розумову неповноцінність... Тож немає ніякої потреби витрачати час і посилати обвинувачених до Ларнеда.

Заперечуючи йому, адвокат Сміт сказав:

— У даному разі питання виходить далеко за межі звичайного встановлення осудності в якійсь цивільній справі. Йдеться-бо про життя двох людей. Хоч який тяжкий їхній злочин, але вони мають право на те, щоб їх обстежили досвідчені