Читати книгу - "Моя всупереч, Алекса Адлер"

− Ми знаємо багато чого, Сетору. Тобі б хотілося отримати Ліну собі. Як жінку. І як Око Абсолюта. Але цього не буде. Якщо ти не в змозі з цим змиритися, вихід там, − А-атон вказує на двері. – Твої знання цінні, звісно, ​​але серед Просвітлених знайдуться й інші жерці, здатні пояснити нашій дружині хоча б основи управління її здібностями. Дар передбачення Ліна прийме й освоїть, а робити з неї Око Абсолюта нам з братом не так уже й потрібно. Тому вирішуй, що для тебе важливіше – навчити обрану Абсолютом, чи й далі плекати своє нездійсненне бажання отримати чужу іграшку.

О, небо! Я багато чого очікувала, але точно не такого. Думала жрець тепер почне диктувати свої умови. А треба було більше вірити у своїх чоловіків. У те, що А-атон може легко переграти Сетору. І він, здається, переграв. Спровокував і завдав точного удару. Навіть якщо жрець не залишить своїх фантазій щодо мене, йому тепер гордість не дозволить їх демонструвати. Принаймні, хоч би деякий час. Але мені цього часу, цілком можливо, вистачить, щоб навчитися всього необхідного.

− Ви багато в чому маєте рацію, Повелителю А-атон. Я вражений вашою... поінформованістю, − холодно посміхається червоноволосий. – Звісно ж я обираю перший варіант із запропонованих вами. Прекрасна Ліна справді вабить мене своєю екзотичністю та тендітною ніжністю. Але я чудово розумію, що ця квітка вже назавжди належить вам. І можу принести клятву, що поруч зі мною вона буде у повній безпеці. Сподіваюся, тоді ви дозволите мені говорити з вашою дружиною безпосередньо та наодинці?

Хоч такий розвиток подій і передбачався, все одно від моїх се-аран миттєво прилітає така хвиля гніву, що аж дихати важко стає. А жрець з розумінням посміхається і підіймає долоні в примирливому жесті.

− Ви дуже ефектно тицьнули мене носом у мою надмірну емоційність. Я оцінив. Але самі зараз реагуєте, як двоє справжніх ревнивців, ігноруючи нерозумність своєї реакції. Чи це не емоції? – приголомшує він не лише моїх чоловіків, а й мене саму. − Я не стану навіть торкатися до вашої дорогоцінної Ліни. Але мені потрібно зрозуміти, наскільки сильним є її дар, щоб прорахувати, як правильно з ним працювати. А ваша енергетика мені у цьому заважає. Тож наполягаю. Наші заняття повинні проходити без вашої присутності, Повелителі.

Мені зараз дуже сильно хочеться втекти звідси кудись якомога далі. І через перспективу, що відкрилася, і через те, як мовчки психують мої чоловіки. Особливо Са-оір.

Напевно, минає вічність, перш ніж гробове мовчання, що запанувало в кабінеті, порушує А-атон:

− Спочатку клятва, жрець, − кожним словом він ніби крижану брилу впускає.

− Звичайно, − посміхається той. І, закотивши рукав, креслить пальцем на бронзовому жилястому зап'ясті символи клятви. Ті обвуглюються на шкірі буквально на очах, як тавро. − Закликаючи Абсолюта у свідки, присягаюся, що ні словом, ні ділом, ні бездіяльністю не завдам шкоди Ліні, імператриці Аша-Ірон. – І коли символи на руці спалахують червоним світлом і гаснуть, стаючи білими лініями, цікавиться: – Ви задоволені, Володарі? Чи можу я тепер поговорити зі своєю ученицею?

Щоб не вхопитись за своїх чоловіків, я стискаю руки в кулаки. Він мені нічого не зробить. Нічого не зробить. Адже він поклявся перед Абсолютом. Таку клятву не порушити безкарно.

Я в безпеці. І мені потрібно навчитися керувати цим клятим даром. Отже, доведеться якось витерпіти спілкування з неприємним мені наставником.

− Твоя клятва нас влаштовує, рі-одо Сетору. Тому ми дозволяємо тобі говорити з нашою се-авін та дружиною, − за двох відповідає А-атон.

А я ледве стримую приречене зітхання. Виходу все одно немає.

Першим, як не дивно, встає Са-оір. Але перш ніж піти, схиляється до мене та нагороджує коротким власницьким поцілунком.

− Не бійся. Ми будемо поряд. Пам'ятай, тобі достатньо лише покликати.

А-атон теж підіймається. І також цілує.

− Потерпи, маленька. Розкажи рі-одо Сетору про свої сни, відповідай на запитання про дар. Але постарайся недовго. На тебе чекає наш подарунок.

І вони таки йдуть, залишаючи мене наодинці з жерцем.

Непомітно видихаючи, я змушую себе розтиснути кулаки. Я спокійна. Все добре. Попереду мене чекає чудовий день, який я проведу з моїми чоловіками. Треба тільки пережити невелику розмову з чоловіком, що сидить навпроти мене.

Хвилювання трохи відступає, я підіймаю очі. І тут же зустрічаюся з його уважним, трохи іронічним і відверто жадібним поглядом.

− З чого мені розпочати свою розповідь, рі-одо Сетору? − немов у прірву ступаю, починаючи розмову першою. Я на своїй території й мені нема чого боятися.