Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зараз я настільки незадоволена своїм вибором і тією модою, яка змусила мою маму купити мені ширвжиток, що не стримую себе та закочую очі.
— Тобі так пасує з розпущеним волоссям й без окулярів! — щиро лепече Наруто, чим шокує мене, — ти так стильно виглядаєш, що я б не впізнав тебе, якби йшов вулицею. А ще цей аромат…чи це шампунь? Він такий приємний! Дай ще понюхаю!
Він, наче маленька дитина, яка не знає заборон та робить все, що їй заманеться. Цей зухвалець знову наближається до мене, аби ще раз відчути аромат мого шампуню, а я, немов повна ідіотка, не звикла до подібного, просто стою стовпом, дозволяючи йому таке приголомшене нахабство!
— Хай йому трясця, який же ти бовдур!
На моє щастя, Саске вчасно відсмикує Наруто, тягнучи друга за капюшон, чим злегка придушує нещасного невігласа. Ми завмираємо на декілька секунд у мовчанні, дивлячись одне на одного. Трясця! Та ми виглядаємо, наче з інкубатора! Зізнатися, мене вражає цей момент, адже кожен з нас міг одягти щось інше цього ранку, але ми обрали саме ці костюми!
— Дивна ситуація, — починаю я, розриваючи тишу, — не думала, що так «вгадаю» з одягом.
— А мені подобається, — усміхається блондин, — ми справді схожі на команду. Давайте це буде нашою фішкою? Гадаю, це виглядає ефектно!
— Може, ще триматимемося за руки та співатимемо пісні? — пирхає невдоволений Учіха, закочуючи очі. — Виглядаємо, наче ми з дитсадочка!
— Чи обов’язково бути токсичним із самого ранку? Ти завжди все бракуєш! — ображається Наруто, продовжуючи поводитися як дитина.
У їхню лайку я лізти не хочу, тому мовчки відходжу в бік в очікуванні Какаші. Я знаю, що сенсей завжди запізнюється, але хто б міг подумати, що він єдиний з учителів вирішить зібрати свою команду о п’ятій ранку і не прийде в призначений час?!
Хлопці сваряться ще хвилин з десять, після чого, втомившись, сідають на трибуни й зависають у роздратованому мовчанні. Ми тримаємося на відстані одне від одного, демонструючи те, наскільки нам неприємна ситуація з одягом, із запізненням вчителя, і з тим, що нам й надалі доведеться проходити через все це разом. Хоча, мабуть, останній пункт не стосується Наруто, адже він, здається, задоволений своєю командою на відміну від нас з Саске.
Проходить година. Півтори. Дві! Вже сьома ранку, і я відчуваю, як починаю тремтіти від холоду. Волосся все ще вологе, хоч й не таке мокре. Сидячи довгий час в одному положенні, я починаю відчувати не лише дискомфорт, а й тяжкість власного тіла із сонливістю до купи. У мене вже немає ніяких сил та настрою нарікати на Какаші, як я це робила ще пів години назад. Хлопці взагалі сплять: Саске дрімає на плечі Наруто, а останній на голові друга. За цим навіть якось любо спостерігати збоку. Вони нарешті мовчать та виглядають такими безвинними, чого й не сказати про них у бадьорому стані.
Чхнувши несподівано голосно, я зіщулююся, прикриваючи обличчя рукою. Я злякалася, що через чхання можу розбудити хлопців, але вони не прокидаються. Наруто лише щось бурчить на ельфійській і замовкає, злегка сопучи. Зітхнувши з полегшенням, я встаю на ноги, вирішуючи розім’ятися. Тіло ниє та й втома дає про себе знати, але це лише початок ще одного довгого дня! Де ж вчитель? Озираючись навкруги, я усвідомлюю, що чекати нам доведеться ще дуже довго, тому вирішую піти за кавою, залишаючи хлопців «охороняти» стадіон.
Не поспішаючи, я прямую до невеликого кафе, яке відкривається дуже доречно о сьомій годині для таких ранніх пташок, як я. Замовивши на свій рахунок три порції ароматного напою, я беру тримач для кількох стаканчиків і повертаюся назад у «зону очікування».
Як і передбачалося, Какаші все ще немає, але це й на краще. Відставляючи свій паперовий стаканчик з емблемою школи, я простягаю два напої сплячим хлопцям. Мені кортить, аби вони прокинулися від цього п’янкого аромату натуральної кави й радісно усміхнулися. Проте одразу ж ловлю себе на думці, що геть безглуздо бажати подібного, тому я одразу ж відсторонююся. Мені стає ніяково від того, що я починаю вигадувати щось подібне. Навіть уявити моторошно, що двійка бовдурів з еліти щойно в думках були моїми друзями. Інакше навіщо мені хотіти робити їм щось приємне та спостерігати за їхніми щасливими очима? Чекайте! Хіба не це нам потрібно задля перемоги? Справді, я мушу зблизитися з ними лише для спільної мети – задля гранту!
— Гей, — солодко шепочу я, підносячи стаканчик з кавою ближче до їхніх носів, — соня, прокидайся.
Я спеціально звертаюся до одного, аби кожен із них крізь сон прийняв це на свій рахунок. На війні всі засоби доречні, тому я гратиму з ними, як і вони зі мною. Мій голос звучить неабияк ласкаво та ніжно, ніби їх будить рідна мати. Я відчуваю, як на моєму плечі лікує бісенятко.
Хлопці майже одночасно розплющують очі. Такі сонні та беззахисні, наче два кошенятка. Вони все ще намагаються прийти до тями, коли я обдаровую їх ще однією підступно-спланованою, солодкою усмішкою дбайливої дівчини. Вони здивовано кліпають очима, не розуміючи, що відбувається, але помітно, що їм це приємно. Я віддаю їхню каву та ще раз усміхаюся, повертаючись на своє місце, аби насолодитися своїм напоєм, доки він не охолов.
— Несподівано, — каже нарешті Саске, — дякую тобі.
— Староста справді дбайлива, — розпливається в усмішці Наруто, — а ще приємно бачити її усмішку, коли прокидаєшся. Тобі варто було б частіше ось так привітно усміхатися… і розпускати своє волосся.
— Досить про це, — пирхаю я, адже мені неприємно чути його лестощі, — нам треба якось пошукати вчителя самотужки. Здається, він не хоче з’являтися на зустріч із власною командою! Яка безвідповідальність!
Варто мені лише висловитися з цього приводу, як з-за спини чується дзвінкий голос сенсея, який неквапом підходить до нас. Він ніби чекав моменту, коли я почну нарікати, аби поставити мене в незручне становище. Занадто невиховано так говорити про дорослу людину, навіть якщо вона і заслуговує на це.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сьома команда, Діана Козловська», після закриття браузера.