Читати книгу - "Закохана В Диявола, Ксю Бадб "

Тільки повернувся, а встиг здивувати мене двічі за день. Чого ж такого я точно не очікувала. Але не скажу, що я не рада. Хто б був проти, якби йому подарували фірму, тим паче такого обсягу. Я знаю, скільки Ед розповідав про компанію, в якій він працює. Як він пишається, що його туди взяли, як він береже це місце. Для нього це, напевно, найважливіше, що може бути в житті. Тепер цей пацюк працюватиме на мене. І я спеціально його не звільнятиму. Зроблю все, щоб його життя перетворилося на пекло. 
Піднімаю свій телефон і розумію, що завтра в цього козла день народження.
- Що ж, у мене вже є навіть подарунок для такої події. - Завалююся на ліжко і просто дивлюся в стелю. Мені потрібно все гарно обдумати, перед тим, як зіпсувати життя. Не помічаю, як засинаю. Вночі прокидаюся від того, що поруч лежить Девід, який притискає мене до себе і знову щось говорить уві сні. По тому, як трясуться його руки і він важко дихає, розумію, що знову сниться кошмар. Повертаюся до нього обличчям та пробую розбудити, проводячи долонею по щоці. 
- Девіде, це просто сон. Все добре. - Чоловік не розкриває очі, але притягує мене ще ближче. Я цілую його в підборіддя, бо далі просто не дістаю. І він раптом прокидається і дивиться на мене. На мить я бачу в його очах страх. Зовсім не очікувала побачити щось подібне. 
- Девіде, тобі знову наснився кошмар. - Піднімаю на його очі, а він притискається лобом до мого. І ми лежимо мовчки. Просто кілька годин ми лежимо, дивлячись один на одного, не кажучи жодного слова. А потім засинаємо, так само залишаючись в обіймах.

Зранку прокидаюся в ліжку сама. 
- Блять, знову втік....- Добре, з цим розберуся пізніше. Я все-таки дізнаюся, чому пан Сореро щоразу від будь-яких моїх проявів ніжності тікає, наче я намагаюся вирвати йому печінку. Встаю, не поспішаючи йду в душ. Сьогодні потрібно зібратися і виглядати на всі 100. Хочу бути в образі великого боса, щоб розтоптувати Едварда дуже поступово, і робити це максимально боляче. Посміхаюся від цієї думки і починаю збиратися. Одягаю чорний діловий костюм, піджак і штани, чорні шпильки обов'язково, а також замість блузки яскраво-червоний корсет та підкреслюю обличчя червоними губами. Волосся збираю у високий хвіст.
— Ну що ж, так можна розбивати не тільки серця, а й долі колишніх наречених. 
Мене вже чекають охоронець та водій. Сідаю в авто і беру себе повністю в руки. Мені потрібно налаштуватися, зараз жодних думок, крім того, як яскраво з’явитися в офісі.
Заходжу у свій новий кабінет і за мною відразу заходить заступник.
- Доброго дня, пані Єлизавето. Ось усі документи, які вам необхідно вивчити, щоб дізнатися більше про справи вашої фірми. Чи бажаєте ви познайомитися з керівниками різних секторів?
"Саме цього я і бажа"
- Звісно, зберіть їх на обід. Я хочу особисто з кожним із них познайомитися.
А одному хочу плюнути в обличчя, але це лише думки. Він виходить, а я починаю переглядати документи. І розумію, що в принципі мало розуміюся на фінансах і в специфіці роботи цієї фірми. 
- Ну що ж, будемо з цим розбиратися поступово. Зараз на першому плані в мене помста Еду.Час проходить досить швидко, хоча я й намагаюся вдатися в справи — мені це майже не вдається. Тому вирішив випити чашку кави. 
По тому, що я запізнюся на 5 хвилин, розумію, що всі вже на місці зібралися. Перед дверима видихаю та заходжу. 
Мій заступник представляє мене колективу. Всі дружньо посміхаються, крім одного. Я бачу його обличчя відразу. Воно бліде, і на ньому перемішуються зневага, ненависть і страх.
— Доброго дня, рада вітати вас. Я Єлизавета. Тепер я ваш новий керівник. — Усі посміхаються. Заступник знайомить мене з кожним керівником сектору окремо. І коли доходить до Едварда, той забуває, що взагалі потрібно встати і хоча б щось сказати.
- Це Едвард. Керівник фінансового сектору. 
- Дуже приємно, Едварде.
- До речі, у нього сьогодні день народження. Я б не хотіла знати цієї інформації, але я її знаю і так. 
- Мої щирі вітання. Сподіваюся, що ми з вами будемо працювати довго і продуктивно. Посміхаюся так, що в чоловіка серце падає в п'яти. Розумію по тому, як він чіпляється за піджак і пробує щось сказати. Але навіть слово «дякую» видавити в нього не вдалося. 
Ну що ж, 1:0 на мою користь.

Покидаю офіс та їду до Девіда. По-перше, я ніколи там не була. Мені цікаво подивитися, як працює пан Сореро. А по-друге, що мені робити самій вдома? Мені хочеться розповісти йому про те, що тільки-но сталося. І як відреагував на це Ед. Можливо, спланувати якісь подальші дії. І тут до мене доходить думка — перша людина, якій я хочу все це розповісти, це Девід. Людина, яка виграла мене в карти у мого колишнього нареченого. Людина, яка мене провокує і бісить настільки, що іноді хочеться звернути йому шию. Але саме він не відвернувся від мене тоді, коли зі мною так вчинили близькі люди. Хоча це його взагалі не стосувалося. Він міг би спокійно використати свої 20 днів, і на цьому все б закінчилося. Але ні, в ньому є щось набагато більше, щось набагато глибше. Він намагається здаватися таким жорстоким, холодним, без емоцій.Десь глибоко в душі, я впевнена там палає вогонь з почуттів. І я обов'язково змушу цей вогонь вирватися назовні.
Але тільки я сідаю в машину, як з офісу вибігає Едвард і махає мені руками.
- Лізі! Лізі, зачекай! - Чоловік кричить, і я бачу, який він почервонілий.
- Невже біг за мною з останнього поверху? Зупиняюся та повертаюся до нього, охоронці відразу підходять ближче.
- Слухаю. І не Лізі, а пані Єлизавета, попрошу поважати свого нового керівника. - Він дивиться на мене так, що я не розумію в його очах жаль чи все-таки більше ненависть?
- Добре, пані Єлизавето, чи могли б ми з вами поговорити? - Не горю бажанням зараз спілкуватися з цим слимаком, тим паче після того, що я дізналася про нього і Вікі.
- Сподіваюся, це якесь робоче питання, бо я поспішаю. - Він підходить ближче, я виставляю руку вперед. - Будь ласка, тримайте дистанцію, мої слова змушують відступити на крок.
- Єлизавето, ти дуже змінилася. Я не знаю, що він з тобою зробив. - Блять, він зі мною зробив? Дійсно, це ж він мене програв у карти, а потім... трахнув мою подругу і трахав її періодично, навіть після того, як зробив мені пропозицію 
- Це все? - Він явно не очікував такої моєї реакції. А що він хотів почути? Сльози? Крики? 
- Ні, не все, Єлизавето, те, що сказала Вікі,-  неправда. - А історія стає дедалі цікавішою.
- Що саме? - Чоловік опускає очі в підлогу і видихає.
- Я ніколи з нею не спав. Так, вона багато разів до мене чіплялася. Але ні, у нас ніколи нічого не було. Одного разу я заснув п'яний у свого друга. Вона також була на тій вечірці і зробила те дурне фото. Це сталося задовго до того, як я зробив тоді пропозицію. Так, ми тоді зустрічалися, але між нами з Вікі нічого не було. Ти можеш мені не вірити, але я тобі не брешу. - Його погляд якийсь втомлений і, напевно, в ньому проскакує жаль. Я не повинна жаліти цього чоловіка, але мені щиро хочеться вірити, що справді він не спав з моєю подругою.
- Чому я повинна тобі вірити після того, що сталося? Після того, як ти мене спочатку програв у карти, а потім ще й обізвав шлюхою. - Чоловік підводить очі і дивиться на мене. 
- Вибач, Лізі, це було зопалу, коли Вікі сказала мені, що ти тепер його дружина, не стримався. Я тебе кохаю, досі кохаюся. Вірю, що в нас буде можливість з тобою все налагодити і все повернути Лізі, скажи мені, що в нас є шанс. - Він майже благає мене, а я не можу зрозуміти, невже цей чоловік настільки наївний і настільки відбитий, що після всього, що сталося, ми зможемо знову бути в нормальних відносинах?
- Цього ніколи не буде! Після того, що ти зробив, навіть якщо ти не спав з Вікі, я не зможу тобі довіряти. - Відвертаюся, але він знову хапає мене за руку.
- А йому ти, блять, віриш? Людині, яка своїх партнерів не просто знищує, а вбиває. Ти віриш цьому монстру? - висмикую руку і махаю охороні, щоб вони не підходили, інакше Ед уже б лежав обличчям у підлогу, а я не хочу зараз цих вистав.
- Так, йому я вірю! На відміну від тебе, він не приховує, який він є. - Повертаюся та сідаю в авто. У мене немає більше бажання говорити з цим чоловіком. Тільки що він упав нижче, ніж на саме дно у моїх очах.
Все-таки вирішую їхати до Девіда. Зараз настрій такий хреновий, що, можливо, декілька його тупих жартів і провокацій зможуть покращити моє самопочуття. А, можливо, покращить мій самопочуття, хороший секс. Від згадки про те, що було в нас на столі, у мене між ногами знову мокріє. 
Ми під'їжджаємо до офісу, і охоронці виходять за мною. Піднімаємося на поверх, доходжу до кабінету, мене зустрічає секретарка.
— Вам до кого? — Боже, яке тупе питання. Вона не бачить, що я стою перед кабінетом пана Сореро?
— Я до пана Сореро. Вона дивиться на мене так, наче я сказала, що щойно втопила кошенят. Жінка явно не рада мене бачити. Невже вона поклала око на пана Сореро?
— Вам призначено? Чи ви домовлялися про цю зустріч? — Мені так хотілося сказати, що я буду заходити, коли захочу, або просто пройти мовчки. Тим паче, що можу це зробити, зважаючи на мій настрій. Але я видихаю і відповідаю.
— Ні, але я думаю, пан Сореро не буде проти, якщо я зайду. — Жінка дивиться на мене, не звільняючи мені шлях.
— На жаль, пан Сореро приймає тільки за попередньою домовленістю. Я можу запропонувати вам вільний час, коли вас можуть прийняти. Моє терпіння вривається. І я з останніх сил намагаюся зберігати спокій. 
- Я зайду зараз. - Кажу це таким тоном, що очі жінки розширюються, і вона впадає в ступор. Користуюся моментом та заходжу в кабінет. Вона залітає за мною. 
- Пане Сореро, я казала їй, що ви... - Девід за столом піднімає голову і дивиться на мене. 
- Можеш вийти. - Він махає секретарці, і та швиденько виходить з кабінету. 
- Не очікував тебе тут побачити.
Проходжу до нього та сідаю на кут стола. 
- Закінчила з роботою і вирішила подивитися, чим займається пан Сореро. - Розстібаю єдиний ґудзик піджака та повертаюся до Девіда. 
- Чи, можливо, ви були настільки зайняті, що зараз потрібно записуватися? - Він переводить погляд на мій оголений живіт, а потім піднімає його до бюста. 
- Подивлюся в графіку, коли зможу вас прийняти. - Спостерігаю за чоловіком і бачу, як його погляд темніє. Ну що ж, саме на це я і розраховувала.
Але не встигаємо перейти до найцікавішої частини, як у Девіда дзвонить телефон і він, дивлячись на ім'я, що світиться на екрані, одразу бере трубку. Відходить до вікна, і я чую по стурбованому голосу, що щось сталося. Коли чоловік закінчує розмову, підходить до мене та завмирає на відстані кількох сантиметрів. Піднімаю голову та дивлюся йому в очі. 
- Девіде, щось трапилося? - ця фраза в нашому теперішньому спільному житті звучить занадто часто. 
- Так, янголятко, сталося дещо піздець, яке хуйове. Я мушу їхати. - Він цілує мене в лоб та виходить, не пояснюючи, що такого йому сказали.
А я залишаюся знову з купою питань, збудженням, бажанням звернути Девіду шию та тривогою, яка розростається з кожною хвилиною...