Читати книгу - "Незамінна для нього, Меланія Арт"

Еллі

– Куди ми їдемо? – вирішила я поцікавитись в Марка, коли ми виїхали з двору.

– Пообідаємо, ти не проти? Я знаю одне кафе на набережній, де просто неймовірно готують. 

– Окей, – мені не було сенсу відмовлятися, тим паче, я так і не поснідала, тільки каву випила.

Дорога зайняла у нас хвилин двадцять. За цей час ми майже не говорили, тому я нишком роздивилювалася чоловіка поряд. Він був одягнутий в класичний приталений костюм чорного кольору у поєднанні з блакитною сорочкою. Стрижка ідеальна. На руці, очевидно, недешевий годинник. Та й взагалі він весь виглядав дуже презентабельно, як і його авто – великий джип Mercedes. Пам’ятаю, що в нашу першу зустріч він казав, що є директором продюсерського центру, але до цього моменту я сприймала його по-іншому, простіше якось. А тепер відчуваю себе "бідною родичкою" поряд. Настрій мій трохи впав після цього усвідомлення.

Дякувати Богу, кафе виявилось милим та затишним, а не пафосним. Ми сіли на літній терасі і зробили замовлення. Я вирішила зупинитись на улюбленому салаті “Цезар” та творожному десерті, а от Марк, здавалось, замовив пів меню. Він точно не відчував себе незручно поряд зі мною, це допомогло й мені трохи заспокоїтись.

– Ти в нормі? – спитав Марк, коли офіціант прийняв наше замовлення.

– Якщо ти про вчора, то так, все добре. І взагалі я маю тобі подякувати ще раз. Ти дійсно врятував мене.

– Не потрібно, я зробив те, що зробив би будь-який нормальний чоловік. 

– Але це зробив ти, тож не сперечайся і просто прийми мою подяку.

– Гаразд, – він на секунду замовчав, а потім різко спитав. – Ти не хочеш звернутись в поліцію?

Щось такого я й очікувала, але враховуючи мій гіркий досвід у спілкуванні з представниками правоохоронних органів, там мені точно немає що робити.

– Ні, і це не обговорюється.

– Еліно, це серйозний злочин.

– Марку, я вже сказала ні.

Помітила, що він хоче ще щось на цю тему сказати, тому поспішила перевести її. Це ще добре, що він мої синці не помітив, бо точно так просто не залишив це все.

– Ти мені краще розкажи, звідки ти знав такий незвичний спосіб боротьби зі стресом, – натякнула я на нашу нічну поїздку на озеро.

– Переводиш тему. Ну-ну..

Він був незадоволений такою різкою зміною, але, дякувати Богу, не став наполягати на своєму.

– Що стосується твого питання, – він продовжив, – тут історія проста. В мене сестра вчилась на психолога. Вона постійно читала свої підручники і різні наукові роботи вголос, щоб краще запам’ятати. А я часто був поруч, так як ми в тей період жили в одній квартирі. Потім й сам не помітив, як почав цікавитись різними психологічними методиками. У моїй роботі це мені неодноразово допомогало. Так от, декілька років тому, я прочитав статтю про звільнення емоцій різними способами. Може чула колись, про кімнати "гніву", де люди нищать тарілки або різні інші предмети, – він почекав, поки я кивнула і продовжив. – Це теж гарний метод, але не завжди є можливість так вчинити, тому існує інший вихід – крик. Через нього вивільняється гнів, страх і паніка. Саме ті емоції, що спричинять психологічні труднощі у майбутньому, якщо вчасно їй не вивільнити. Ти кричиш, пропускаючи через себе це, і тобі стає легше. Думаю вчора, ти сама в цьому переконалася. Цікаво, що це працює не лише з негативом, але й з позитивом. Не дивно, що часто люди не стримують крик, коли дізнаються якусь гарну новину. 

Він розповідав так, що я його слухала, мов зачарована. Йому точно потрібно було стати викладачем, адже в нього просто дар розповідача.

– Неймовірно, – я не приховувала свого захвату, – я, звісно, чула про ці кімнати, але думала, що люди роблять це більше задля розваги і незвичних відчуттів, а виявляється все набагато глибше.

– Ну, думаю, є й такі, що просто розважаються, але метод працює. Це – факт.

– Твоя правда.

Але це було не все, про що я хотіла дізнатись, тому вирішила піти у “ва-банк”.

– В мене ще є одне питання. Ні, навіть два.

– Слухаю тебе, – Марк чомусь став серйознішим вмить.

– Перше, як ти дізнався моє імя? – це справді мене дуже цікавило, адже сама я його точно не говорила. – І... Чому ти вчора пішов за мною? Ти ж не просто так опинився біля кабінету...

Видно було, що Марк гарно обдумує свої слова, що трохи насторожило мене.

– Ну на перше питання дуже легко відповісти, – все ж заговорив, – на тобі вчора був бейдж з іменем.

– Це ж треба. Я собі всю голову зламала, а виявилось все так просто. А далі?

– А далі пішов тебе шукати, бо хотів поговорити.

– Про що?

– Ну гаразд, я хотів почекати, але перейдемо одразу до робочих питань.

Цей вислів мені не дуже сподобалося, з'явилось погане передчуття.

– Еліно, я хочу, щоб ти знову зіграла мою зіркову підопічну, – мов грім серед ясного неба, прозвучали для мене ці його слова.

Хвилину я перебувала в ступорі.