Читати книгу - "Секрет ЧарІвного МанІкюру, Arachne "

Софі увійшла до салону з тим самим почуттям, яке щоразу супроводжувало її вранці: передчуттям маленьких чудес, які вже стали для неї звичайним. Вона ввімкнула світло, запалила ароматичну свічку із запахом кориці та хвої та приготувалася до нового дня.

Щойно встигла відчинити двері, як з'явилася перша клієнтка — молода жінка, яку Софі раніше не бачила. Вона була одягнена в тепле пальто з пухнастим капюшоном, а в руках тримала невелику коробку з яскравою стрічкою.

— Ви Софі? - Запитала жінка, входячи всередину.

— Так, ласкаво просимо! Чим можу допомогти?

— Мене звуть Емма, — представилася вона з усмішкою. — Я чула від своєї подруги, що ви робите особливий манікюр. Такий, що приносить… чудеса?

Софі посміхнулася. Ці чутки вже почали поширюватися швидше, ніж вона могла собі уявити.

— Все залежить від того, у що ви вірите, — відповіла вона. — Сідайте.

Емма вмостилася у кріслі, зняла рукавички і з цікавістю оглянула набір для манікюру, який Софі розклала на столі.

— Я хотіла б щось святкове, — сказала вона. — Ялинки, подарунки, може, трохи сніжинок.

Софі кивнула, посміхнувшись.

— Це буде гарно.

Поки вона працювала, Емма почала розповідати свою історію.

— Знаєте, Різдво для мене — особливий час. Але останніми роками я втратила віру в дива. Раніше я завжди чекала на це свято з нетерпінням, писала листи Санті навіть у дорослому віці. Але один із цих листів... найважливіше, я втратила.

- Втратили? — перепитала Софі, уважно слухаючи.

- Так. Це був лист, який я написала багато років тому, коли мені було сімнадцять. Я писала його своєму дідусеві, який тоді жив далеко. Ми з ним завжди були дуже близькі, але потім життя закрутило і ми віддалилися. Лист я так і не надіслала. Воно зникло того року, як і моя віра в різдвяні дива.

Софі продовжила працювати, малюючи витончені ялинки та маленькі коробочки з бантиками на нігтях Емми.

— Може лист ще знайдеться? - припустила вона.

Емма сумно посміхнулася.

- Думаю, вже пізно.

Коли манікюр було закінчено, Емма глянула на свої руки та ахнула.

— Це просто чудово! — сказала вона, дивлячись на маленькі святкові сцени на своїх нігтях.

Софі провела її до дверей, посміхаючись.

— Нехай Різдво принесе вам те, що ви мрієте, — сказала вона.

Емма подякувала їй і пішла, але в повітрі після неї залишився запах хвої та чогось солодкого.

Пізніше того ж вечора Софі сиділа біля вікна і розмірковувала про дивні події останніх днів, коли почула дзвінок на дверях. Вона здивовано обернулася.

Це знову була Емма, але цього разу в руках вона тримала старий конверт, який виглядав так, ніби його знайшли в глибині якогось горища.

- Софі! — видихнула вона, наче боялася, що її не почують. — Ви не повірите, та я знайшла його!

- Що саме? — спитала Софі, підходячи ближче.

Емма простягла конверт. На ньому був акуратний напис: "Дорогому дідусеві".

— Це той лист, про який я вам говорила, — сказала Емма, очі її блищали від сліз. — Я гадки не мала, де воно могло бути. А сьогодні, коли я повернулася додому, я побачила, як воно лежить просто на моїй подушці!

Софі здивовано подивилася на листа, а потім на Емму.

- Це неймовірно.

- Але це ще не все, - продовжила Емма. — У листі я писала, що хочу зустріти його, що сумую за нашими розмовами. І знаєте, що? Я згадала, що він зараз живе у сусідньому містечку.

Софі відчула, як у неї по шкірі пробігли мурашки.

— Ви збираєтесь відвідати його?

Емма рішуче кивнула.

- Завтра ж. Це ніби знак.

Вона обійняла Софі на прощання, залишивши в її серці тепле почуття.

Коли двері за Еммою зачинилися, Софі деякий час стояла біля вікна, спостерігаючи, як сніжинки тихо кружляють у світлі вуличних ліхтарів. Вона опустила погляд на свої руки, які досі відчували тепло дотиків до пензлів клієнтів. Це була не просто робота — це було створення чогось більшого.

День тривав і, ніби почувши про чари, в салон заходило все більше клієнтів.

Перша з них була жінка похилого віку на ім'я Жанетт, яка хотіла прикрасити нігті яскравими зірками. Вона розповіла, що багато років тому мріяла стати астрономом, але так і не зважилася наслідувати свою мрію. Після манікюру вона виглядала схвильованою.

- Знаєте, - сказала вона, дивлячись на свої руки, - раптом я зрозуміла, що ніколи не пізно вчитися. Можливо, наступного року я запишуся на курси з астрономії.

Софі посміхнулася.

— Ви обов'язково маєте це зробити, мадам Жанетт. Зірки завжди чекають на тих, хто готовий до них доторкнутися.

Наступним клієнтом був батько з донькою, дівчинкою восьми років, яка хотіла різнокольорові вогники на нігтях.

— Це буде схоже на ялинкову гірлянду! - сказала малеча, посміхаючись.

Коли манікюр було закінчено, дівчинка радісно заплескала у долоні.

— Тату, дивись, мої нігтики світяться!

І справді, під вечірнім світлом здавалося, що вогники на її нігтях переливаються.

- Дякую, мадам Софі, - сказав батько. - Тепер ми підемо вибирати справжню ялинку.

— Успіхів вам, — побажала Софі, проводжаючи їх.

До вечора до салону зайшла жінка на ім'я Маріанна, успішна бізнес-леді, яка обрала манікюр у формі дзвіночків.

— Це має бути суворо, але із родзинкою, — сказала вона, сідаючи в крісло.

Поки Софі працювала, Маріанна розповіла, як їй складно знайти час для себе у постійній метушні.

— Іноді мені здається, що я забула, як це радіти дрібницям, — зізналася вона.

Коли манікюр було завершено, вона глянула на свої руки і раптом засміялася.

— Ви знаєте, що я щойно згадала? У дитинстві ми із сестрою завжди дзвонили в дзвіночки на Різдво. То був наш сімейний ритуал. Я, мабуть, поверну цього року.

Софі відчула тепло від її слів.

— Ритуали створюють чаклунство, — м'яко сказала вона.

Кожен клієнт йшов із салону з легкою усмішкою і, здавалося, з якимось новим натхненням. Софі відчувала, що це не просто гарні візерунки на нігтях. Це були історії, які допомагали людям згадати щось важливе, щось особисте, щось, що змушувало їх вірити у чудеса.