Читати книгу - "Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Яких ситуаціях? — запитала вона, вражена думкою, що, можливо, таких, як вона, у нього багато. Дівчина в кожному порту.
— Таких, як прощання. Я звик бути сам. І звик до твоєї компанії. Але перехід від одного до іншого змушує мене нервувати.
— Тоді я полегшу тобі життя. Я просто піду. Зараз. — Вона різко повернулася й попрямувала від нього.
— Ізабель! Ізабель, постривай! — Він, наздогнавши дівчину, схопив її за руку. — Я не хочу, щоб ти так просто пішла. І я виконаю твоє бажання, я сумуватиму за тобою. З тобою… з тобою так добре.
— Тоді візьми мене на Янус.
— Що? Ти хочеш роздивитися там?
— Ні. Жити там.
Чоловік розсміявся.
— Боже, дивні в тебе інколи жарти.
— Я серйозно.
— Це неможливо, — промовив Том, хоча щось в її погляді говорило йому про те, що таки можливо.
— Чому ні?
— Існують сотні причин. Перше, що спадає мені на думку, — єдина жінка, якій дозволять перебувати на Янусі, — це дружина доглядача.
Вона нічого не сказала, тому він трохи схилив голову, наче це допомагало йому зрозуміти.
— То одружись зі мною!
Він кліпнув.
— Ізі, я майже не знаю тебе! Крім того, ми ж навіть… Ми ж ніколи навіть не цілувались, врешті-решт.
— Нарешті! — сказала вона, ніби розв’язок був очевидним як Божий день.
Вона стала навшпиньки і прихилила його голову до себе. Перш ніж він зрозумів, що відбувається, Ізабель невміло, однак гаряче поцілувала його. Він відсторонився від неї.
— Це небезпечна гра, Ізабель. Не можна ні з того ні з сього цілувати хлопців, якщо це несерйозно.
— Але це серйозно.
Том подивився на неї. В очах Ізабель сяяв виклик, а її маленьке підборіддя трималося гордо. Варто лише переступити цю межу — і хтозна, до чого все приведе? От чорт! До біса гарну поведінку! Досить правильних учинків! Вродлива дівчина благала поцілувати її, сонце сіло, відпустка минула, а завтра в цей час він буде в якомусь Богом занехаяному місці посередині океану. Він взяв її обличчя у свої руки й, низько схилившись, промовив: «Це потрібно робити отак», — і повільно поцілував її, зупинивши час. Том не міг пригадати, щоб якийсь інший поцілунок примусив його так почуватися.
Нарешті він відступив і відвів пасмо волосся з її очей.
— Краще відведу тебе додому, поки твої батьки не звернулись у поліцію. — Том пригорнув її, і вони пішли по піску.
— Я говорила серйозно, знаєш… про одруження.
— У тебе, напевно, солома в голові, якщо хочеш вийти за мене заміж, Ізі. Доглядачі маяків багато не заробляють. І бути дружиною доглядача — справа не з легких.
— Томе, я знаю, чого хочу.
Він зупинився.
— Розумієш, мені б не хотілося здатися зверхнім, Ізабель, але ти значно молодша за мене. Мені невдовзі виповниться двадцять вісім. І я гадаю, у тебе було небагато хлопців. — Після поцілунку він міг битися об заклад, що в неї не було жодного.
— А це тут до чого?
— Просто не заплутайся між справжнім коханням та першим захопленням. Добре все обдумай. Можу закластися на будь-що — через рік ти навіть імені мого не пам’ятатимеш.
— Поживемо — побачимо, — сказала вона і знову потягнулася до нього за поцілунком.
Розділ 6
Ясного сонячного дня здавалося, що Янус ніби спинається на пальчики: присягаюсь, інколи він набагато вищий, і не тому, що прибувають і відступають хвилі. Він може зникати в зливах, замаскований, наче богиня з грецьких міфів. Або ховатися в морських туманах — теплому повітрі, важкому під вагою кристалів солі, котрі перешкоджають проходженню світла. Якщо трапляються лісові пожежі, дим доходить навіть сюди, несучи густий липкий попіл, який надає заходу сонця насиченого багряно-золотого відтінку та покриває світлову камеру шаром бруду. Через це острів потребує найсильнішого, найяскравішого світла маяка.
З галереї обрій простягається на сорок миль. Томові здається неймовірним, що такий безмежний простір міг існувати в той самий час, як люди билися за кожен клаптик землі, лише кілька років тому, коли чоловіки віддавали своє життя заради того, щоб назвати кілька замулених ярдів «нашими», а не «їхніми» і щоб їх відібрали наступного ж дня. Мабуть, та сама одержимість усе маркувати змусила картографів розділити цей водний простір на два океани, хоча й неможливо доторкнутися до точного місця, у якому стають різними їхні течії. Поділ. Маркування. Пошук відмінностей. Деякі речі не змінюються.
На Янусі говорити немає потреби. Том міг місяцями жити, не чуючи власного голосу. Він знав деяких доглядачів, котрі взяли собі за правило співати, так само як заводять мотор, щоб переконатися, що він іще працює. Але Том у тиші вбачав свободу. Він слухав вітер. Він спостерігав за дрібними деталями життя на острові.
Час від часу, наче принесений легким вітерцем, спогад про поцілунок Ізабель, дотик її шкіри та м’якість тіла дівчини виринав у його свідомості. І він думав про роки, коли просто не міг уявити, що така річ існує. Саме перебування поряд із нею змушувало його почуватися якимось чистішим, оновленим. Проте відчуття повертало його в темряву, назад у галереї пораненої плоті й покручених кінцівок. Розібратися в цьому було справжнім викликом. Свідчити про смерть, не зламавшись під її вагою. Немає пояснення тому, що він усе ще живий, не покалічений. Раптом Том зрозумів, що плаче. Він плакав за чоловіками, яких косила смерть праворуч і ліворуч від нього, а ним просто гидувала. Він плакав за чоловіками, котрих він убив.
На маяку звітували про кожен Божий день. Робили записи у вахтовому журналі, доповідали про те, що відбувалося, надаючи докази того, що життя триває. З часом, коли тіні починали розчинятися в чистому повітрі Януса, Том наважувався думати про майбутнє — про те, на що він не міг сподіватися роками.
Там, у його думках, Ізабель, усміхнена всупереч усьому, ненаситно зацікавлена у світі навколо неї і готова до будь-яких подій. Порада капітана Ґезлака відлунювалася в його пам’яті тоді, коли він ішов до дерев’яної повітки. Вибравши шматок евкаліптового кореня, чоловік поніс його в майстерню.
Янус Рок,
15 березня 1921 року
Люба Ізабель!
Сподіваюсь, у тебе все гаразд. У мене все добре. Мені тут подобається. Можливо, це звучить дивно, але так і є насправді. Тиша
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман», після закриття браузера.
