Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

     Сьогодні ж мені довелося на це увагу не звертати, і терпіти до останнього. Ось і організм, вирішивши, що я перебуваю у відносній безпеці, вирішив відпочити, і мене покинула свідомість.

      —  Що з ним, ми не можемо його добудиться добу,- почув я крізь сон схвильований голос Невіса.

      —  Не знаю, але ти ж сам бачив, який він блідий був,- почув я голос Троді, який намагається повільно говорити.

      —  Я гадаю, він дещо перенапружився зі своєю здатністю, витягаючи нас із шахти.- почув я голос Рога. Я вже спробував поворухнутися і відповісти своїм друзям, що зі мною все гаразд, але все, що в мене вийшло, це лише застогнати від головного болю, що прострелив. 

     —  Льоха ти як? -- одразу підскочив до мене мій перший у цьому світі друг.

     —  Хреново,- зміг прошепотіти пересохлим горлом я насилу.

     —  На випий,- піднесли мені флягу з рідиною, я, зробивши кілька ковтків, відкинувся на спину і спробував прийти до тями. 

     —   Звідки вода? - запитав я в друзів. Ті трохи зніяковівши відповіли.

     —   Це дощова вода, яка через пророблений тобою отвір стекла сюди,- відповів Невіс.

     —   А флягу я постійно ношу із собою. - сказав Троді,- Ти ж знаєш, що через мою здібність мені доводиться їсти і пити частіше. Ось я і ношу з собою невеликий запас їжі та води. Ось тільки їжу я вже всю з'їв,-- зніяковів Троді від того, що він не поділився з нами.

       Я розумів, що доба для нас, для Троді п'ять або шість діб, тож без їжі він раніше за нас загнеться від голоду. Перший час ми переживали, що через своє постійне прискорення Троді почне швидше старіти, але, на щастя, цього не сталося, і старів він так само, як і його брат Невіс, щоправда, пів року - це маленький термін, щоб гарантовано це стверджувати.

      Тож на це я не ображався, що я і сказав йому. Почувши мої слова, він розслабився, мабуть переживав, що ми будемо його звинувачувати в ненажерливості. Хоч мені й хотілося зараз їсти, але більше мене займав безперервний головний біль. Він хоч і був дещо слабшим, ніж коли я закінчив робити цю кімнату, але все одно був вельми сильним.

     —  Скільки ми тут уже сидимо? - нарешті розплющивши очі я запитав у друзів, на що відповів Невіс.

     —  Приблизно добу. Учора після того, як ти знепритомнів, світло в отворі змінилося темрявою, потім знову світлом, і ось зараз знову темрява,- продовжив говорити Невіс.

     —  Зрозуміло,- відповів я і поставив нове запитання,- Я зараз не відчуваю вибухів, давно вони припинилися? - це теж було дуже важливе запитання.

     —  Годин дванадцять тому на світанку був особливо потужний вибух, тут навіть посипалися дрібні камінчики через отвір, а ми ледь не оглухли. - вимовив Ріг.

     —  Думаєш, усе закінчилося? - запитав я в нього.

     —  Швидше за все ні, - трохи подумавши він сказав, - Я думаю, цей вибух був жестом розпачу чорномордих, і вони підірвали шахту чимось потужним. Зараз же, найімовірніше, загарбники почнуть розчищати руйнування і будуть якомога швидше намагатися відновити роботу шахти.

     —  Ми теж так вважаємо.- погодилися з Рогом брати.

     —  Як ви думаєте, нам час вибиратися на поверхню? - запитав я у хлопців, відповів за всіх Троді.

      —  Нам у будь-якому разі необхідно йти. Думаю загарбники зараз почнуть займатися скануванням округи і зможуть виявити наш тунель. А це означає, що треба якнайшвидше вибиратися... -- взагалі Троді рідко говорив довгі фрази після своєї мутації, йому важко було довго говорити на швидкості, звичній для нас. А якщо він говорив на своїй швидкості, вже ми не могли вловити сенсу його слів.

      —  Тоді чого чекаємо? - запитав я і спробував використати свою здатність для того, щоб зробити нам прохід. Майже одразу головний біль посилився і я ледь не закричав від болю, але зціпивши зуби, я продовжив розріджувати дорогу нагору. Тут я вже вирішив не мудрувати і просто розширив світловий отвір до потрібної ширини і ми полізли вгору.

     —  З тобою точно все нормально? - запитав у мене Рог, він щиро переживав за мене. На що я відповів:

     —  Так собі, але терпимо.

       Першим поліз Ріг, як такий, що володіє кращим зором, він і в повній темряві міг розглянути написи на комбінезоні на відстані двадцяти метрів, ми перевіряли. При чому ця відстань постійно збільшувалася. Коли перший раз перевірили, то тільки за п'ять метрів він розбирав контури написів. Тепер же результат був у кілька разів кращий.

       Піднявши одну голову з отвору він озирнувся і після цього швидко вискочив нагору. Ми залишилися висіти, чекаючи на його повернення, за планом він мав би зараз озирнутися в околицях і якщо нічого небезпечного не буде дати нам добро на вихід. Чекати довелося недовго і вже за п'ять хвилин я почув кроки Рога, він повертався до нас. Ці кілька хвилин було дуже важко всидіти на місці, ось вона свобода, просто простягни руку, і ти будеш там, але ні, нам потрібно було почекати заради безпеки цей час.

     —  Все, хлопці, можна виходити,- почувся голос Рога, причому він ні краплі не намагався приглушити його. Чекати нас довго не довелося, і вже за хвилину ми стояли поруч із дірою в землі, що вела до нашої кімнатки, і глибоко вдихали повітря.

     —  Щось таке, свобода пахне гаром якимось, - вимовив Невіс, принюхавшись.

     —  Тут недалеко за метрів п'ятдесят лежить підбитий винищувач, навколо нього всього на відстані п'ятнадцяти метрів горіло.- відповів Ріг.

    —   Чий він? - запитав Невіс.

    —  Точно не чорномордих. Я особливо військовою технікою ніколи не цікавився, тим паче атмосферними винищувачами,-- відповів Ріг.

    —  Це винищувач ETY-12. - почав говорити Троді, який уже збігав зі своєю швидкістю до винищувача і назад. -- Випускається федерацією Нівей уже понад сорок років для підтримки наземних операцій. У нього посилені щити на нижній раковині.