Читати книгу - "Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат, Данило Ульянов"

Спочатку Леся Українка дісталася Кімполунгу, де зупинилася в будинку Йоанни Нізнер і перебувала там до 24 червня 1901 року. З її кімнати відкривався чудовий краєвид на верхів'я гуцульських гір Рунгі Магуру, відомі з новел Кобилянської. Сюди обіцяла приїхати й сама письменниця, але часті дощі перешкодили цьому задуму. Про своє перебування в Кімполунзі Л. Українка писала в листах і, зокрема, нарікала на дощі. Втім, вони не псували приємного враження.

Наприкінці червня через дощі Леся повернулася до Чернівців, а звідти за порадою лікарів у супроводі свого майбутнього чоловіка Клима Квітки виїхала до Вижниці, де гостювала в місцевої жительки, гостинної жінки Ганни Москви. Тут вона милувалася гуцульськими краєвидами.

Через деякий час за порадою лікарів Леся Українка поїхала в Буркут на Галицькій Гуцульщині, аби там зміцнити своє здоров'я. Дорога на Буркут пролягала через надзвичайно гарні околиці Гуцульщини: Вижницю, Кути, Криворівню, Жаб'є. Ця дорога була нелегкою для кволої Лесі, проте краса гір компенсувала труднощі подорожі.

Урешті-решт Леся Українка дісталася Буркутського санаторію, де мала на меті поправити свої нерви й легені. За два місяці в Буркуті здоров'я поетеси трохи покращилося. Вона менше кашляла, — кровотечі з горла припинилися, катар бронхів почав згасати. Через тиждень-два Леся Українка вже бралася до літературної праці і займалася насамперед нелегальними виданнями соціально-демократичної партії та пересилкою їх до Росії.

Саме тут, у Буркуті, Леся Українка написала значну частину своїх поезій, зустрілася з видатними галицькими діячами науки і культури: Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Василем Стефаником та ін. Наприкінці серпня Леся покинула Буркут і через Вижницю виїхала до Чернівців, а звідти подалася на Київ.

Загалом, під час перебування на Гуцульщині Леся Українка побувала в багатьох місцях: Кімполунзі, Вижниці, Буркуті, Горішньому Ясенові, Жаб'єму, Довгопіллі, Гриняві, милувалася горами, полонинами, навіть сходила на їх верхи пішки і була в захваті від природи, що певним чином позначилося на її творчості.

Євген Максимович

Майбутній художник Євген Максимович народився 10 лютого 1857 року у Вашківцях у родині священика. Після закінчення чернівецької гімназії Євген Максимович переїхав до Відня, де 1876 року вступив до Віденської академії мистецтв. Талановитий студент мав на меті продовжити навчання в мистецьких школах Мюнхена й Парижа, але 1883 року через хворобу діда був змушений повернутися на Буковину і працювати професором ліцею в Радівцях.

1891 рік був визначним для Є. Максимовича. Цього року він був призначений штатним художником при резиденції буковинських митрополитів. Уже через рік художник виборов право на створення монументальної роботи з нагоди ювілею митрополита С. Мораріу. До цієї дати Євген Максимович створив за принципом ктиторських ікон фреску, на якій зобразив найвидатніших духовних та світських осіб того часу.

Євген Максимович був одним із тих небагатьох фахівців, хто мав академічну освіту та професійно оздоблював храми, що дуже цінувала консисторія.

Крім цього, художник став непересічним дослідником буковинської храмової архітектури та мистецтва, займався питаннями історії формування іконографії візантійського живопису. Результатом його натхненної праці стала стаття «Наші храми» про стан, збереження та будівництво нових культових споруд. У своїх публікаціях Максимович пропонував призначити спеціаліста, який би займався будівництвом храмів у краї, та виділити стипендію одному буковинцю для опанування фаху архітектора, а на теологічному факультеті викладати історію архітектури та мистецтва будівництва церков.

Мистецький доробок Є. Максимовича є хоча і невеликим за обсягом, але цікавим і своєрідним. У творчій спадщині художника збереглися роботи на релігійні сюжети, портрети та оригінальні жанрові картини з життя буковинських селян — реалістичні, виконані з великою любов'ю. Автор немовби проникає в душі, розкриває людські характери, передає настрій. У Чернівецькому краєзнавчому музеї досі можна побачити полотна Є. Максимовича «Два румуни» (1907), «Портрет молодої дівчини» (друга половина XIX ст.), «Штефан Великий» (1905).

1928 року Євген Максимович помер у чернівецькій лікарні. Його, справжнього сина свого краю, поховали на батьківщині, на чернівецькому кладовищі.

Василь Стефаник

Видатний український письменник і громадський діяч Василь Семенович Стефаник неодноразово приїздив на Гуцульщині. Його листування з багатьма літературними і громадськими діячами свідчить, що він у 90-х роках XIX століття відвідав деякі місцевості Галицької і Буковинської Гуцульщини.

У своїх листах письменник образно описує красу гуцульського краєвиду.

У листі до Ольги Кобилянської, що датований 12 вересня 1899 року, Василь Стефаник пише про своє перебування на Гуцульщині, зокрема в Довгопіллі, протягом трьох тижнів, звідки він поїхав на Дністер. Невдовзі письменник зустрічався із Лесею Українкою в околицях Буркута. Перебуваючи на Гуцульщині, він не лише захоплювався дивовижними краєвидами, але й насичувався творчими задумами, які згодом реалізовувалися в його талановитих новелах.

Крім цього, Василь Стефаник разом зі своїм побратимом Марком Черемшиною відвідував Кобаки та інші місцевості Косівщини.

Мандрівники вивчали народну творчість, побут гуцулів, ділилися з ними своїми думами. Проте, на жаль, Стефаник не залишив точної інформації, скільки разів переходив він села Гуцульщини і з ким саме спілкувався під час цих мандрівок.

Гнат Хоткевич

Відомий український письменник, прозаїк, драматург, перекладач і дослідник мистецтва Гнат Хоткевич також тісно пов'язаний із Гуцульщиною. За участь у революції 1905–1907 років і, зокрема, у виступах харківських робітників його переслідувала царська влада, і на початку 1909 року письменник емігрував до Галичини, де сприяв активному розвитку української культури.

Подорожуючи Східною Галичиною зі своєю бандурою, на якій Хоткевич з успіхом популяризував українські думи і народні пісні, за порадою етнографа В. Гнатюка 1906 року письменник прибув до Криворівні. Саме тут, на Гуцульщині, він суттєво поглибив свою літературно-театральну діяльність (1906–1912).

Гуцульщина полонила Гната Хоткевича. Зачарований гуцульським краєвидом, закоханий у людей і природу цього краю, письменник достеменно вивчав життя народу, його побут і звичаї, мову, багатий і самобутній світ фольклору, а потім втілював це у своїй творчості.

Андрій Шептицький

У селі Прилбичі (нині Яворівський район Львівської області) 29 липня 1865 року народився видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української грекокатолицької церкви Андрій Шептицький (своє ім'я прийняв уже за часів чернецтва), життя якого було напрочуд важливим для Карпатського краю і взагалі України.

Початкову та середню освіту він здобув удома та в гімназії Св. Анни у польському місті Кракові. Після закінчення гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. 1888 року здобув науковий ступінь доктора права. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після завершення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. 1892