Читати книгу - "Вільні, Foma"

     — Я не маю цього робити. Не маю. Я не хочу курити. Я не хочу цього! — він замовк опромінивши себе гучною тишею, тоді взяв бонг, і банку пива. — Гаразд. Чорт з ним. — Переможено додав він, і вийшов з кімнати.

     Вранці я прокинувся від того, що хтось перетискає мені ноги. Це була моя знайома — іспанка. Я встав на лігті. У кімнаті тхнуло перегаром, і ще більше — травою. На підлозі вздовж всієї кімнати спало 7 досі невідомих мені хлопців. На ліжку з Біданои спала якась дівчина і в її ногах тулився якийсь хлопець. За столом на стільцях — навпроти балкону, в сидячому положені спало ще троє. Родріго і Хуана я не знайшов. На балконі хтось курив.

     — Бхеалагаа, — з вбиральні, ледь стримуючи блювоту виповз якийсь хлопець.

     Він глянув на мене і відчинив двері. В коридорі стояла  дівчина з хлопом. Вони ввійшли, і відразу завернули до вбиральні звідки вивалився швейцар. За ним слідом увійшов якийсь дядько. Він понуро пройшов повз мене, і обережним махом скинув зі стільця сидячого на підлогу. Прокинувшись, щойно сидячий пʼяниця, випив з новоприбулим незнайомцем пива, і відразу повернувся у кондицію.

     Я споглядав за усім зовсім не розуміючи, що саме тут вчора відбувалося. Дядько підвівся зі стільця, підійшов до вбиральні і тихенько постукав. За секунду звідти вийшла дівчина, а ще через хвилину — хлопець. Тоді вони втрьох вийшли.

     Мені швидко остогидло почуття таверного гару, яке панувало в кімнаті і я, обережно підвівшись, вдягнув шорти, готельні капці, натягнув халат, і стрімголов покинув напарений притон.

     — Привіт. — Коридором на кухню ішла якась дівчина.

     — Привіт.

     — Ти тут давно живеш?

     — Менше місяця.

     Дівчина була трішки вища за мене. В руці у неї була каструля з тарілками, спагеті, приправами і ще щось на дні. В іншій вона тримала товстелезну пательню наповнену свининою.

     — Ідеш готувати? — запитав я спрокволу.

     — Так. — Всміхаючись відповіла вона. — Я коли приготую можу покликати — спробуєш.

     — Добре.

     Я спустився вниз. В лоббі сиділи якісь дівчата, на диванчиках біля прилавку. Всівшись навпроти, я відкинув голову назад намагаючись відновити втрачений сон. Але і його швидко забрали індуси, які схоже не чули про час відпочинку, бо виглядали як зомбі, які не просихали вже три ночі.

     Я зрозумів, що тут теж не посплю. За годину починалось навчання, тому мені потрібно було переодягнутись і висуватись. В кімнату не було жодного бажання повертатись, тому я хвилин 5 міркував на дивані, чекаючи здорових ідей.

     — Привіт друже. — Підійшов до мене хлопець азійскьої зовнішності. — В тебе не буде карти, щоб відчинити магазин?

     — На жаль немаю ще.

     Він поблажливо на мене глянув.

     — Не хочеш покурити?

     — Не хочу, але ходімо. — Меланхолійно відповів я.

     Ми вийшли на вулицю. Біля входу вже хтось курив.

     — Холодно так. — Промовив чоловік, і всівшись біля клумби на лавці, почав крутити папіроси.

     — Звідки ти?

     — З України.

     — Я з Туреччини. Ей, бро. Скрути ще одну.

     Мій новий знайомий про якого я досі нічого не знав скрутив самокрутку і дав її турку. Ми сконцентровано  вглядались на те, як уміло працював руками незнайомець.

     — Друже. А тебе як звати?

     — Фома. Тебе?

     — Альтан.

     — Алі.

     — Кажуть в Україні зараз гаряче. — Перевів далі на себе увагу Альтан.

     — Та ні. Не дуже. Енергосистемі — хана. Міста без опалення. Люди втрачають віру, надію, та ще й в холоді і темряві змушені жити. Ні помитися, ні відпочити. Вранці на роботу під тривогу. Зарплатні урізають. Часто взагалі звільняють через недостатність фінансування. Так що мій друже, там аж ніяк не гаряче.

     — Вибач, що…

     — Все нормально.

     Після такого скупого діалогу я відчув наскільки я видався в цьому інтернаціональному колі занудним.

     — А ти чому в халаті? Не холодно?

     — Провітрююсь. — Відповів я здригаючись.

     Після того, ми ще недовго помовчали, і розійшлись.

     В кімнаті все було без змін. Обережно переступаючи тіла, я проліз всередину за одягом. Усі досі закамʼяніло не розплутувались зі своїх сновидінь.

     На кухні дівчина досі готувала. Біля неї мружився якийсь чоловік, тож я вирішив не заважати, і відразу поїхати в місто. В трамваї я відчув недовірливі погляди в свій бік, і швидко зрозумів, що замість куртки на мені досі висів халат. В усьому притупленому погляді людей іскрила нотка здивування. Я згадав, що у Франції толерантність вже за межами фантастики, а в американців і зовсім прийнято ідентифікувати себе за дельфіна, чи засохлий фрукт, тож я спробував не придавати значення своєму вигляду.

     Вийшовши з трамваю мною пронеслась хвиля легкої насолоди від нестандартності, як легенький морозець проносився по тілу і мені здавалося, що в цьому є свій смак, і тільки пройшовши квартал я зрозумів, що одним халатом я все ж таки не зігріюсь. Після спроби запевнити себе у своєму затишку, мене відразу запросили в марш  неформальне ополчення, яке виступало проти підвищення цін. Проходячись вулицями я усвідомив, що в такому вигляді не можу зʼявитись на парах, тому, після того як протестувальники пояснили мені, що по при свою позицію вони є ярими шанувальниками «українського чуда», мені здалося дуже смішним і водночас цікавим стати частиною, цього торжества. Публічно кричати про свої емоції я не звик, однак, через інфантильність дійства я погодився пройтись натовпом.