Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

14

А Григорій повільно нахилився ледь не до самого вуха Софії. Її жарким гнівом обдало! Його чи її?.. І запахом його сигарет, терпким, гіркуватим, димним. Оточило якимось незнайомим гострим, холодним ароматом. Можливо, одеколоном чи щось на кшталт.

 Дивне відчуття. На відміну від парфуму Алекса, хотілося не вдихати частіше, а немов затримати дихання… Та цей запах разом з тим у своїх легенях вхопити. Утримати в собі.

 Дуже незвичне бажання для неї.

 Бо цей аромат був надто… тривожним. Морозним та потужним. Не навʼязливим. Але таким, що тримав тиск. І тільки яскравіше підкреслював силу Григорія. В усіх сенсах. Його вплив.

– Я сказав, Софіє, – прогуркотів він їй в самісеньке вухо. – ТИ – почула.

 І… все. От просто ВСЕ! Випростався та витріщився в її очі з висоти свого зросту! З тим самим пихатим темним невдоволенням.

 Довбаний здоровань! І ніяких тобі більше пояснень чи розкриття теми.

– Пішов ти! – крізь зуби виштовхнула вона, міцніше притиснувши до себе сумку. Аби не дати йому копняка! Або коліном у пах… як дуже кортіло!

 Розвернулася на підборах та пішла геть! Він точно не той, до кого вона  стане боязко дослухатися та виконувати дурні вказівки!

 Але потилицею відчувала той важкий темний погляд, аж поки на сходи не завернула.

 І  аромат… він немов осів на її одязі, в її легенях, повільно просочуючись у кров.

 

– Дівка – вогонь! –  розсміявся друг та повільно хлопнув долонями, немов аплодуючи. Раз. Другий. – Як очі виблискували, бачив? Точно – конотопська відьма! Не боїшся… Гришко? Ще прокляне!

 Грегорі озирнувся через плече, зневагою у погляді радячи тому  замовкнути, а краще, прикусити власного язика. Та Сергій був не з тих, хто дослухається гарних порад. Як і Софія, вочевидь. 

 – Нагадай мені, чому ти на дипломата не навчаєшся? – провадив Сергій, підійшов ближче. Голос друга був просто таки просякнутий іронічним сарказмом. – Говориш точно, як вони. Ні-фі-га не зрозуміло, чуваче! Дивуюся, як вона ще тобі в око не поцілила? – покачав він головою, немов знущаючись. – Я б не втримався, розмовляй ти так зі мною. Крижана витримка у нашої майбутньої журналістки.

 Став поруч та схрестив руки на грудях.

 Грегорі навіть не повернувся в його бік, все ще дивлячись в тому напрямку, в якому зникла Софія.

 Ця дівчина… вона його до бісячого жевріння доводила! Кожен, трясця, раз! Хруснув суглобами, намагаючись опанувати роздратування.

 “Мала вперта дурепа!”, – його аж стискало всередині!

 І все ж… щось не давало просто ігнорувати. Не відпускало… а він не хотів аналізувати.

– Я її попередив, – буркнув у відповідь другу.

– Вважаєш, що тепер твоя совість чиста? – пирхнув приятель з недовірою. А потім нахилився, заглядаючи в обличчя Грегорі з іронічною цікавістю. – Щось не памʼятаю, щоб ти ще когось про Сашка попереджав? – скинув Сергій брову так, що та під саме волосся задралася.

 Григорій повільно повернув голову та глянув настільки виразно, що Сергій розплився у широкій посмішці, але відскочив подалі. Про всяк випадок, вочевидь.

 Не бажав стати тим, на кому Грегорі зірветься після впертого дівчиська? Мабуть. Друг не був телепнем.

– Ці його “забавки” не для неї. Ти й сам розумієш, – гиркнув, зробивши жест “лапок” у повітрі. – Інші знали, на що підписуються, – відрізав грубо та жорстко. – Вона… Дуже сумніваюся, що хоч крихту розуміє, – кинув те, що Серж й сам докумекав.

– То якого біса ти нормально їй не пояснив, що на увазі мав? – знову фиркнув Сергій. – Та й… не думав, що сам його підштовхуєш? Знаєш же його паскудний характер… – раптом додав тихіше.

 То… було хороше запитання. До біса влучне. Але відповіді Грегорі не знав. Як і того, бляха, чому його доля цього впертого дівчиська взагалі обходить?!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно