Читати книгу - "Маленька Відьма та Кір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дверцята клітки тихо відхилилися. Лисиці злякано зіщулилися по кутках. «Її» лисиця нечутною ходою вийшла назовні. Маринка знову спрямувала енергію на той злощасний замок. Він дзенькнув, замикаючи дверцята, і все стихло.
Істота стояла і продовжувала напружено дивитися на дівчинку. «Це процес творчий і вимагає певних навичок та досвіду», — слова Кіра звучали в неї у вухах, як закляття.
Несподівано для самої себе Маринка просто клацнула пальцями і сказала:
— З’явися!
Заклинання для матеріалізації духів, як не дивно, спрацювало. Лисиця щезла, і в ту ж мить замість неї виник… заєць. Чи кролик — Маринка не знала, чим один відрізняється від іншого.
Лисиці в клітці занепокоїлися.
— Оце так номер, — розгублено прошепотіла Маринка.
— Я — не номер, — ображено сказала істота. — Я — Коловерша.
Марина натужно почала згадувати: «Що там говорив Кіт про цих коловерш? Здається, вони таки схожі на зайців. А ще допомагають відьмам і чаклунам…»
А Коловерша тим часом продовжувала:
— Ти мене звільнила, і тепер я зобов’язана служити тобі.
Маринка подумала, що це зайве. Вона й так ледь вмовила маму на кота, а тепер їй на голову впала ще й ця Коловерша. Ні, можна, звичайно, щось придумати і сказати мамі, що бідний зайчик зламав ніжку або що це якась американська водяна мавпа, але… навряд чи мама погодиться навіть на екзотичного звіра.
Коловерша немов прочитала Маринчині думки:
— Не хвилюйся. Коловерші покликані допомагати відьмі, а не спричиняти їй зайвих проблем, — сказала вона. — Я перетворюся… е-е-е, скажімо, на маленьку іграшку, яку ти зможеш носити в сумці або кишені, а за потреби — одразу буду тут як тут.
Маринка зітхнула:
— Я собі геть не уявляю цього, але спробуймо.
Коловерша високо підстрибнула, зависла в повітрі та… на долоню Маринці опустилася маленька іграшка — чи то лисичка, чи то єнот.
Іграшка була дуже приємна на дотик. Єдине, що було неприродним, — від неї йшло живе тепло.
Маринка поклала іграшку-Коловершу в кишеню своїх шортів, де лежав її атем, і трансгресувала на дачу. Цього разу переміщення відбулося не надто успішно, і Марина опинилася в темному коридорі. Довелося довго розмірковувати в темряві, куди саме її занесло. Потім вслухатися — чи не розбудила вона кого з дорослих.
На щастя, у будинку було все тихо. Її відсутності ніхто не помітив. Маринка навшпиньки пробралася до своєї кімнати. Похапцем роздяглася, лягла в ліжко і одразу заснула.
Жертва нерозмінної гривні
До міста вони повернулися у понеділок вранці. Маринчина мама швидко переодягалася, поспішаючи на роботу.
— Ма, а де кіт? — здивовано запитала Марина, не знайшовши свого пухнастого вчителя.
Мама відмахнулася:
— Гуляє де-небудь… на те він і кіт. Увімкни телевізор — новини послухати хочу.
Марина клацнула пультом. Новини були не дуже добрими: з’явився новий, невідомий науці, вірус грипу; в Азії сильний землетрус…
На кухні щось загуркотіло. Це Домовик дав знати про себе.
— Протягів у квартирі не влаштовуй, застудишся. Не вистачало ще захворіти на початку літа, — наказала мама доньці і подалася на роботу.
Ледь за нею зачинилися двері, Марина вигукнула:
— З’явися! — і клацнула пальцями.
Трапилася несподіванка.
Маринка, чесно кажучи, забула про Коловершу. Вона хотіла матеріалізувати тільки Домовика, а вийшло так, що на підлозі ніс у ніс зустрілися двоє: Домовик та Коловерша.
— Вітаю тебе, Коловершо! — чемно схилився Домовик.
— І я тебе вітаю, шановний пане Домовику! — відказала Коловерша.
Маринка слухала їхню розмову і з подивом дізналася, що чарівні істоти, виявляється, спілкуються між собою точнісінько так само, як і люди.
Проте одразу ж забула про це — тривога за Кіра виявилася сильнішою:
— Ти не знаєш, куди подівся Кір? — запитала вона у Домовика.
Той знизав плечима:
— Як подався невідомо куди в п’ятницю увечері, то й досі не повернувся. Загуляв десь із туги. А ти, я бачу, теж дарма часу не гаяла? — запитав він і кивнув на Коловершу.
— Не гаяла, — неуважно підтвердила Маринка.
— Це добре. Коловерші — вони такі, все до хати тягнуть, — сказав Домовик, і в його очах зблиснули лукаві іскорки.
— Смієшся, — з викликом мовила Коловерша. — Повторюєш людські дурниці, нібито ми зносимо відьмам чуже масло та молоко. Наче не знаєш, що ми просто збираємо для них енергію. Накопичуємо її, а потім у потрібний момент віддаємо цю енергію відьмі!
Іншим разом Маринка із задоволенням прислухалася б до їхньої розмови. Але зараз у її голові снувалася одна-єдина думка: що з котом Кіром?
Дівчинка вийшла на балкон і уважно оглянула все довкола. Кота не було видно.
Марина повернулася на кухню. Там Домовик з Коловершею жваво гомоніли поміж собою.
— І не кажи, — гарячкував перший. — Раніше нам, домовикам, було набагато веселіше. Ми мешкали в хаті, а в дворі жили дворовики. Завжди можна було з кимось перекинутися бодай словом. А зараз… Якщо домовика з покинутої сільської хати люди можуть забрати в місто, то куди подітися бідному дворовикові? От і розповзаються вони по інших світах. А люди не розуміють, що це для них погано — вони ж захисту позбавляються!
— Так, — підтакувала Коловерша. — Правду кажеш!
Цієї миті з кватирки на підлогу діловито зістрибнув кіт.
— Привіт вельмишановному панству! — сказав він таким голосом, ніби й не ходив нікуди.
— Де тебе носило? — напосілася на нього Маринка.
— Довго розповідати, — відказав Кір. — Тільки водички дайте — дуже вже пити хочеться.
Кіт пив так жадібно і довго, що Маринка навіть злякалася, аби не луснув його живіт. Але якось минулося. Кіт утамував спрагу і стрибнув у крісло.
— Я став жертвою нерозмінної гривні, — повідомив він звідтіля. — Так би мовити — ex abrupto…
— Екс-чого? — не зрозуміла Марина.
— Ой, я й забув, що нині латини в школі не вчать! — вибачився Кір. — Ex abrupto — це «зненацька, раптом»…
І Кір почав розповідати.
* * *
— Щойно за вами зачинилися двері, вирішив і я трохи прогулятися та подумати на дозвіллі. А ще — прислухатися до деяких своїх відчуттів.
Тож гуляю я собі, аж глип: повз мене проходить якийсь хлопчак. Звичайний собі хлопчак, без будь-якої схильності до магічних наук, але навіть за два кроки було відчутно, що той бідолаха геть схиблений на книжках про магію. А книжки ті, ще раз нагадаю вам усім, мають стільки ж спільного із магією, як я — з амурським тигром.
Але попри те запала хлопцеві в душу технологія виготовлення нерозмінної гривні. Оскільки актуальність цього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленька Відьма та Кір», після закриття браузера.