Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

Вечір пройшов для мого психологічного здоров'я вельми сприятливо. Мої думки очистилися від непотрібних роздумів, а також прибралася тривожність, яка невідомо звідки взялася ще вдень. Для вдалого завершення цього дня залишалося лише благополучно відійти до сну, що я і мав намір зробити, щойно прочитаю поточний розділ книги до кінця.

Нараз я знову згадав і про загадковий конверт, що все ще зберігався в кишені мого піджака. Згадав я про це зовсім випадково завдяки закладці, яку я вклав у книжку, коли завершив читання – я завжди користувався лише однією закладкою, і нею довгі роки слугувала вітальна листівка, надіслана кимось мені поштою колись ще в незапам'ятні часи.

Розуміючи, що моя голова знову починає заповнюватися потоком поганих думок, я помітив, що дихати мені стає важче з кожним вдихом, немовби мій організм поступово втрачає цей вроджений рефлекс і переходить на свідому роботу легенями. Так я зробив кілька доволі гучних і глибоких вдихів, проте це неочікувано допомогло мені заспокоїтися і почати мислити раціонально.

Я неспішно підвівся й акуратно, наскільки дозволяла моя отьмарена алкоголем свідомість, прослідував до вішалки, де від учорашнього вечора перебував мій піджак. Мої логічні умовиводи дійшли одного єдиного висновку, як покінчити з тією вигаданою таємничістю, що її породила моя ж виснажена роботою фантазія, і наділила нею найзвичайнісінький конверт, що вирізнявся з-поміж решти кореспонденції лише тим, що виявився порожнім.

Витягнувши з кишені злощасний конверт, у мерехтливому світлі каміна я ще раз кинув на нього свій зацікавлений погляд – на ньому все ще чітко значився відправником театр "Акт гранде", виведений витіюватим почерком. Чи була знову викликана ця оптична ілюзія відсутністю належного відпочинку, чи цього разу це була заслуга самонавіювання, посилена впливом випитого алкоголю, я не міг точно сказати, але тепер це питання було мені абсолютно байдуже, оскільки, підійшовши ближче до каміна, я кинув конверт у вогонь. Лише коли його завзято охопило яскраве полум'я, я зрозумів, що так і не встиг подивитися сам, що ж лежало там усередині.

Конверт згорів досить швидко, яскраве полум'я зникло, і я вже було вирішив розпочати підготовку до сну, коли раптово звернув увагу, що вміст конверта так і залишився лежати на палаючих дровах недоторканим. На перший погляд це був якийсь документ – на ньому виднілися написи, які, однак, через язики полум'я, що оточили його, але не завдавали йому абсолютно ніякої шкоди, неможливо було прочитати.

Заворожений я якийсь час стояв, схилившись над каміном, не відводячи погляду від нез'ясовного феномена, доки невдовзі моє обличчя вже не почало свербіти від жару. Коли ж я випростався, то ненароком зачепив стійку з приладдям для каміна, що налякала мене своїм різким дзенькотом, однак водночас навіяла мені слушну ідею.

Я потягнувся по щипці, і ними обережно дістав із каміна таємничий документ, на якому не виявилося ані найменшого сліду від вогню. Ба більше, з побоюванням доторкнувшись до нього, я впевнився, що він навіть анітрохи не нагрівся, начебто я щойно дістав його з кишені піджака.

З трепетом я підніс його до своїх очей і жахнувся – я тримав у руках квиток на виставу.

Він був виготовлений зі щільного текстурного паперу бежевого відтінку. Мої пальці відразу відчули тиснення, яким була виконана візерункова віньєтка, що обрамляла краї квитка. У верхній його частині у той самий спосіб були зображені маски театральних муз Талії і Мельпомени. Елегантним почерком на квитку було виведено "Театр "Акт гранде" запрошує вас відвідати незабутню виставу"; трохи нижче, якраз у центрі квитка, була вказана назва самої вистави – "Під склепінням золотого ув'язнення". У нижньому правому куті значилося: "Партер, 6 ряд, місце 17". Вистава має відбутися завтра о дев'ятій вечора.

Я не вірив своїм очам, що справді бачу все це, і тут же перечитав написане вдруге. Сівши за письмовий стіл і знову прихопивши з собою пляшку, яку відклав назад у сервант ще деякий час тому, я з цікавістю взявся розглядати квиток, задумливо перегортаючи й вивчаючи його в м'якому світлі настільної лампи, доки досить скоро годинник не сповістив мене про настання опівночі. За весь цей час я вже став достатньо сп'янілим, щоб наді мною мали вплив хоч якісь суперечливі думки, які не давали мені спокою вдень, а тому я з добродушною посмішкою та благоговінням продовжував дивитися на запрошення до театру. Навіть якщо це все насправді була гра моєї перевтомленої уяви, я із задоволенням вірив у це марево.

Повіки потроху важчали, сонливість, що наростала, впевнено опановувала мною – саме час переміщатися до спальні, щоб не заснути просто за робочим столом, що в роки моєї творчої плідності було доволі частим явищем. Однак сьогоднішній день разюче вирізнявся з-поміж інших емоційно виснажливих, які мені вдавалося переживати раніше, а головне – не був пов'язаний із творчим процесом, тож у мене не виникало жодного бажання якомога більше перешкоджати його завершенню. Моїх сил, що залишилися, вистачило лише для того, щоб прослідувати в спальню і вкластися спати. Незважаючи на легке запаморочення від випитого понад міру, я доволі швидко і міцно заснув під віддалене ледь чутне потріскування вогню в каміні, який я так і не погасив.

Прокинувшись ближче до полудня не без відчутних наслідків вечірнього зловживання алкоголем, я швидко зібрався і поспішив на роботу, нехай ще миті тому, при важкому пробудженні, твердо вирішив нікуди навіть сьогодні не виходити. Моє рішення швидко змінилося, щойно я виявив, що побачені вчорашнім вечором написи на квитку зовсім не були плодом моєї уяви – вони й зараз були на своєму місці, закликаючи мене відвідати виставу, що має відбутися вже сьогодні ввечері.