Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

Я часто зустрічав керівників, які розповіли мені, як радикально вони змінили свою манеру працювати того-таки дня, коли зрозуміли вислів Марка Аврелія. Замість кидатися навсібіч, не зваживши на сили, що їм протистояли, вони змирилися з тим, що від них не залежить, приділили більше уваги всьому іншому, сфокусувалися на стратегії, а не на волюнтаризмі, на діях із цими силами, а не на їхній справедливості. Багато людей мені зізналися, що цей метод має беззаперечну ефективність у торгових перемовинах. Якби мені дозволили розпитати про їхній досвід, про те, що допомогло їм розвинути стоїчну мудрість, здебільшого це була б поразка.

Протилежне до мудрості — це, звісно, неприйняття дійсності. Заперечувати поразку є слушним способом не здобути нічого корисного з неї. Мій досвід викладання в ліцеї підтверджує це щодня: учні заперечують свої помилки, сперечаючись із учителем, коли той робить якісь виправлення в домашньому завданні, або кладуть свою самостійну роботу з виправленнями відразу до наплічника, не аналізуючи зауваги, не зупиняючись на хибних відповідях. Замість того, щоб розглянути помилку, як прикрий момент, який треба відразу ж забути, ліпше навчімося її розглядати як шанс зупинитись у нашому швидкоплинному житті. Заперечення помилки — це відмова скористатися з можливості. Стоїчна мудрість нам пропонує натомість примирення з невдачею, яка є цілком природним явищем.

Згідно з Марком Аврелієм, космос — то є закритий світ, величезний «космічний вузол», у який заплетено усі сили всесвіту. Правління, як на нього, означає намагатись ініціювати політику цих космічних сил і людські замисли, відчуваючи себе частиною світової долі. Щоб діяти в умовах «того, що від нас залежить», треба грати з тими силами, які «від нас не залежать». З його погляду, політика зазнає краху, оскільки вона розбивається об сили космосу та сенс існування. Помилка чітко визначає реальність цих сил, і це визначення може бути вирішальним у нашому майбутньому успіху. Бути стоїком — це бути здатним на таку мудрість навіть тоді, коли щойно зазнав поразки: запитувати себе, що поразка ховає в собі в контексті буття. Варто розцінювати її як привілейовану зустріч із реальним, яка є частиною космосу, законів природи або правил ринку.

Під час фінального тенісного матчу Кубка Девіса17 Франція змагалась зі Швейцарією. Щоб виграти цей турнір, треба виграти три матчі з п’яти. Після програшу Ґаелю Монфісу Роджер Федерер традиційно відповідав на запитання журналіста. На той момент рахунок між Францією та Швейцарією був рівний. Роджер Федерер, який завжди дотримується принципу фейр-плей, почав із того, що захоплювався винятковою грою суперника. Потім він промовив одну фразу, на яку ніхто насправді не звернув уваги: «Я програв, але я дізнався те, що хотів дізнатися». Говорив він про себе, про поле, про швидкість, із якою відбивалися м’ячі, про реакцію публіки чи про свої фізичні здібності після травми? Ніхто не знає. Утім, він точно знайшов переваги у поразці, щоб «дізнатися те, що хотів дізнатися». Пізніше Федерер виграв два матчі, перший в одиночному розряді, другий у парі зі Станісласом Варвинкою. Таким чином Швейцарія перемогла Францію і виграла Кубок Девіса. Того ранку, почувши загадковий вислів Роджера Федерера, я зрозумів, що тенісист номер один у світі має стоїчний характер.

Нельсон Мандела, розповідаючи свою водночас трагічну і зразкову історію життя, сказав правильну річ: «Я ніколи не програю`: я або виграю`, або навчаюсь».

Якщо щодня ми хоч трохи намагатимемося перетворитися на стоїків, то наші помилки навчать нас більше не жалітися на почуття несправедливості. Марк Аврелій зустрічав завади й незгоди, як імператор. Для нього поразка не є справедливою чи несправедливою. Мудрість стоїків проповідує байдужість до людських почуттів. Сили всесвіту не є справедливими чи несправедливими: вони просто є. Треба з ними працювати, ба навіть грати з ними. Намагатися додати свої рухи до танцю із цими силами. Доля не є ні справедливою, ні несправедливою, оскільки вона не є людською долею, вона над усім цим. Справедливість і несправедливість — людські поняття. Скаржитися на реальність — це тікати, ховатись у суб’єктивних судженнях, які не мають жодного сенсу.

Навіть не вірячи у сили космосу чи в долю, ми можемо запозичити у стоїків ідею того, що почуття несправедливості нічого нам не дає. Навіть гірше: воно може сплутати наші дії з нашими реакціями. Ми маємо свободу нічого не змінювати в дійсності, у труднощах або у поразці; від почуття несправедливості немає жодної користі. Життя — це просто життя, і цього досить: йому не треба бути справедливим, щоби бути прожитим.

Терапевти, психологи і психоаналітики твердять, що пацієнтам стає краще, коли ті перестають думати про себе як про жертв несправедливості, коли вони починають сприймати життя таким, яким воно є, — «простим». «Просте» означає не тільки гірке та озлоблене, а й щедре на відповідальність і сміливість. Простота руйнується під впливом життєвих сил. Не лиш «отак просто: у мене навіть не було шансу», а й «отак просто: я роблю і долаю». Дійсність збудована просто: нам потрібна геть не найменша поразка, щоб набратися стоїчної сили прийняти те, що існує і не залежить від нас.

Рей Чарлз утратив зір у сім років, а маму — в п’ятнадцять. Перед цим від був свідком того, як його молодший брат потонув. «Я мав вибір: сісти на розі вулиці з білою тростиною і дерев’яною чашкою або зробити