Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

Наташа не любила всіляке хизуваня, особливо соціальним статусом і грошима батьків. Вона, староста 11-А і головний редактор шкільної газети, всіляко перешкоджала перетворенню Берні на місцевого ідола.

Однокласниці та дівчата зі школи не підтримували ініціативи Нати, й не дивлячись ні на що, продовжували обожнювати Александра Бернштейна. Кожна з них леліяла думки хоча б якось доторкнутися до багатого життя, яке за чутками, мав цей красень.

— Ліно! — Наташа штовхнула подругу в бік. — Чому мовчиш? Ти просто так книгу принцу повернеш? Користуйся моментом! Проси чого душа бажає!

Як яблука восени наливаються червоною фарбою, так щоки Ліни залив густий рум'янець. Ната її з Алом зісватує? Чи сміється з неї?

Вона не могла підняти очі на Берні, бо юнак пропалював дірочки в її тілі в районі сонячного сплетіння. Руки затремтіли, язик задерев'янів.  Вона після випадку в бібліотеці всіляко обминала  Ала, а тут і він прилетів, і його вірна зграя збирається.

— Який портрет! Який пейзаж! — заплескав у долоні високий, але кругленький хлопчина. Ліна часто бачила його біля Ала, але ніколи не цікавилася хто такий.

— Берні й Святоша! — присвистнув шкільний бабій Артем Герасимов.

— Святоша, книгу Александра вкрала? На грошики розкрутити хочеш? — відкидаючи каштанове волосся з очей,  й приклавши палець до своїх тонких губ, чи то запитав чи то констатував факт Діма Марченко.

— Ууумммм! В тобі нема солоду, не збуджуєш голоду! — словами  популярної пісні привітався з нею Сергій Сипко.

Ліну затрусило. Боляче і гидко від їхніх злих жартів і дурних пісеньок. Натка від слів Сипа пирхнула сміхом. Можливо й не хотіла, але не втрималась. 

— Марчик, Сип, Гєра! Досить! — слова Бернштейна потонули в дикому сміхові його друзів.

Ліна різко випрямилась, гнівним поглядом обвела королівську свиту й бухнула полум'ям з очей на Ала.

— Тримай! — протягнула книгу хлопцеві.

Він не встиг нічого сказати, як його друзі загули.

— Берні. Не торкайся! Там святі відбитки. Станеш таким чудіком, як вона.

 Хлопці  знову співали на ту ж мелодію, що й раніше Сип,  нові куплети.

— Ви, розумники, — ніби щойно прокинувшись від сну, Наташа спробувала заступитися за подругу. — Ви всі йдіть своєю дорогою, в справи інших носа не суньте!

— А в Святоші з Алом справи? — Сип підморгнув Наташі й так облизав губи, що Ната зрозуміла, про що всі його думки!

— Уммм! — бек-вокал похотливої пісеньки злився в сміх.

Голос Ала змусив всіх замовкнути.

—У мене справи зі Святошею? — гримів злістю Берні. — Варто подумати над такою перспективою!

Хлопці оторопіли, а Ліна, відчуваючи безсилля, намагалася стримати гнів і сльози!

Найбільше вона сердилася на «тиху радість». Їй було зовсім не радісно від ситуації. Вона надіялася на його захист, а він… зовсім не принц!

— Я повернуся додому, — тяжко дихаючи, Ліна прошепотіла до Наташі.— Мені недобре!

— Боже мій! Не сприймай близько до серця! Вони тупі, і жарти в них тупі! — Ната намагалася заспокоїти подругу.  Їй стало соромно за те, що вона зайняла позицію свідка, що сміється зі злочину.

— Святошко! Не втрачай свідомість! Натку замастиш своєю божественністю! — Сип почав новий круг смішок, ніби хотів побачити, що ж відчуває до Ліни Ал і як буде діяти.

— Душечка, забрудниш асфальт, зробивши з нього святе місце! Як в школу ходитимемо? Доведеться пропускати  уроки через тебе! — підтримав ініціативу Сипка Дімка.

— Хлопці! Це вже не смішно! Припиніть! — Ал зійшов на крик. — Нічого страшного, що вона просвітилася з приводу побудови деяких частин людського тіла! 

Замість того, щоб зупинитися, компанія принца зареготала ще сильніше.

— Ал, ти — красунчик! Ніхто так не може взути в порваний чобіт словами, як ти! Ти, справді, благородної крові! Оце королівське! Ти в яблучко попав! Прошив її сердечко наскрізь! — Сип сипав словесні перли вперемішку з диким сміхом.

Бернштейнівська компанія аж за животи хапалась від реготу.

— Не чіпайте її, — завищала Наташа.— Хіба у нас комунізм, що смієтеся з її віри в Бога? Вона найдобріша, найспівчутливіша, найвідповідальніша дівчина у школі! Вона ніколи так підло не робить, як ви! Ви — покидьки, Ваша величність Берні Підлий і його підлабузники. А ще, грамотії, ми запізнюємося на контрольну з фізики. Матвійка нас вб'є!

— Свята Марія та Господні угодники! Матвійка нас на шибеницю відправить! — писнув  Дімка Марченко.

 Дімка ще з сьомого класу страшенно боявся високої пишнотілої жінки, яка змушувала розв'язувати надскладні задачі й не давала на Арінку чи Мілу жодного бісика пустити! А як на учнів часом гаркне за шум в класі, то навіть у Ала й Сипа піджилки трусилися!

— Хто останній, той спокушає Святошу! — кинув клич Сип, і погнав в сторону школи. Хлопці кинулись за ним, залишивши далеко позаду Ліну й Наташу. Нарватися на гнів Юліанни Матвіївни ніхто з них не хотів.

Ал теж побіг, а потім зупинився. Обернувся. Там, за кількасот кроків Наташа заспокоювала Ліну.

— Пробач мене! Я так більше не буду,— швидко говорила Ната. — Я відведу  тебе додому!

— Матвіївна тебе не помилує. Йди…Я сама!

— Та ну тебе! Яка фізика, коли ті вилупки довели тебе до такого стану! Я вже їм! А от пропуск всесвітньої історії може обернутися для декого трагедією мінімум міжконтинентального масштабу!

Ліна намагалася усміхнутися. Душі було боляче, тому кутики губ ледве ворухнулись. Очі закрились, щоб не бачити, як той, хто розбив її рожеві мрії, повертається, щоб…

— Я не буду… не для того... щоб…Я…— Ала спаралізували дві сльозинки, що скотилися по блідих щічках Ліни.

— Чого тобі?— Ната накинулась з докорами на Бернштейна.

—Я .. Це… Мені…

— Це тобі й не світить! Ще слово із тієї опери, яку ви тут виспівували — не лише женило, а й голову відірву!

Ал здригнувся від сили її останніх слів. Взявши себе в руки, зробив два кроки до Ліни. Дивлячись благально Наташці в очі, попросив: