Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Влад
Коли я вранці натрапив на свою дружину у ванній, то трохи очманів. Її руденьке волосся було довжиною майже до самої дупи, а рушник ледь тримався на грудях, коли вона відчинила двері ванної. Замість зелених очей на мене з обуренням дивилися карі очі, від чого я здивувався. Чорт, я точно пам'ятав, що під час весільної церемонії вони в неї були насиченого зеленого кольору. Вона що, носить лінзи?
Я нічого не міг із собою вдіяти, поки роздивлявся її. Мій погляд зупинився на її ногах до біса надовго, поки вона не попросила мене перестати витріщатися і відійти вбік. Я, звісно ж, дозволив їй це, і мій погляд мимоволі попрямував за нею, коли вона пішла до іншого коридору, хитаючи дупкою, яку ледь прикривав цей крихітний рушник. Чорт забирай, а там виявляється є на що подивитися!
Хоча під клятим рушником нічого не видно... Я загарчав від розпачу. Мені до біса потрібен холодний душ, тому що у мене тепер довбаний стояк. Боже, у мене стояк на власну дружину, з якою я навіть не можу переспати! Хоча я не можу навіть мріяти про це, тому що як тільки зроблю це, то тим самим порушу контракт. Хоча, якщо задуматися, я вже порушив його. Але, чорт забирай, я не можу трахнути її! Тільки не після того, як повівся з нею як останній мудак. Тільки не після того, як повівся з нею як останній мудак.
Щойно вийшов, як у ніс вдарив дивовижний аромат їжі. Чим, чорт забирай, так смачно пахне? Коли я пішов на кухню, то побачив руденьку за плитою. На ній були джинсові шорти, які ледь прикривали її дупу, що для мене було ще гірше. Я знову відчув, як у мене встає. Боже, мені знову потрібен клятий душ! Хоча було б краще, якби я пішов і когось трахнув. Але об'єкт мого жадання стояв прямісінько переді мною. Чорт забирай, я міг би взяти її просто зараз, біля цієї плити, якби не одне маленьке "але" — у мене немає на це жодного права.
Я був дуже здивований, коли дізнався, що вона вміє готувати, і це дуже втішило мене. Хоча негідниця навіть не стала ділитися зі мною їжею. І вкотре вона, звичайно ж, встигла ткнути мене обличчям у моє ж лайно. Чорт забирай, як довго я маю перед нею вибачатися за це? Усе життя? Я знову пробурмотів вибачення, коли вона мила посуд.
Стоячи там, обіймаючи її за талію, я вперше зрозумів, яка вона крихітна в моїх обіймах. Навіть на весільній церемонії вона була трохи вищою, хоча вона була на підборах. Хоча мушу визнати, що вона мала фантастичний вигляд, без цих своїх ботанських окулярів і з макіяжем, у сукні нареченої. Натомість, вона, звісно ж, нічого не сказала, і я залишив її в спокої.
***
Сьогодні в мене був вихідний в університеті, і в неї, судячи з усього, теж. А це означало, що тепер щосереди нам доведеться якийсь час бути разом. Гаразд, не якийсь проміжок часу, а цілих двадцять чотири години. Боже, я просто збожеволію, якщо вона буде виносити мені мозок, а я до біса впевнений, що саме цим вона і займатиметься, оскільки вона до чортиків профі в цій справі...
Ближче до вечора, я отримав повідомлення від батька, в якому йшлося про те, що завтра ввечері ми повинні прийти на вечірку, яку він влаштовує на честь нашого весілля.
— Що за чортівня? Вечірка? Нафіг вона нам треба? - скипів я, щойно батько взяв слухавку.
—Ця вечірка на честь тебе і твоєї дружини. Ви не можете відмовитися або не прийти, Владе. Уже всі отримали запрошення, все організовано, і я не збираюся що-небудь скасовувати.
— О, справді? А ти не подумав, як я притягну туди її? Вона нізащо туди не піде!
— Вона піде, ось побачиш, - почувся задоволений голос батька, від чого в мене по спині поповзли мурашки.
— Що ти задумав?
— Менше знаєш, міцніше спиш... — Він кидає слухавку, залишаючи мене в цілковитому подиві. Я йду у вітальню, щоб сказати їй про майбутню вечірку, але, судячи з виразу її обличчя, можна сказати, що вона й так усе знає.
— Тобі не казали, що твій батько той ще виродок? — запитує Христина, пильно поглядаючи на мене поверх своїх окулярів.
— Скажи мені щось нове, чого я ще не чув, руденька!
— Тоді можеш йому передати, щоб ішов до біса. Я нікуди не піду!
—Я йому так і сказав. Як відчував, що ти так і скажеш.
— То й що?
— Він цьому не зрадів. Сказав, що про це подбає.
— Так, я в цьому навіть не маю сумнівів, — пробурмотіла вона, поправляючи окуляри, а потім почала щось писати.
— Ти що, робиш домашку?
—Уяви собі, генію, бодай у когось із нас є мізки, і він уміє ними користуватися!
— Зануда... — протягнув я, плюхаючись у крісло поруч із нею, але вона продовжувала щось писати.
— А ти дурень!
— Придумай щось нове, руда! Замість того, щоб зайнятися справою, ти сидиш тут, і займаєшся зовсім не тим, чим треба.
— І чим же мені, на твою думку, треба зайнятися? — Вона відклала свій зошит убік, і втупилася на мене. І, знаєте що? Я був абсолютно впевнений, що їй не сподобається моя відповідь.
— Нам треба вчитися грати на публіку.
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, знаєш, показувати людям, як ми кохаємо одне одного, цілуємося і все таке.
— Трясця! Та я краще здохну, ніж дозволю тобі знову до мене доторкнутися! — Дівчина миттєво схопилася з крісла, а її зошит полетів на підлогу, але вона, здавалося, цього навіть не помітила.
— Знаєш, я в такому ж захваті, як і ти, але в нас немає вибору.
— Так, це єдине, що нас об'єднує...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між нами контракт, Кетрін Огневич», після закриття браузера.