Читати книгу - "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"

– Як взагалі можна було, за весь час ваших уроків, не осідлати такого красунчика? – видаю як є, раз між ними немає романтичних стосунків.  

– Господи Аделіно, – сплескує руками подруга, підіймається з крісла і закриває двері. – Чула б зараз твої слова Марія Анатоліївна, вимила б тобі рот з милом, не дивлячись на твій вік.

– Але вона не чує, – показую подрузі язика та підводжусь з ліжка, щоб переодягнутись. – А ти так і не відповіла.

– Так в чому справа?! Денис Вікторович вільний від вигаданої тобою ж подружки, тобто мене, а це означає, що у тебе є всі шанси зробити з ним те, чого душа бажає.

– Нііі, – протягую вже з ванної кімнати. – Він звісно красунчик і в бізнесі жвавий, але як на мене, трохи скутий, – безбожну брешу, користуючись можливістю, що подруга мене не бачить. 

Дивлюсь на своє відображення в дзеркалі, де мої щоки покриваються рум'янцем. Серйозно? Від однієї згадки про вільного Коваленка?

Більше ми з ним не побачимось, але ж мені ніхто не забороняє використовувати красунчика у свої еротичних фантазіях. Коли я думала, що у нього з подругою романтичні стосунки, то я забороняла собі роздивлятись його, як чоловіка для інтрижки або як особу для оздоровчого сексу, але у світі нових подій, він буде ще деякий час крутитись в моїй голові, коли я буду сама, в ліжку і скоріше за все перед сном.

Плескаю в лице холодною водою, приводячи себе до тями, чищу зуби та вдягаю домашній костюм. Попереду кава та детальна розповідь самих перемовин, за якою і прийшла Софія. Мені б теж було цікаво, як впорався мій учень з першим викликом, тому не змушую подругу чекати й ми спускаємось на кухню. 

– Доброго ранку, – цілую маму у щоку і сідаю за стіл, де вже парує чашка з кавою для мене та чаєм для Софії, а на тарілці ніжаться рум'яні та пухкі сирники полити малиновим джемом. Все, як я люблю.

Такі недільні сніданки, чи не єдиний жирний плюс проживання з батьками, але заради нього я готова терпіти всі мамині настанови та втручання в моє особисте життя. І я вже нутром відчуваю, що лекція під назвою “Непутяща дочка” вже завантажується в маминому мозку.

– Як твої справи, Софійка? – запитує мама у подруги.

Я знаю, що їй цікаво, але вона так робить кожного разу, щоб потім перевести розмову в інший бік. В той, де в порівнянні з чудовою подругою, якою вона до речі і є, я невдячна дочка, що не хоче приймати участь у родинному бізнесі, придумала собі проблеми у вигляді відкриття студії та ще й на додачу ризикує залишитись старою дівою.

– Та все добре, Марія Анатоліївна. Нічого не міняється, дім, робота, дім. Ось хоч Аделіну упіймала на вихідних, а то вже скучила за нею, – ніжно усміхається, повертаючись до мене. Ну от навіщо ти це сказала? Зараз почнеться…три, два, один…

– От от, я її теж не бачу по кілька днів поспіль, а ми в одному будинку мешкаємо, – бідкається мама. –  Позавчора десь вешталась до ночі, вчора весь день вдома не було і хоч би словом матері обмовилась. Ще й злиться, коли питаю. Я переживаю, а вона мені не вірить. 

– Та то вона на моє про…

– Може тому, що я вже доросла? – кажу з набитим ротом, перебиваючи подругу, поки вона своїми уточненнями, де саме мене носило до ночі, не відкрила новий портал з маминих запитань. 

– От як заміж вийдеш, тоді і станеш дорослою. Потім нехай у твого чоловіка голова болить, – виговорившись, знімає з себе фартух з ажурними оборочками, прощається з Софією, цілує мене у щоку і виходить з кухні.

Я ніколи не злюсь на її слова, ну крім тих, що стосуються танців, мабуть, це єдине, що зачіпає мене. Їх з батьком впевненість в тому, що у мене нічого не вийде ображає. І якщо тато просто мовчить, даючи мені змогу перевірити свої сили, то мама не упускає жодної можливості нагадати, де і на кого я навчалась і як пускаю по вітру свій талант фінансиста. Якби цей талант у мене дійсно був, то на моєму рахунку було б значно більше коштів, ніж я маю зараз. 

– Чому ти не дала мені вставити слово? Якби вона знала, що це через мене тобі довелося допізна працювати, вона б так не сердилась.

– Ти така наївна, подружко, – кажу сміючись. – Своїми словами ти б відкрила скриньку Пандори.

– Чому? – щиро не розуміє вона.

– Не думаю, що мама б заспокоїлась, якби дізналась, що я провела вечір з чотирма малознайомими чоловіками в сауні, – граю бровами і загадково посміхаюсь.

– Що?

Софія закриває долонею рот, але чай, який вона не встигла проковтнути, тече через ніс і вона закашлюється. Її переляканий погляд, вартий тисячі слів. Господи, не перестаю дивуватись наївності та довірливості своєї подруги. Стовідсотково, вона вже уявила найгірше, а саме, оргію зі мною та банними віниками в головній ролі. І хто я така, щоб засмучувати подругу? Поки вона витирає стіл, я вже вигадую для неї альтернативний варіант того, як я провела п'ятничний вечір. І це буде моя маленька помста за її шантаж.