Читати книгу - "Закохана В Диявола, Ксю Бадб "

Тікаю з власного дома, як хлопчик, який нашкодив, а тепер боїться отримати звіздюлєй від батьків. Але по-іншому не можу. Думки, які з'являються в моїй голові, не мають права там бути. Я не повинен взагалі думати про Ліз, а тим паче про те, що я зараз думаю. Це дійсно була помилка забрати її в того мудака Еда. Хоча ні, не було це помилкою. Я розумію, що жінка була б з ним нещаслива. Вийшла б заміж за такого придурка, який зраджував їй з її подруги. 
- Блядь, тебе це не повинно хвилювати. - Б'ю руками об кермо. Я вибіг з будинку і сів в авто. До поїздки на офіс залишилася ще година, але я не міг більше заходитися з нею поруч. Тільки через те, що боявся наробити дурниць. І був занадто близько до цього. 
Той момент, коли вона поцілувала мене в ніс. Такий невинний рух після того, що між нами було, не могло б означати нічого. Але для мене він значив занадто багато. Вона не начебто пробила останній шар броні, який  захищав все, що є глибоко в душі. 
Такі, як я, не закохуються. 
Такі, як я, не мають теплих почуттів. 
Нам не можна це з багатьох причин. 
Одна з них – це те, що люди, які стають нам близькі, можуть стати зброєю, використаною проти нас. 
А я не хочу ні мати слабкості, ні щоб Ліз загрожувала небезпека. Тому мені потрібно позбавитися від неї якнайшвидше. Не дивлячись на те, що в нас ще залишається 20 днів. І ми могли б їх провести доволі чудово, так, як я собі планував, але ні. Все йде не за планами. Тому я допоможу їй розібратися з недонареченим та колишньою подругою і на цьому все. Відпущу дівчину, щоб вона навіть не думала до мене повертатися. Хоча я сумніваюся, що вона цього захоче.

Приїжджаю на офіс та викликаю слово помічника. 
- Мені потрібно дізнатися, де працює ось ця людина. - Показую фотографію Еда. - І те, хто володіє цією фірмою. 
Мені подобається, що мої працівники не ставлять зайвих питань. Вони просто роблять те, що їм наказують. Поки чекаю відповіді, я поринаю в документи. Але думки все одно повертаються до ранку і до того, що я побачив в очах жінки. Те, що не бачив ніколи нікому. В мене було сотні жінок за мої 35 років. Але жодна не дивилась на мене так, як ця дівчинка, яку я просто не зовсім чесним шляхом притягнув у свій будинок. Вона дивилась на мене так, наче я вартий чогось.
- Пане Сореро. - з думок мене вириває помічник, який заходить в кабінет. - Ми все дізналися, ось контакти, що накажете робити. 
І в мене в цей момент виникає план. План, який повинен спрацювати на 100% і точно здивує жінку. Я розповідаю все, що повинен зробити мій помічник. Він знову не задає зайвих питань та виходить. А я намагаюся все-таки поринути в роботу. Не дивлячись на те, що моя поїздка завершилась не так, як планувалося, все-таки є речі, які мені вдалося змінити, і це вже гарні показники. Все інше попереду, а отже, є над чим працювати.

Підвечір повертаюся додому і розумію, що Єлизавети ніде нема. Дзвоню охоронцям, які повинні бути з нею. 
- Де ви зараз знаходитесь? - Вони диктують мені адресу, і я повертаюсь до авто. Жінка поїхала, навіть нічого не сказавши мені. Приїжджаю, застаю її на площадці для стрільби. Вона якраз повернулася змінювати зброю. 
- Не очікувала тебе тут побачити. - дивиться на мене, перезаряджаючи пістолет. 
- Можу сказати і про тебе те саме. Як давно ти стріляєш? Чи може тебе навчити? - посміхаюсь, розумію, що вчити її точно не потрібно. Мені охоронці ще минулого разу показали її результати, і я був дуже приємно здивований. 
- Хіба що можу я тебе навчити? - Вона посміхається і повертається на площадку. Я вирішив їй не заважати. Після того, як Лізі нарешті заспокоїлася та поклала зброю, підходить до мене. 
- Ну то як тобі? - Помічаю, що із 10 вистрілів 8 в десятку. 
- А 2? Що не вийшло? - Жінка закатує очі і дивиться на мене. 
- Ти збив. Не можу, коли в мою спину хтось дивиться. - Посміхається ще ширше. 
- Може, вип'ємо кави чи чогось міцнішого? Жінка знову переводить на мене погляд і дуже довго дивиться на кажучи ні слова. 
- Щоб ти знову втік так, як і вранці? - не зовсім розумію. Я трішечки не очікувався від неї цю фразу, тому збентежений, особливо її тоном. 
- Я від тебе не тікав, просто пішов в душ. Намагаюся зберігати спокійну інтонацію.
- Саме так. Так я тобі і повірила. Ти просто пішов в душ, а потім втік за столу, навіть не попрощавшись. Великий пан Сореро накивав п'ятками, як кролик, якого налякали.- Вона приходить повз та направляється до авто. 
- Ти їдеш додому чи ні? - Слідую за жінкою мовчки. Мені немає, що їй відповісти. А фраза "ти їдеш додому" взагалі, для мене стало приголомшливою. Вона запрошує мене до мого ж дому. Класно. Десять днів і ця жінка відчуває себе хазяйкою в моєму домі, в моєму житті. Ну от що мені з нею робити?
По приїзду до дому, Лізі відразу зникає у ванній. А я йду в кабінет. По-перше, думаю, як правильно повідомити їй інформацію про роботу її колишнього. А по-друге, потрібно трішечки триматись на відстані від цієї жінки. Бо чомусь, коли ми довго знаходимось поруч, я втрачаю будь-який здоровий глузд. Та мені це не вдається, тому що ця невгомонна жінка заходить в самому рушнику до мене в кабінет, навіть не стукаючи. 
- А стукати тебе не навчили, янголятко. - ковзаю поглядом по її ще вологому тілу. 
- Вчили, але не для тебе. - проходить та опирається руками на стіл, дивлячись мені прямо в очі. 
- Ти щось хочеш сказати? - Вона закусує губу, від чого я відразу відчуваю напруження в паху
- У мене є дещо тобі сказати. - ковзає поглядом по моєму обличчі і легко посміхається, піднімає свою руку і спускає рушник. 
- Пане Сореро ви обіцяли мене трахнути прямо на цьому столі? - жінка досі дивиться мені очі, а я не спроможний себе стримати, обходжу стіл та протискаю її грудьми до нього. Прокладаю доріжку поцілунків по її хребту, від чого вона вигинається назустріч мені. Розстібаю штани та вхожу в неї миттєво. Лізі видає крик, від якого могли б лопнути вікна. Я даю їй ляпас по стегну, від чого жінка незадоволено повертається на мене. Вхожу ще пару разів, прискорюючи темп, і після цього вона вже не може говорити. Чіпляючись руками за інший край столу,  чи то стогне, чи то кричить, а мене від цієї картини всього обдає жаром. Розумію, що надовго мене не вистачить, тому проковзую рукою під її животом та починаю натискати на клітор. Помічаю, як тіло жінки напружується ще більше, і в один момент вона отримує розрядку. І я, не встигнувши витягнути, закінчую прямо в неї. 
- Ох, блядь... - гарчу про себе, але оргазм наскільки сильний, що нездатний зараз навіть злитися на себе і сварити. Потрібно буквально декілька хвилин, щоб вона зрозуміла, що витікає по її внутрішній стороні стегна. Лізі повертається на мене і дивиться таким поглядом, що якби вона вміла очима запалювати, то я б вже палав.
- Значить ти вирішив, що я не просто стану твоєю дружиною, а й матір'ю твоїх дітей? - Голос звучить занадто лукаво і не наскільки злісно, як я сподівався. 
-А коли я сказав, що хочу, щоб ти була моєю дружиною? - стараюся взяти себе в руки, застібаючи штани. 
- Ну, напевно тоді, коли твій охоронець назвав мене твоєю дружиною при моїй колишній подрузі. - Вона посміхається та піднімає рушник.                   - Ну що ж, якщо ж уже ти будеш моєю дружиною, то думаю, спадкоємець імперії Сореро не завадить. - Жінка повертається на мене і в очах її бачу питання. Звісно, я не планував мати ніяких дітей зараз. Тим паче від жінки на 14 років від мене молодшої. Якби ще трішки вона б сама годилася мені в діти. Від цієї думки стає смішно. Я не хочу уявляти картини, які зараз замальовуються в моїй голові. Вона йде до виходу і я не розумію, чому вона наскільки спокійна. Перед самими дверима Лізі повертається. 
- Добре пане Сореро, що хоча б моя голова мислить логічно. І що я до сьогоднішнього дня вживаю протизаплідні. - виходить, а я відчуваю образу. Не розумію, чому. Навпаки, дуже круто, що жінка не завагітніє від мене. І найближчим часом ми зможемо розійтись, взагалі забувши про ці дні. Глибоко в середині у мене зароджується якийсь клубочок. Я відчуваю сум і злість через те, що вона п'є протизаплідні. 
- Блять, Девіде, візьми себе в руки. - наливаю віскі та випиваю одним ковтком. Виходжу за жінкою в спальню та не знаходжу її. 

Лізі сидить за обіднім столом та насолоджуються чаєм. 
- Ти хочеш трахнути мене ще й на цьому столі? Жінка піднімає погляд, на ній, одягнута моя футболка. І я так розумію, під нею немає нічого. 
- Все можливо, янголятко, але спочатку до справи. - кладу перед нею теку з документами і сідаю на стілець напроти. 
- Що це таке? - вона відкриває теку і її очі ростуть від подиву. Саме такої реакції я й очікував. 
- Це... Девіде, що це? - посміхаюся та забираю в неї чашку, щоб надпити чаю. 
- Все, що ти просила. Доступ до роботи Еда. Звісно, вона просила трошки не це, але щоб побачити такий вираз і хоч мінімальне збентеження – це того вартувало.
- Це зовсім не те, що я просила. Ти що, купив його фірму і оформив її на мене? - жінка знаходиться в такому шоці, що навіть слова з її рота вилітають якось глухо. І вона знову перевіряє документи, начебто намагаючись знайти там якусь помилку. 
- Саме так, Лізі, тепер ти власниця фірми, на якій працює твій недонаречений. Можеш робити з ним і з фірмою все, що забажаєш. Скажімо так, це мій тобі подарунок. - вона дивиться на мене, примружуючи очі. 
- Подарунок за що? За секс? - Мені стає смішно від того, що жінка вважає, що я вирішив розплатитися з неї за секс, але вирішую пограти в цю гру. 
- Ну, можна сказати і так. Це оплата за проведені дні зі мною. - Лізі відкидається на стілець, та тре перенісся. 
- Не думала, що я така дорога проститутка. - Від цього ми обоє зриваємося сміхом. Приблизно якоїсь такої реакції я і очікував від Єлизавети на свої жарти. Вона хоч іноді ведеться на провокації, але ніколи не сприймає їх серйозно. Можливо, саме тому на цю жінку я дивлюся зовсім інакше. Вона не ображається, хоча і злиться. Вона грає зі мною в мої ігри і дуже часто бере гору в цих іграх. Мені подобається те, як вона на все гостро реагує. Мені подобається, як вона провокує мене. Мені подобається її запальний характер та неймовірне вогняне волосся.
- Блядь, Девіде, ні, ні, ще раз ні. - Подумки змушую себе забути і навіть не торкатися наступної думки, яка виникає в голові. Цього ніколи не буде. Я просто не зможу, і їй це не потрібно. Вона повинна жити своє життя, як всі дівчата в її віці, а не залежати від настроїв моїх конкурентів та ситуацій в моєму житті.
Жінка встає та підходить до мене, якраз в той момент, коли я заперечую будь-які думки про наше спільне майбутнє. 
- Дякую, Девіде. - нахиляється і цілує мене в губи. Я миттєво притягую її до себе та саджу на коліна. Вона цілує так, як ніколи не цілувала. І я розумію, що справа навіть не в тому, що я подарував їй фірму. Річ у тому, що я турбуюся про неї в ті моменти, коли інші її вирішили покинути. 
- Завжди, будь ласка, янголятко. - на хвилинку відлипаю від її губ та дивлюся в очі. Помічаю новий азарт, який з'являється в її погляді. 
-Ти мені можеш віддячити і іншим способом. - На обличчя повертається її спокусливо-хитра посмішка. Миттєво ковзає оком до мого члена, який від декількох рухів жінки тверде за лічені секунди. 
- Я подумаю над цим. - чмока мене в губи та опускається на коліна між моїми ногами. Я зовсім не це собі уявляв, але відмовлятися точно не буду. Поки жінка розстібає мені ремінь та вивільняє мій член, помічаю, як вона декілька раз облизує губу. Думаю, це сподобається нам обом. По тілу пробігають мурашки. Я не встигаю нічого сказати, коли моя головка опиняється в неї роті. 
- Блядь....- майже гарчу від цих відчуттів, бо ніколи такого раніше не відчував. І ні, не тому, що мені ніколи не робили мінет. Просто ця жінка навіть тут, навіть в цьому найкраща. Вона піднімає голову та проводить декілька разів рукою по всій довжині. А потім язиком робить кругові рухи навколо головки, опускаючись нижче по шву зовнішньої сторони. Я вчіпаюся в стіл, щоб не хапатися за її голову. Та коли вона бере його повністю, я не витримую. Беру за потилицю, і починаю рухатися, майже трахаючи в рота. Вона не перечить. Тому я більше не стримуюся. Ще декілька рухів. І в мене два варіанти. Але я не встигаю подумати, коли закінчую прямо в її рота. Жінка піднімає очі на мене і показово ковтає. Потім облизує губи, встає, та нахиляється до мого вуха.
- Дякую пане Сореро за таку допомогу. - Вона йде по сходах в спальню, а я сиджу з розумінням того, що цю жінку з свого життя я більше ніколи не відпущу....