Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

бачити. Простір-час навколо зібгався, наче старе рядно, у його стоншеній тканині з’явилися діри, крізь які було видно інші місця та інші епохи. Зіверс відчував, як ті отвори засмоктують його, роздирають свідомість, витягують її. Для нього час майже спинився, ба більше — плин його відчувався водночас із декількох різних точок. Чиста інформація, якою був Зіверс, розтеклася по тих точках, втративши цілісність, в той час як оболонка, захоплена магнітним полем, що оберталося зі швидкістю, близькою до швидкості світла, розсипалася на елементарні частки, викинуті двома конусами випромінювання.

Фхатагва ще якийсь час лишався на місці, наче спостерігаючи, як падають краплі води, падають у нього — безкінечно довго, провокуючи розтягнуті в часі вибухи неймовірної сили десь у самому його нутрі, на дні гравітаційного колодязя в іншому всесвіті… а потім — зник, лишивши по собі тільки слабкі концентричні гравіхвилі та спопелілий дикий код.

Наступна крапля вже впала у напрямку від штучного центру маси корабля.

159 NMA

- Дім з розбитого каменю -

Розбиваються краплі води об метал.

Тремтить Бог війни тілом.

Тенгрі замислено спостерігає, як на охолоджувальній трубці одна за одною набрякають краплі конденсату. Набравши ваги, вони падають — повільно та неквапливо у штучній гравітації. На трубі немає термоізоляційного шару; напевне, не відновили після ремонту — чи взагалі забули нанести. Ці дрібні недоліки цілком очікувані, коли йдеться про такого титана, як «Щасливий Журавель». Сімсот тисяч тонн маси, двадцять тисяч членів екіпажу, бойове крило із сімсот п’ятдесяти аерокосмічних апаратів. Материнський корабель настільки великий, що сама лише спроба його уявити може звести з розуму. Принаймні такою є легенда, яку переповідають старі — ті з екіпажу, хто перебуває на борту від самого початку. Велетенський розмір материнського корабля робить картину, що її спостерігає Тенгрі, майже природною. Кожної миті на «Щасливому Журавлі» кількадесят вузлів ламається, кількасот — очікують ремонту чи заміни, а тисячі — перевірки. Чергова крапля зривається з труби, вирушає у нетривалий політ і розбивається об рифлену металеву палубу. Візерунок протектора тут складається з ієрогліфів «Жертовність», «Праця» й «Процвітання», повторені тисячократно, наскільки вистачає палуби цього загорненого спіраллю каземату. Тенгрі підводить погляд, відчувши слабкий укол імпланта в зап’ястку. Незабаром розпочнеться тренування, і мережевий контролер, отримавши дані про місцезнаходження пілота та оцінивши час, необхідний для того, щоб дістатися до місця, відсилає імплантату сигнал-нагадування. Бо дисципліна й організованість — то є головні чесноти кожного імперського вірнопідданого. Навіть пілота Спеціального Ударного Загону.

Тенгрі Гаджито у свої вісімнадцять навряд міг вважатися гідним втіленням Імператорського слуги. Студент-філолог, він ще з часів старшої школи проводив більше часу з прадавніми текстами, ніж у патріотичних іграх з однокласниками. В тиші Священних Сховищ він, затамувавши подих, тендітним маніпулятором дбайливо гортав крихкі сторінки старовинних манускриптів і десятками пропускав крізь нейроінтерфейс їхні відцифровані копії. Війна, що бушувала в космічній чорноті за межами Священної Метрополії Дзіпанґ, здавалася йому радше вигадкою, медійним каталізатором, аніж реальною матерією, яка стосувалася його і його світу безпосередньо. І без того медійний простір був по вінця сповнений історіями шляхетних героїв, славетних подвигів та вирішальних перемог. Іноді здавалося, що він уже раніше чув, як Імперія остаточно розбила ворога і от-от настане мир, чув двічі чи навіть тричі. Але війна все ще тривала, імперська зброя все ще була досконалою та недосяжно кращою, ніж ворожа, а Об’єднаний Флот — так само непереможним і жахаючим. Цим бурхливим морем слів і образів він плив собі, здавшись на волю хвиль, і майже не помічав, що життя ставало все скрутнішим. Закони ставали дедалі суворішими, заборони з’являлися швидше, ніж їх встигали усвідомлювати, старанно відмежовуючи все, що було здатне збити громадян зі шляху відданого служіння. Дедалі менше ставало товарів на полицях крамниць — один по одному їх визнавали «надмірними в умовах воєнного часу». Орденоносні ветерани виголошували з екранів на міських майданах промови про славетні звитяги, закликаючи молодь вступати до лав Флоту та Армії. Ніхто із сусідів, що вирушали воювати, більше не повертався. Рідні отримували від них лише стислі, сухі листи, немов написані чужою рукою. І похоронки — короткі чорні рядки на білій синтетичній тканині, що їх передавали агенти кемпейтай, воєнної жандармерії, разом із грамотою солдатської вдови — почесним, але надаремним визнанням заслуг загиблого чоловіка чи сина.

Ліфт доставляє Тенгрі до тренувального сектору — всього одною палубою вище житлових відсіків. На його стінці висить вицвілий плакат: воїн Спеціального Ударного Загону пов’язує на чоло хатіматі — білу стрічку з криваво-червоним знаком Вічного Сонця. Обличчя воїна сповнене рішучості й зосередженості, очі примружені, губи міцно стиснуті. Він зовсім не схожий на Тенгрі — й на будь-кого з його товаришів по ланці. Вчора, коли військовий стереографіст проводив з ними знімальну сесію, він довго й невдоволено морщився, багато разів переробляючи знімки, та кінець кінцем усе одно залишився розчарований результатом. Замість мужнього самозречення на обличчях пілотів світилися щасливі усмішки. Хтось приніс з нижніх палуб маленьке цуценя, грайливе та пестливе. Кожному кортіло торкнутися білого пухнастого клубочка.

Двері ліфта з м’яким шипінням розійшлися, впускаючи Тенгрі до тренувального відсіку. Всі з його ланки вже зібралися, вишикувавшись перед інструктором, що нетерпляче походжав уздовж їхнього ряду. Нобуо Аігана, одноліток Тегні, скорчив йому розпачливу гримасу, намагаючись про щось попередити. Однак Тенгрі того попередження не зрозумів. А потім його помітив інструктор.

— Пілоте Гаджито! — гаркнув він, люто примружившись. — Ти — ганьба своєї ланки! На свій бойовий виліт ти теж збираєшся запізнитися?

Тенгрі поспішно вклонився:

— Перепрошую, інспекторе Такагасі! Я не знав, що…

Він хотів сказати, «не знав, що решта пілотів уже зібралися і тренування розпочнеться раніше строку» — але інспектор не дав йому договорити.

— Не знав, що йде війна?! Що Чорні кораблі Тисячі Демонів загрожують кордонам нашої Священної Імперії?

— Даруйте мені! — Тенгрі старанно відбив принагідний моменту поклін приниження.

Інструктор скривив губи в зневажливій посмішці:

— Займай своє місце. І не забувай, що ти — пілот Спеціального Ударного Загону! Велика шана, яка випала тобі — усім вам — це один бік меча. А другий — це Великий Обов’язок, який ви маєте виконати задля слави своєї Батьківщини. І свого Імператора, нехай Небо Дарує йому тисячу літ життя!

— Тисячу літ життя Імператору!!! — рвійний клич пілотів вібрацією, живим тремтінням відгукнувся в пласталевих кістках корабля. Його дух, дух титана-напівбога, почув священні слова та відповів їм, бо слова ці приємні йому. Бо серед усіх богів, що мешкають у цьому світі та інших, немає божества могутнішого