Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

вервицях, щоб переконатися, що завдяки їхнім молитвам душа бідолашного дона Клементе, якого Бог прирік на блукання голим по дому як покарання за те, що він перелякав їх своїм соромом, нарешті одягнеться, і що Бог пробачить клерика, якщо стільки-то старих прочитають стільки-то молитов, що Він у Своїй Милості погодиться поступово вертати йому вбрання, щоб той увійшов у Царство Боже одягненим. А поки він змушений блукати будинком, аби нагадувати старим, що за нього треба молитися, бо в такий спосіб Бог вертає йому черевики, сутану, труси, так, труси найперше. Кажуть, що вже давно дон Клементе обов’язково являється в шкарпетках і футболці. Хоча б так. Логічно, що труси будуть останнім, чим обдарує його Господь. Хай би вони були довгі — моляться старі. І фланелеві, на зиму. Бурмотіння їхніх надвечірніх молитов заповнює будинок дзизчанням комах, яким дане завдання ткати нитки для цих трусів, а голий дон Клементе зненацька нападає в темряві на чергову стару, яка задумалася про щось своє.

4

Рита ніколи не бачила крові на трусах Ірис. Та сама їх прала. Бідолашне дівчатко без матері. На холоді в неї пухли і багряніли руки. А щодо крові — жодної крові.

Вона зачинилася разом із нею в кімнаті, щоб допитати її. У тебе ніколи не було крові? Ха, ви думаєте, я звичайнісіньке мале дівчисько, не більше, але ні, я жінка, у мене регулярно йде місячне і з мене щедро тече кров, я єдина сирітка, у якої йде місячне, всі решта — маленькі дівчатка, а тому мені з ними нудно… Просто коли в мене йде кров, я сама перу свої труси, щоб не завдавати вам труднощів, адже ви завжди така добра до мене, сеньйоро Рито.

Рита не вірила жодному її слову, вона занадто добре її знала: чистухою Ірис не була, а решта дівчат на неї просто не зважали. Вона спробувала натякнути на ті речі, які відбуваються між чоловіком і жінкою. Але як вона могла це зробити, якщо сама була незаймана? Вона ні в чому не була певна. Вона не знала, що й думати. У будинок ніколи не заходили чоловіки. Ірис ні разу не визирала на вулицю з того часу, як її сюди привезли. Проте бідолашна дівчинка знала так мало про те, щó відбувається між чоловіком і жінкою, що лише знуджено позіхала під час розмови, не звертаючи уваги на те, що випитувала в неї Рита, надзвичайно обережно, щоб раптом не відкрити їй очі, бо ж вона була невинна, вона майже її не слухала, посмоктуючи свого пальця, — досить, облиш це, не пхай пальця до носа, не їж шмарклів, брудне дівчисько, — а вона лиш розгладжувала пальцем волосся, поки Рита демонструвала дива делікатності у своїх питаннях… Так, дівчинка була невинною. Утім, Рита не йняла їй віри в те, що вона сама пере власні труси, коли має місячне. Вона стежила за нею: цього місяця нічого, звісно ж, наступного так само — брехня, нічого вона не прала. І найгірше було те, що вона ставала все товстішою, слабшою і сонливішою.

Рита пішла до Брихіди, щоб поділитися з нею своєю тривожною таємницею. Та знала все, і про тí речі вона теж мусила б знати: сама народила двох діток, обидвох, щоправда, мертвими, хтозна чому, така була Божа воля. Незадовго після цього помер і її чоловік. Лежачи на ліжку, Брихіда слухала її з неабиякою цікавістю і, поміркувавши з півтори хвилини, сказала, що, безумовно, це було диво. Коли в жінок народжуються діти без брудного втручання чоловіків, то це диво… З неба спускається ангел і все. Диво. Зрозуміло, що передовсім треба було оглянути Ірис, аби переконатися в її вагітності. Маріа Бенітес — знахарка. Але як ми розповімо їй про диво, Брихідо, про це ще до вечірньої дізнається весь будинок і в нас заберуть Ірис з дитиною або їх обох покарають, бо люди зараз справжні єретики, вони не вірять у дива, дехто з них і в Богородицю не вірить. Та Брихіда все ж наполягла на тому, щоб покликати знахарку, хай та обережно огляне Ірис, нічого їй туди не пхаючи, бо ж вона незаймана, щоб дівчинка не здогадалася, що з нею відбувається. Марія Бенітес підтвердила їхні припущення: Ірис була при надії, сучасні дівчата вагітніють, лише раз зачувши запах чоловічих штанів.

Щоб вона не бовкала зайвого і перестала блюзнити, їй зізналися, що у випадку Ірис ішлося про диво. Вона була ошелешена. Хай ніхто більше не знає. Усі старі заздрісні, вони намагатимуться вкрасти в них дитину, тим часом вони виростять її в секреті. Усі троє саме пили чай у кімнатці Брихіди, й оскільки Амалія його їм подавала, вони і їй розповіли про диво: тепер нас четверо, ні, п’ятеро, — зізналася Рита, яка поділилася своїми першими підозрами з Дорою, що так само, як і Рита, вміла писати, а тому підміняла її на вході, а також занотовувала телефонні повідомлення отця Асокара, родичів і господарів мешканок. Так їх стало п’ятеро. І коли стало зрозуміло, що за ними стала ходити назирці Роса Перес, яку доймала цікавість, чого це вони постійно вештаються з Ірис, Брихіда, маючи добру голову на плечах, вирішила, що для власного захисту краще розповісти про диво цій пліткарці, бо як вона зненацька дізнається, то весь дім здійметься на вуха, крім того, їй не забракне нахабства зателефонувати єпископу і здати їх усіх: так, краще про все їй розповісти. Відтак вона оберігатиме таємницю найревніше з усіх. Адже потрібно було, щоб ніхто, абсолютно ніхто, крім них, не знав цієї особливої новини про те, що Ірис матиме дитинча. Зрештою, Брихіда сказала:

— Амаліє, подай печиво, яка лежить у цій баночці. Матінка Беніта лиш ґав ловить через це знесення дому і побудову Міста Дитини, бо ж її призначать головною економкою, кажуть, так пообіцяв отець Асокар. Вона не може ні на чому зосередитися, спочатку вона навіть намагалася проводити з ними якісь уроки, а тепер самі бачите, у що дівчатка в неї одягнуті. Коли в Ірис стане видно лялечку, я подарую їй пальто кавового кольору, яке я приберегла. Воно буде їй завелике. Якщо матінка Беніта почне діймати запитаннями, я відповім їй, що, матінко, але ж це бідне янголятко тремтить від холоду, тому я й подарувала їй це пальто, хай воно на неї і завелике, та коли я матиму вільну годинку, я обов’язково їй його перешию, щоб воно було по фігурі. А згодом