Читати книгу - "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"

Та-а-ак… — протягнув Миха… — Ще цього нам бракувало!

Це дійсно було несподіванкою і руйнувало всі Михові версії та плани. Якщо гроші, які Петро Іванович приніс додому, виявилися фальшивими, це означає: або він дійсно розповсюджувач фальшивих грошей, або йому їх дали на роботі. І тоді спробуй знайди тих, хто ці фальшивки на роботу приніс!

Миха розтиснув Янин кулак і взяв гроші. Оглядав купюри з усіх боків, крутив, мацав, тер пальцями, мало на зуб не пробував… Зрештою тільки знизав плечима: гроші як гроші! І до того ж номери різні…

— І де вони були? — запитав він. — Міліція ж при обшуку не знайшла!

— У кишені… татового халата… Мама пішла вивішувати, а вони… випали…

— Вивішувати? Що вивішувати? — не зрозумів Миха.

— Та халат же! Мама вчора прибирала і прала все, що можна. У тому числі й татів халат. А коли вивішувала на вулиці…

— Стривай, стривай… То мама що, гроші випрала?

— Ну, так! Цілу пачку… А потім висушила…

— Тю! Що ж ти відразу не сказала, що гроші випрані? — здивувався Миха.

— А що? — здивувалася Яна.

— Та ж розумієш, я тут в інтернеті покопирсався… Ну, стосовно фальшивих грошей… І дещо вичитав. Якщо гроші попрати, то в них там щось змінюється… Ну, в папері, у фарбі… У магазині ж найпримітивніший детектор. Скоріш за все, ультрафіолетовий. А є ж іще інфрачервоні, універсальні… Словом, ідемо в банк. Там детектори крутіші. Нехай там перевірять.

— Ой, Михо, страшно! А раптом там відразу міліцію викличуть? Я як згадаю, як тата забрали…

— Не викличуть, не бійся!

І Миха потягнув Янку в найближчий банк. Уранці черг іще не було, тому Миха відразу підійшов до каси.

— Вибачте, будь ласка, ось… Можете ці гроші перевірити? Випадково випрали…

Касирка забрала всі п’ять купюр, просвітила на якомусь апараті, усміхнулася, відрахувала п’ять нових купюр і подала Михові:

— Ви наступного разу обережніше! Гроші вам не шкарпетки! Вони прання не люблять!

М и ха повернувся до Янки і дав їй гроші:

— На! Ніякі вони не фальшиві. Вони просто дуже добре випрані. — І реготнув, додавши: — Ги-ги! Відмили грошики…

Ой, Михо… — розгубилася Яна, кинулася до нього, обхопила руками шию і так гучно цмокнула в щоку, що й Миха тут же почервонів і розгубився. — Гайда додому! Мама так зрадіє… Ну, йдемо!

Миха кинув сумний погляд на пакет з хлібом, зітхнув і погодився.

— Я щось не зрозуміла… ти чого це зітхаєш? Хіба не радий за мене? За нас? — взялася в боки Яна, настрій якої миттєво покращився, й вона перетворилася на звичайну Янку — веселу, сміхотливу, з гордо піднесеною головою.

— Та ні, я радий. Я просто поснідати не встиг. Це я по хліб ходив… Мої вже на роботу поїхали… а я ось…

— У мене і поснідаємо! — радісно вигукнула Яна, схопила Миху за руку й потягла за собою.

Звістка про те, що гроші справжні, миттєво змінила й мамин настрій.

— Справжні? Слава тобі, Господи! — вигукнула вона і вихопила пачку грошей з шафки на кухні. — Негайно в міліцію! Нехай перевіряють! В міліцію, татка виручати! Хутко!.. Хутко!.. Понеділок вже сьогодні! А він ще з п’ятниці ковтка свіжого повітря в роті не мав! Ви що, не розумієте, як йому там, у камері?!

І мама почала квапливо знімати фартух.

— Наталю Олександрівно, стривайте… поспішати не варто… — Миха подивився на Яну, і та взяла маму за руку.

— Що таке? Ви хіба не хочете, щоб тато вийшов… Яно, ти що? Що за сюрпризи?

— Наталю Олександрівно, ці гроші не можна нести в міліцію!

— Як це не можна? Ви ж самі сказали, що вони справжні! Ану! Пустіть мене! Яно, от від тебе я такого не чекала! — Мама різким рухом скинула руку доньки зі своєї.

— Тітонько Наталю, — якомога м’якше сказав Миха, — розумієте… Гроші-то справжні, а от премія фальшива.

— Це як? — не зрозуміла Наталя Олександрівна.

Миха коротко переповів їй те, що йому розказав у «Нафтозбуті» Андрій Степанович.

— Отак, — закінчив Миха. — Тож цими грошима можна завдати прикрощів не тільки Петрові Івановичу, а й усій його конторі.

Наталя Олександрівна важко зітхнула, подивилася на пачку грошей, на доньку, а потім на Миху:

- І що ж тепер робити?

— Шукати справжніх фальшивомонетників. Іншого порятунку немає…

Розділ 9

Ох, уже ці маркомани!

Звечоріло. Було лише кілька хвилин по восьмій, а четвірка друзів уже сиділа за козлячим столиком. Магазин продтоварів працював до дев’ятої, тому поспішати було нікуди. Домовилися працювати за вчорашньою схемою — парами. Миха з Яною стежать за однією продавчинею, Льоха з Настею — за іншою. За чверть до дев’ятої зайшли в магазин. Миха показав друзям обох молодиць, які, на його думку, повинні були стати об’єктами стеження. Цього разу кандидатури суперечок не викликали. Дочекавшись завершення робочого дня, детективи розійшлися в різні боки.

Льоха з Настею довели свою підопічну до зупинки, сіли разом з нею в маршрутку й поїхали в Бузу. Там, попетлявши вуличками, довели її до приватного будинку, і на цьому все скінчилося. Почало сутеніти.

— Що робитимемо? — запитала Настя, — Не сидіти ж тут до ранку.

— Сам не знаю…

Льоха підійшов до хвіртки і смикнув за ручку. За парканом надривно загавкав пес.

— Ще й собака, як на зло…

— Ну, із собаками я домовлятися вмію! — усміхнулася Настя й озирнулась у пошуках дерева, по якому можна було б перебратися через високий паркан.

Льоха відразу зрозумів наміри сестри й схопив її за руку:

Настю, ти що, збожеволіла? Якщо у Клешні з Тьопою вийшло, то думаєш, з усіма собаками так можна?[5] Я не те, що не дозволяю, я категорично забороняю тобі лізти через паркан, зрозуміла?

— Ага. Угу. Звичайно.

Вони розвернулись і пішли назад уздовж паркану, причому Настя не зводила з нього погляду.

Там, де паркан закінчувався, від дороги відгалужувався вузенький провулок, уздовж якого тягнувся цей же паркан. І там Настя побачила те, що шукала — високе гіллясте дерево.

— Жди тут! — І, перш ніж Льоха встиг щось сказати, Настя кинулася до дерева, злетіла на нього, немов на паралельні бруси, і вже за мить була за парканом. їй це було зробити нескладно, адже тривалий час займалася спортивною гімнастикою.

— Настю! — нарешті отямившись, крикнув Льоха, але це було все, що він устиг зробити. Душа втекла в п’яти. Ще б пак! За парканом хтозна-який собака! Може не тільки вкусити, але й загризти! Собака просто зобов’язаний це зробити! Це його робота! Льоха кинувся