Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

Морські курорти Елізіума (стара назва планети – Мокриця) на сьогодні вважаються найкращими в Ойкумені.

Але так було далеко не завжди. Не багато хто знає, схожу славу раніше мала планета Кірім. Слід визнати, цілком заслужено. М'який субтропічний клімат, теплий океан без великих хижаків, довга лінія узбережжя, що дозволяє будувати безліч готелів та курортів на найвибагливіший смак. Що цьому всьому міг протиставити Елізіум?

Так, у них був океан, проте кількість суші була вкрай обмежена; так, вода Елізіума мала цілющі властивості і унікальний блакитний відтінок, проте все це на більшій частині поверхні було приховано під шаром бурих водоростей.

Ручка завмерла над аркушем паперу. Увійде в дотик, і народиться слово. Потім фраза, речення, абзац, розділ. Якщо пощастить, і ручка буде досить затятою, а папір терплячий – справа дійде до книги.

Але поки перо не зробило перший розчерк, з нього може витекти, що завгодно. Якийсь пасквіль, або гидота, здатна завдати шкоди, а то й убити.

Таким ось розчерком пера в минулому забирали життя у мільйонів. І забиратимуть у майбутньому. Схожим розчерком пера можна позбавити людину мрії, бажання, яке довго плекалося, планів, тих, що виставили напоказ, або ретельно заховали. Хоча ні – бажання позбавити розчерком пера важко. Воно буде в тобі, визрівати чи чахнути, у будь-якому разі заважаючи жити, бо бажання без реалізації – мука.

Схожим розчерком пера, тоді, майже століття тому, телепатів перетворили на вершителів доль... злочинців.

«Чому катів? А чому ні. Каер Морхен – так називалася ця планета, чи це самі кати назвали її так.

Подумати лишень – цілу планету відвели телепатам. Те, що більша її поверхні непридатна для життя, воліли розумно замовчувати.

Після бунтів суспільство, що жахнулося і розкаялося, різко змінило точку зору.

Телепатів тепер шкодували. Як завжди шкода постраждалих. Особливо – безневинно постраждалих. І це було небезпечно. Вони могли вимагати, що завгодно, і їм дали б. На щастя більшої частини суспільства та на біду телепатів, у останніх в уряді, та й у мас-медіа були відсутні досить сильні та впливові покровителі. До того ж, телепати перебували в жалобі.

Парламент не дрімав і провів закон про створення гільдії катів».

За чутками, а тепер і за документами, здобутими за допомогою картки доступу, корпорація «Ямамото» на самому початку залучала телепатів до своєї роботи.

Дізнатися секрети конкурента, прочитати, витягнути їх прямо з голови очільника ради директорів, чи провідного вченого. Що може бути привабливішим. Що може бути простішим для телепата.

Незабаром від послуг телепатів відмовилися. У документах не вказувалося причини, проте Руслан Колісниченко розумів її.

З однаковою ймовірністю той же телепат може витягнути секрети з голів керівників твоєї фірми. Як впевнитися, що він цього не робить чи вже не зробив? Найняти ще одного телепата? Але де ймовірність, що і цей не вчинить так само? Найняти третього. Замкнуте коло. І ще невідомо про що ці виродки говорять один з одним, користуючись тим, що ми не чуємо.

До всього, як не намагайся, а думки, не зовсім приємні думки, щодо виродків, лізуть у голову. Особливо в їхній присутності, коли щосили намагаєшся не думати.

Як відреагує співробітник, прочитавши думки голови служби безпеки, що той вважає його мерзенним створінням. Чи можна вимагати та очікувати вірності від такої людини?

Тепер Руслан майже не сумнівався – загибель сина Лева Нуразбекова була не випадковою. Телепат на чолі конкуруючої корпорації – жах страшніший за ядерний голокост.

«Зробити з телепатів катів виявилося дуже мудрим та далекоглядним рішенням.

Начебто – на службі суспільства. Більш того – користь, ще й яка. Раніше Феміда була сліпа, а тепер, з телепатами, прозріла, відкинула пов'язку, повернувши щонайменше одне важливе почуття.

Чесним людям нема чого боятися. Злочинці – тремтіть від страху.

Катів, які навіть виконують суспільно корисну роботу, суспільство не любило. Повага, страх, ненависть, розуміння, проте коханням тут не пахло, як і його сестрою – жалістю.

Катів, а отже телепатів, не любили.

І так тривало багато років».